Правова позиція
Верховного Суду України
згідно з Постановою
від 18 серпня 2010 року
у справі № 6-21895св09
Цивільна юрисдикція
Щодо неможливості примусового припинення права власності на земельну ділянку внаслідок її використання не за цільовим призначенням
ФАБУЛА СПРАВИ
Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі селищної ради, треті особи: управління з контролю за використанням та охороною земель, регіональна філія державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам», із заявою до ОСОБА_3 про припинення права власності на земельну ділянку та зобов’язання відповідачки передати вказану земельну ділянку за актом приймання-передачі до земель запасу селищної ради.
Свої вимоги мотивував тим, що прокуратурою було проведено перевірку за зверненням селищного голови щодо невикористання земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території селищної ради за їх цільовим призначенням. У результаті вказаної перевірки було встановлено, що земельна ділянка, яка належить ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності, протягом трьох років необроблена, засмічена бур’янами й не використовується відповідачкою за цільовим призначенням, про що було складено відповідний акт.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду області, заяву прокурора задоволено частково. Припинено право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
ОЦІНКА СУДУ
Ст. 143 ЗК України передбачає лише умови, за яких право власності та право користування земельними ділянками припиняються примусово у судовому порядку.
Порядок припинення права на землю регулюється главою 22 ЗК України, яка визначає вичерпний перелік підстав як для припинення права власності на земельну ділянку, так і для припинення права користування земельною ділянкою.
ВИСНОВКИ: предметом спору в цій справі є примусове припинення права власності на землю, проте ст. 140 ЗК України не містить таких підстав, як нецільове призначення чи неусунення допущених порушень. Ці порушення відповідно до ст. 141 ЗК України є підставами лише для припинення права користування земельною ділянкою.
Тобто використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та неусунення допущених порушень може бути підставою лише для примусового припинення права користування земельною ділянкою.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: підстави припинення речових прав, земельні спори, повноваження суду
