Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 01 червня 2026 року
у справі № 320/60498/24[1]
Адміністративна юрисдикція
Щодо визначення вартісного критерію для підтвердження ступеня локалізації товарів, які передаються замовнику у складі робіт або послуг
ФАБУЛА СПРАВИ
Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Північно-східного офісу Держаудитслужби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Смарт Солюшнз Груп», в якій просило визнати протиправним та скасувати висновок Північно-східного офісу Держаудитслужби про результати моніторингу процедури закупівлі.
Окружний адміністративний суд рішенням, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду в, задовольнив позовні вимоги.
ОЦІНКА СУДУ
Абзацом третім пункту 3 Особливостей передбачено, що під час здійснення публічної закупівлі відповідно до цих особливостей (крім випадків, передбачених абзацами четвертим - шостим цього пункту) замовники застосовують положення пункту 6-1 розділу X Закону, крім підпункту 4 пункту 6-1 розділу X Закону, з урахуванням положень, визначених цим абзацом. У разі здійснення замовником закупівлі робіт чи послуг, якщо виконання таких робіт чи надання послуг передбачає набуття замовником у власність товару, визначеного пунктом 6-1 розділу X Закону, вартість якого у складі предмета закупівлі дорівнює або перевищує вартісні межі, визначені абзацом першим пункту 6-1 розділу X Закону, закупівля таких робіт чи послуг здійснюється з урахуванням особливостей, установлених пунктом 6-1 розділу X Закону.
Іншими словами, у разі закупівлі робіт чи послуг вимоги щодо підтвердження ступеня локалізації застосовуються лише за таких одночасних умов:
- виконання робіт або надання послуг передбачає передачу замовнику товару, який належить до переліку, визначеного підпунктом 2 пункту 6-1 розділу Х Закону;
- вартість товару дорівнює або перевищує 200 тис. грн.
Наведена норма сформульована законодавцем в однині та оперує поняттями «товару» і «вартість якого», що свідчить про необхідність оцінки вартісного критерію окремо щодо кожного конкретного товару, а не шляхом сукупного обрахунку вартості різних товарів, які входять до складу предмета закупівлі.
Отже, буквальне тлумачення наведеної норми дає підстави для висновку, що для застосування вимог щодо підтвердження ступеня локалізації визначальним є встановлення вартості саме окремого товару, передача якого передбачається у межах виконання робіт чи надання послуг.
Водночас буквальне тлумачення наведених положень законодавства не дозволяє повною мірою та однозначно встановити порядок визначення вартісного критерію у разі закупівлі робіт чи послуг, які передбачають передачу замовнику декількох товарів, визначених пунктом 6-1 розділу Х Закону.
Історичний аналіз розвитку правового регулювання свідчить про поступову конкретизацію законодавцем механізму застосування вимог щодо локалізації саме у напрямку визначення вартісного критерію окремо щодо кожного товару, який передається замовнику у складі робіт чи послуг.
Таке уточнення має істотне значення для правильного розуміння змісту спірної норми, оскільки прямо вказує на необхідність оцінки вартісного критерію окремо щодо кожного конкретного товару, а не шляхом сумування вартості різних товарів, навіть якщо вони передаються замовнику у межах одного предмета закупівлі.
ВИСНОВКИ: у разі якщо у складі робіт або послуг передбачено передачу замовнику декількох товарів, визначених пунктом 6-1 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, однак вартість кожного з таких товарів окремо не перевищує 200 тис. грн, вимоги щодо підтвердження ступеня локалізації на такі товари не поширюються.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: вимоги тендерної документації, спори з Держаудитслужбою, моніторинг процедури закупівлі
