Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 15 лютого 2024 року
у справі № 990/164/23[1]
Адміністративна юрисдикція
Щодо відсутності у КПК України норм, які передбачають підстави для обмеження доступу до судових рішень
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 окремо один від одного звернулись до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовами до Вищої ради правосуддя, за участю третіх осіб: Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України) та Національного антикорупційного бюро України, в яких просили визнати протиправним та нечинним пункт 6 розділу VІІІ Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого рішенням ВРП від 19 квітня 2018 року № 1200/0/15-18 (у редакції рішення ВРП від 20 липня 2023 року № 742/0/15-23 «Про затвердження Змін до Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень»; далі - Порядок, Реєстр відповідно), у такому викладі: «Обмеження (відтермінування) забезпечення загального доступу до електронних ресурсів Реєстру відбувається в порядку, визначеному законами України «Про доступ до судових рішень», «Про державну таємницю», цим Порядком, а також на підставі мотивованої постанови слідчого, прокурора. Обмеження (відтермінування) забезпечення загального доступу до електронних ресурсів Реєстру на підставі мотивованої постанови слідчого, прокурора здійснюється на строк, зазначений у постанові, який не може перевищувати строку досудового розслідування. Обмеження (відтермінування) загального доступу до електронних ресурсів Реєстру з інших підстав не допускається.».
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням позов задовольнив і визнав протиправним та нечинним рішення ВРП від 20 липня 2023 року № 742/0/15-23 «Про затвердження Змін до Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень».
ОЦІНКА СУДУ
Те, що КПК України є також законом, в якому, зокрема, є правила про те, що відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим, ще не означає, що вони є тими правилами закону, які дозволяють застосовувати (чи принаймні правомірно сприймати) кримінальний процесуальний закон як законодавчу основу, на підставі якої окремі учасники кримінальних правовідносин, зокрема зі сторони обвинувачення, в рамках конкретного кримінального провадження можуть постановляти процесуальні рішення, що висловлюватимуть обмеження до загального доступу до Реєстру.
Вказані процесуальні рішення не можуть містити таких обмежень, бо обмеження права вільного користування Реєстром з підстав, прямо не передбачених законом, не допускається. Але обмеження (відтермінування) може бути слідчим чи прокурором ініційоване і в кінцевому підсумку застосоване, якщо таке обмеження «санкціонує» суд, якщо до нього вдасться суд у межах кримінального провадження і за умови, коли, по-перше, існуватимуть встановлені КПК України підстави для постановлення судового рішення, котрі водночас диктуватимуть необхідність застосування обмеження доступу до такого рішення, і, про-друге, у разі проведення тих слідчих (прокурорських) дій чи винесення процесуальних рішень, які встановлені КПК України, і за його приписами дозволяється застосування заходів відтермінування їхнього оприлюднення в інтересах кримінального провадження.
ВИСНОВКИ: КПК України визначає порядок здійснення кримінального провадження, не регулює правовідносин у сфері доступу до судових рішень і норм, які передбачають підстави для обмеження доступу до судових рішень, не містить.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: оскарження рішень ВРП, електронне судочинство, право на доступ до судових рішень, правовий режим інформації, ЄДРСР
