Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 11 квітня 2023 року
у справі № 201/3571/20[1]
Кримінальна юрисдикція
Щодо різного правового режиму застосування п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України у контексті заборони дискримінації
ФАБУЛА СПРАВИ
Суд першої інстанції ухвалою закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_8, обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 190 та частиною 4 статті 358 КК.
Суд дійшов висновку, що обвинувальний акт направлено до суду поза межами строку досудового розслідування, визначеного статтею 219 КПК, що дає підстави для закриття провадження відповідно до пункту 10 частини 1 статті 284 КПК.
Апеляційний суд ухвалою залишив цю ухвалу без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Суд вважає нерелевантним посилання судів попередніх інстанцій на порушення заборони дискримінації через визначений законом різний правовий режим кримінальних проваджень в залежності від дати набрання законом чинності.
Питання дискримінації може бути підняте у зв`язку із нерівним ставленням до особи через певні «захищені» ознаки. Такі ознаки зазначені у статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка передбачає:
“Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою”.
Такі ж захищені ознаки зазначені у статті 1 Протоколу № 12 до Конвенції. Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» в статті 1 до цих ознак також додав вік, інвалідність, громадянство, сімейний та майновий стан, місце проживання.
Очевидно, що проспективне або ретроспективне застосування процесуального правила не має нічого спільного з дискримінацією за «захищеними» ознаками. Навіть за найширшого тлумачення виразу «інші ознаки», ці ознаки мають бути тісно пов`язані з особою, бути її сталою характеристикою, яка відрізняє її від інших осіб.
Послідовне застосування принципу недискримінації по відношенню до застосування процесуальних норм мало б привести до висновку, що встановлене у пункті 10 розрізнення в залежності від характеру злочину є дискримінаційним, а тому режим, що стосується розслідування тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, має поширюватися на всі кримінальні провадження. Однак для такого різного ставлення до осіб, що обвинувачуються у різного характеру злочинах, існують вагомі підстави, аналогічні підставам призначення за різні злочини різних покарань.
Правило статті 5 КПК про дію закону в часі передбачає у якості загального правила ситуацію, коли різний правовий режим застосовується до і після набуття чинності відповідними нормами. Це правило зумовлено потребами розвитку законодавства, у тому числі процесуального, і не може вважатися дискримінаційним. Правило Пункту 4 § 2 є особливим випадком застосування загального правила статті 5 КПК, який визначає ознаку, за якою застосовується різний правовий режим, притаманний будь-якій зміні законодавства: момент внесення відомостей про правопорушення до ЄРДР. Таке уточнення ознаки, за якою застосовується стаття 5 КПК, не може вважатися дискримінаційним.
ВИСНОВКИ: різний правовий режим застосування пункту 10 частини 1 статті 284 КПК не залежить від будь-яких ознак осіб, а залежить лише від певних фактів кримінального провадження. Тому поширювати на це питання тему дискримінації є неправомірним.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: порядок досудового розслідування, ініціювання початку кримінального провадження, підстави закриття кримінального провадження, темпоральна дія закону
