Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 26 серпня 2026 року
у справі № 344/15325/25
Кримінальна юрисдикція
Щодо неможливості конфіскації речового доказу у разі закриття кримінального провадження у зв’язку з невстановленням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення
Фабула справи: ухвалою міського суду клопотання прокурора задоволено, кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 290 КК України, закрито на підставі п. 3-1 ч. 1, п. 1-1 ч. 2 ст. 284 КПК України у зв`язку із невстановленням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, та закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді міського суду, після набрання ухвалою законної сили постановлено скасувати.
Речові докази: автомобіль, що відповідно до реєстраційних свідоцтв іноземної реєстрації належить ОСОБА_6, ключі до транспортного засобу автомобіля постановлено конфіскувати в дохід держави, а металеву пластину, свідоцтво іноземної реєстрації серії та номеру - знищити.
Процесуальні витрати по кримінальному провадженню віднесено на рахунок держави.
Ухвалою апеляційного суду ухвалу місцевого суду скасовано в частині конфіскації автомобіля марки «DAF» і ключів до даного транспортного засобу та постановлено нову ухвалу.
Речові докази: автомобіль, що відповідно до реєстраційних свідоцтв іноземної реєстрації належить ОСОБА_6, ключі до транспортного засобу автомобіля марки, у кількості 2 шт. постановлено повернути ОСОБА_6.
Мотивація касаційної скарги: прокурор вказує, що навіть за відсутності встановленої особи правопорушника та закриття провадження у зв`язку із закінченням строків давності, речовий доказ підлягає конфіскації в дохід держави, оскільки його повернення власнику створює ризик подальшого незаконного використання або легалізації транспортного засобу.
Правова позиція Верховного Суду: частиною 9 статті 100 КК України передбачено, що питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
У разі закриття кримінального провадження з підстав, передбачених п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, суд позбавлений можливості робити висновки щодо факту вчинення кримінального правопорушення конкретною особою, що виключає застосування будь-яких наслідків, які за своєю суттю мають каральний або обмежувальний характер щодо права власності.
За відсутності обвинувального вироку суду застосування конфіскації майна, що належить особі, яка не є підозрюваним чи обвинуваченим у цьому провадженні, набуває ознак обмежувального характеру щодо права власності, що є неприпустимим.
Крім того, відповідно до п. 5 ч. 9 ст. 100 КПК України, гроші, цінності та інше майно, що були предметом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, конфіскуються, крім тих, які повертаються власнику (законному володільцю), а якщо його не встановлено - переходять у власність держави у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Оскільки законом передбачено повернення майна його законному володільцю, а право власності ОСОБА_6 на автомобіль доведено належними та допустимими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про неможливість конфіскації даного транспортного засобу або його вилучення на користь держави.
Твердження прокурора про те, що автомобіль зі знищеним номером шасі не може бути повернутий власнику через неможливість його допуску до цивільного обігу, державної реєстрації чи законної експлуатації, є неспроможними, оскільки обмеження щодо безпосередньої експлуатації транспортного засобу на дорогах загального користування чи тимчасова неможливість його реєстрації в органах МВС не позбавляють власника самого права володіння та розпорядження своїм майном. Як обґрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції, неможливість використання транспортного засобу за його прямим цільовим призначенням не заважає власнику самостійно вирішити подальшу долю цього майна у відповідності до національного законодавства, зокрема, розукомплектувати його на запасні частини, реалізувати окремі вузли, які не зазнали змін, або здати його на металобрухт.
Висновки: положення ст. 100 КПК України щодо вирішення долі речових доказів не можуть тлумачитися розширено та слугувати підставою для фактичної конфіскації майна за відсутності кримінально-правового рішення, яким установлено факт вчинення кримінального правопорушення та зв'язок майна з таким правопорушенням у діях конкретної особи.
У даному випадку кримінальне провадження було закрито у зв`язку з невстановленням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, тому транспортний засіб не підлягає конфіскації у власність держави, а має бути повернутий законному власнику.
Ключові слова: підстави конфіскації майна, припинення кримінального провадження, порядок вирішення долі речових доказів, злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту
