Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 16 грудня 2025 року
у справі № 335/4879/22
Кримінальна юрисдикція
Щодо притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 402 КК України на підставі рапортів про відмову від виконання наказу командира
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 та ОСОБА_9 визнано невинуватими та виправдано у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК, у зв`язку з відсутністю в їхніх діях складу кримінального правопорушення.
Ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
У цьому кримінальному провадженні прокурор стверджував про те, що виправдані відмовилися виконувати наказ командира про несення бойового чергування на спостережному пункті.
Однак суди зробили висновок про невинуватість ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого їм злочину, покликаючись на низку доказів.
Так, обоє виправданих стверджували, що в кінці травня 2022 року вони в складі відділення зайняли спостережний пункт «Малиш» з метою візуального спостереження за діями противника, однак згодом, приблизно через 3 тижні перебування на бойовому чергуванні, ситуація із забезпеченням стала критичною і вони поскаржилися своєму безпосередньому командиру взводу ОСОБА_10 . Після цього приїхав командир роти ОСОБА_11, забрав їх з бойової позиції та відвіз в штаб, де вони написали рапорти про відмову від виконання наказу, вважаючи, що це допоможе із подальшим вирішенням питання забезпечення їхнього підрозділу. Водночас виправдані наголосили, що вони не відмовлялися від виконання бойового наказу, а хотіли лише вирішити питання із забезпеченням.
Командир взводу свідок ОСОБА_10 повідомив, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 разом з іншими військовослужбовцями підрозділу виконали його наказ та заступили на бойове чергування, а далі вони не відмовлялися виконувати вказаний наказ, а лише просили спілкування із керівництвом щодо вирішення питань належного забезпечення їхнього підрозділу.
Допитані місцевим судом свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15, які як військовослужбовці разом із виправданими входили до складу підрозділу, зазначили, що в їх присутності ОСОБА_9 та ОСОБА_8 не відмовлялися виконувати бойовий наказ, а свідок ОСОБА_16, як командир вказаного підрозділу, розповів в суді про те, що він особисто не був свідком відмови виправданих від виконання наказу.
Не підтверджується факт відмови ОСОБА_9 та ОСОБА_8 від виконання бойового наказу і показаннями допитаної в суді першої інстанції свідка ОСОБА_17, яка лише за наказом командира частини надала виправданим аркуші паперу для написання рапортів.
ВИСНОВКИ: самих лише рапортів, без оцінки обставин їх написання та реального встановлення факту невиконання наказу недостатньо для притягнення до кримінальної відповідальності.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: військові злочини, непокора, невиконання військовослужбовцем наказу
