Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 20 травня 2025 року
у справі № 592/5221/22
Кримінальна юрисдикція
Щодо призначення покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 засуджено за ч. 5 ст. 407 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, з позбавленням військового звання «молодший сержант». На підставі ст. 62 КК замінено ОСОБА_6 основне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки на тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців на строк 2 роки.
Апеляційний суд вирок змінив через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вказав вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 5 ст. 407 КК із застосуванням ст. 69 КК до призначеного судом першої інстанції покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, з позбавленням військового звання «молодший сержант». На підставі ст. 58 КК призначив ОСОБА_6 остаточне покарання у виді службового обмеження на строк 2 роки з відрахуванням в дохід держави із суми грошового забезпечення 20 %. В іншій частині вирок суду залишив без зміни.
ОЦІНКА СУДУ
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Визначення ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК полягає у з`ясуванні судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображається у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання, на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.
Особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК слід розуміти сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню, зокрема тих, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
У цьому кримінальному провадженні апеляційний суд погодився із рішенням суду про призначення ОСОБА_6 покарання за ч. 5 ст. 407 КК із застосуванням ст. 69 КК із позбавленням військового звання «молодший сержант».
Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що застосування до ОСОБА_6, як до війсковослужбовця, приписів ст. 62 КК і заміни йому основного покарання у виді позбавлення волі строком два роки на покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців строком на два роки, є необгрунтованим і недоцільним з огляду на фактичні обставини кримінального провадження, особу обвинуваченого та оголошений в Україні воєнний стан.
З врахуванням наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність зміни вирок суду, застосувавши до ОСОБА_6 саме приписи ст. 58 КК і призначивши останньому замість раніше визначеного покарання у виді позбавлення волі на строк два роки остаточне покарання у виді службового обмеження на строк два роки з відрахуванням в дохід держави із суми грошового забезпечення 20 %, змінивши тим самим ст. 62 КК, яку застосував суд першої інстанції.
ВИСНОВКИ: суд може замість позбавлення волі на строк не більше двох років призначити покарання у виді службового обмеження на той самий строк, яке застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років.
Остаточне покарання у виді службового обмеження не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав людини, - воно має бути законним (несвавільним) і пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
КЛЮЧОВІ СЛОВА: правила призначення покарання, військові злочини, покарання військовослужбовцям
