Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 21 березня 2023 року
у справі № 240/7411/21
Адміністративна юрисдикція
Щодо застосування ч. 4 ст. 7 КАС України
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, у якому просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення Міноборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІ групи, внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби;
- зобов`язати Міноборони України призначити, нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, як особі з інвалідністю ІІ групи, внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок № 975), з урахуванням попередніх виплат.
Окружний адміністративний суд рішенням, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, відмовив у задоволенні позовних вимог.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до ч. 4 ст. 7 КАС України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, у такому разі суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Застосування цієї норми можливе за наявності об`єктивних та суб`єктивних умов.
Насамперед, суд повинен виявити, що правова норма, яка регулює спірні відносини, суперечить Конституції України. Розуміння ознаки «суперечність» не має чітко окреслених меж, є оціночним поняттям і може мати різну ступінь.
Закони є основним регулятором суспільних відносин і джерелом права. Суд не встановлює правових норм, а лише тлумачить їх. Правова система побудована на презумпції конституційності закону, що є основою правової визначеності. Неконституційність закону є винятком, встановлення якого потребує відповідної процедури та рішення Конституційного Суду України.
З урахуванням презумпції конституційності закону, його суперечність Конституції України повинна мати очевидний характер. Перш за все, йдеться про випадки, коли правова норма закону прямо суперечить конституційній нормі. Зважаючи на те, що рішення Конституційного Суду України є мірилом конституційності, суперечність норми певного закону з його юридичними позиціями теж може бути підставою для припущення про неконституційність закону. Суперечність Конституції України має місце й тоді, коли застосування закону безпосередньо порушує загальноправові принципи, фундаментальні права людини.
Широкий підхід до оцінки «суперечності» послаблює, розмиває презумпцію конституційності закону, може призвести до необґрунтованого незастосування закону і втручання суду у сферу законодавчої влади. Застосовуючи загальні принципи та норми Конституції України, які часто не є конкретними, судам доведеться тлумачити їх розширено, діяти за аналогією закону чи аналогією права. При цьому закон, не застосований судами з мотивів суперечності Конституції України, далі залишається чинним. Ситуація, за якої суд не застосовує чинну правову норму, навряд чи сприяє правовій визначеності.
Зважаючи на це, певні недоліки правової норми не можуть свідчити про її суперечність Конституції України апріорі. Недоліки закону повинні усуватися судами, насамперед, через тлумачення правових норм. Встановлення суперечності Конституції України вимагає виявлення недоліків такої якості, коли застосування правової норми призводить до наслідків, не сумісних з цінностями, що охороняються Конституцією України.
Однак факту існування суперечності, навіть якщо вона очевидна для фахівця чи учасника справи, недостатньо для застосування ст. 7 КАС України. Суд, що розглядає справу, має дійти висновку, що така суперечність дійсно є і лише застосування Конституції України як норми прямої дії забезпечить досягнення мети правосуддя.
Зважаючи на дискреційний характер повноважень суду щодо оцінки обставин справ та тлумачення закону, за однакових об'єктивних умов висновки щодо «суперечності» можуть різнитися залежно від складу суду. Тому застосування прямої дії Конституції України передбачає переконаність конкретного суду у неконституційності закону, який формально є чинним.
Механізм, передбачений ст. 7 КАС України, дозволяє судам спрямувати судову практику у напрямку, що, на їх думку, відповідає Конституції України. У такому випадку суд, після винесення рішення у справі, звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
Розглядаючи подання Верховного Суду, Конституційний Суд України може визнати норму неконституційною, підтвердивши висновки суду щодо її суперечності Основному Закону. Проте, може дійти протилежного висновку про конституційність незастосованої судом правової норми. Юридична позиція Конституційного Суду України є обов'язковою і є підставою для зміни судової практики, яка ґрунтувалася на висновку про суперечність незастосованої норми Конституції України.
Таке правове регулювання покликано забезпечити реальний і своєчасний захист прав людини в умовах, коли закон суперечить Конституції України, але ще не визнаний неконституційним.
Однак цей механізм є незастосовним, якщо закон вже визнано неконституційним. Рішення Конституційного Суду України усуває невизначеність стосовно конституційності закону, що існувала до того. Закон, що його визнано неконституційним, не може бути застосовано судом з дня ухвалення відповідного рішення Конституційним Судом. Суд не може вважати цей закон таким, що суперечить чи не суперечить Конституції України, оскільки це вже доконаний факт. За таких обставин застосування ч. 4 ст. 7 КАС України є неможливим.
ВИСНОВКИ: частина четверта статті 7 КАС України не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: захист соціальних прав, джерела права в адміністративному судочинстві, інтерпретаційна діяльність суду
