Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 20 травня 2026 року
у справі № 459/2030/24
Кримінальна юрисдикція
Щодо вичерпності переліку форм дезертирства, передбачених ч. 1 ст. 408 КК України, та неможливості розширеного тлумачення об'єктивної сторони цього злочину
Фабула справи: суд першої інстанції вироком, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, визнав ОСОБА_7 та ОСОБА_8 винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, і призначив їм покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Мотивація касаційної скарги: захисник стверджує, що діяння, інкриміноване ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , не може бути кваліфіковано за ст. 402 КК України, оскільки після оголошення їм наказів вони не висловлювали відмови їх виконувати.
Правова позиція Верховного Суду: поняття дезертирства сформульовано у ч. 1 ст. 408 КК України як самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез`явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.
З об'єктивної сторони дезертирство полягає у діях або бездіяльності, які мають дві відповідні форми: 1) самовільне залишення військової частини або місця служби; 2) нез'явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.
У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб`єкт фактично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій - коли він не з'явився в частину (до місця служби) в установлений строк.
Об`єктивна сторона цього злочину у формі нез'явлення на службу обмежується лише діяннями, що вказані законодавцем у вичерпному переліку.
Висновки: кваліфікація за відповідною частиною ст. 408 КК України діянь особи, що не включені законодавцем до цього вичерпного переліку, зокрема нез'явлення військовослужбовця на службу у разі звільнення його з-під варти, є розширеним тлумаченням кримінального закону і застосуванням закону про кримінальну відповідальність за аналогією, що прямо заборонено приписами ч. 4 ст. 3 КК України.
Ключові слова: військова служба, ухилення від служби, допустимість доказів
