Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 08 квітня 2024 року
у справі № 192/1505/21
Кримінальна юрисдикція
Щодо правових наслідків ініціювання судом під час судового розгляду питання стосовно зміни правової кваліфікації дій обвинувачених
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна.
Також цим вироком визнано винуватим ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців без конфіскації майна.
Крім того, цим вироком визнано винуватим ОСОБА_9, судові рішення стосовно якого не оскаржуються, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Апеляційний суд ухвалою вирок суду першої інстанції залишив без змін.
ОЦІНКА СУДУ
За змістом п. 15 ч. 1 ст. 7, частин 1-3 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, встановленими цим Кодексом, і вони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав. Натомість суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав і виконання процесуальних обов'язків.
Суд за приписами ч. 2 ст. 26 КПК у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень кримінальним процесуальним законом. Змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів, доведення перед судом переконливості й обґрунтованості власних тверджень і доводів щодо висунутого обвинувачення є однією із засад кримінального провадження згідно з п. 15 ч. 1 ст. 7 КПК.
Як визначено ст. 337 КПК, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. Суд має право, з метою ухвалення справедливого судового рішення й захисту прав людини та її основоположних свобод, вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Зміна кримінально-правової кваліфікації судом може виражатися у зміні юридичної оцінки встановлених фактичних обставин, тобто у зміні формули кваліфікації і формулювання обвинувачення.
КПК не визначає окремих підстав зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення місцевим судом. Очевидно, ними можуть бути лише загальні підстави зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, які обумовлені положеннями ч. 1 ст. 2 КК, і за наявності таких підстав суд зобов'язаний змінити правову кваліфікацію кримінального правопорушення в аспекті застосування положень ч. 3 ст. 337 КПК.
Важливим для вирішення питання про дотримання приписів кримінального процесуального закону є виклад стороною обвинувачення саме фактичних обставин кримінального правопорушення, адже їх відображення має суттєве значення для дослідження в суді обставин вчиненого кримінального правопорушення, належної реалізації права на захист, а також правильної кваліфікації кримінального правопорушення.
Фактичні обставини визначають своїм змістом фабулу обвинувачення, яка віддзеркалює фактичну модель учиненого кримінального правопорушення, а формула кваліфікації та формулювання обвинувачення є правовою оцінкою кримінального правопорушення, фактичною вказівкою на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
На підставі системного аналізу і тлумачення положень КПК щодо судового провадження, здійснюваного судом першої інстанції, завданням цього суду є оцінення доказів, зібраних слідчим і викладених слідчим чи прокурором в обвинувальному акті, на підставі чого суд вирішує питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений, та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення (пункти 1-3 ч. 1 ст. 368 КПК).
Наведені положення свідчать про те, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (непідтвердження) доказами обставин, що за ст. 91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами суд застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує припущення (твердження) слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті щодо юридичної оцінки кримінального правопорушення.
ВИСНОВКИ: згідно з технічним звукозаписом судового засідання з власної ініціативи прокурор не ставила перед судом питання щодо зміни правової кваліфікації дій засуджених, водночас головуючий усупереч приписам статей 22, 26 КПК, відповідно до яких суд мав розглядати лише ті питання, що були винесені сторонами провадження на його розгляд, серед яких і питання щодо правової кваліфікації кримінального правопорушення в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, у ході судового розгляду ініціював перед прокурором це питання, що надалі призвело до пред'явлення прокурором обвинувачення у вчиненні більш тяжкого кримінального правопорушення.
Отже, під час розгляду справи суд першої інстанції допустив порушення вимог статей 22, 26 КПК, яке в цьому конкретному кримінальному провадженні, за вказаних обставин, призвело до обґрунтованих сумнівів у неупередженості головуючого судді, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: принципи диспозитивності, порушення засад кримінального провадження, межі судового розгляду
