Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 20 березня 2024 року
у справі № 233/1446/22
Кримінальна юрисдикція
Щодо суспільної небезпечності непокори в період воєнного стану (ч. 4 ст. 402 КК України)
ФАБУЛА СПРАВИ
Відповідно до вироку суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Апеляційний суд ухвалою вирок суду першої інстанції залишив без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Виходячи з положень ч. 2 ст. 11 КК України малозначність діяння означає, що вчинені дії (бездіяльність) не становлять суспільної небезпеки, не заподіяли і не могли заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає за умови, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Положення ст. 9 КУпАП та ч. 2 ст. 11 КК України недвозначно свідчать про те, що адміністративному правопорушенню притаманний менший, ніж кримінальному правопорушенню, ступінь суспільної небезпечності.
Отже, характерною властивістю кримінального правопорушення є заподіяння істотної шкоди або можливість заподіяння такої, безвідносно від того, з формальним чи матеріальним складом воно визначено в Особливій частині КК України.
На відміну від передбаченої ст. 172-10 КУпАП адміністративної відповідальності за відмову від виконання законних вимог командира (начальника), ст. 402 КК України вказує на кримінальну відповідальність, зокрема, за непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника.
Відкрита відмова від виконання наказу визначає найбільш зухвалу форму відмови. При такій непокорі підлеглий у категоричній формі усно або письмово заявляє, що він виконувати наказ не буде. А публічна непокора, особливо перед строєм, як правило, свідчить про її підвищену суспільну небезпеку.
Більше того ч. 2 ст. 172-10 КУпАП передбачає відповідальність за відмову від виконання законних вимог командира (начальника), вчинену в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, у той час як ч. 4 ст. 402 КК України встановлює кримінальну відповідальність за непокору, вчинену, зокрема, в умовах воєнного стану.
Водночас передбачене ч. 4 ст. 402 КК України кримінальне правопорушення є злочином з формальним складом, а отже кримінальна відповідальність за його вчинення не залежить від настання суспільно-небезпечних наслідків. Натомість сама собою непокора в період воєнного стану є небезпечним військовим злочином, який посягає на встановлений порядок підлеглості та військової честі і породжує неорганізованість та безладдя у військових частинах, а отже безсумнівно негативно позначається на боєготовності та боєздатності військових формувань.
ВИСНОВКИ: вчинена засудженим в умовах воєнного стану непокора є діянням, яке характеризується всіма ознаками складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, становить притаманну злочину суспільну небезпеку, що виключає малозначність цього діяння в розумінні ч. 2 ст. 11 КК України.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: військові кримінальні правопорушення, злочини під час дії воєнного стану, ознаки непокори
