Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 11 вересня 2024 року
у справі № 310/2210/21
Цивільна юрисдикція
Щодо юрисдикції спорів про оскарження дій виконавця з приводу винесення постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 подав до суду скаргу на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіонального управління Міністерства юстиції ОСОБА_4 (далі - державний виконавець), у якій просив:
- визнати протиправними дії старшого державного виконавця щодо винесення постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження;
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадженні.
Ухвалою суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії виконавця на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
Постановою апеляційний суд ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
У законодавстві є як категорія «постанова про стягнення витрат виконавчого провадження» (пункт 5 частини першої статті 3, частина четверта статті 42, частина друга статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VІІІ); абзац четвертий пункту 23 розділу ІІІ, абзаци сьомий, чотирнадцятий-сімнадцятий пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5)), так і категорія «постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження» (абзац тринадцятий пункту 2 розділу VI Інструкції № 512/5).
Отже, Інструкція № 512/5 встановлює такий вид постанови, як-от постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження.
З огляду на приписи абзаців тринадцятого і чотирнадцятого пункту 2 розділу VI Інструкції № 512/5 обґрунтованим є довід касаційної скарги і правильним є наведений висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду про те, що постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження та постанова про стягнення витрат виконавчого провадження є нетотожними документами виконавця у виконавчому провадженні.
З Інструкції № 512/5 можна виснувати, що додаткові витрати виконавчого провадження - це витрати, пов`язані з примусовим виконанням рішення суду, які не входять до складу мінімальних витрат виконавчого провадження (наприклад, витрати на проведення експертизи, зберігання арештованого майна, залучення перекладача, сплату судового збору).
Водночас критерій «додатковості» витрат виконавчого провадження не впливає на визначення юрисдикції спору.
У статті 74 Закону № 1404-VІІІ розмежовано юрисдикцію спору за об'єктом оскарження. Якщо оскаржується рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання саме судового рішення, то спір підлягає розгляду у суді, який видав виконавчий документ (частина перша цієї статті). У разі оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо безпосередньо виконання рішень інших органів (посадових осіб), спір розглядається у порядку адміністративного судочинства (фрагмент частини другої цієї статті).
Частина друга статті 74 Закону № 1404-VІІІ установлює, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Водночас за допомогою конструкції «у тому числі» у цей припис уведено постанови, перелік яких не є вичерпним, оскільки за змістом Словника української мови «у тому (тім) числі» означає «серед інших, між іншими».
Тобто у фрагменті частини другої статті 74 Закону № 1404-VІІІ «у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів» наведено лише кілька видів постанов виконавця, які оскаржуються в порядку адміністративного судочинства.
Частина друга статті 74 Закону № 1404-VІІІ окремо визначає, що постанови виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження можуть бути оскаржені до адміністративного суду.
Постанови виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження і про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження хоча і є відмінними постановами виконавця, проте мають подібну правову природу: обидва види постанов виконавця стосуються безпосереднього виконання рішень інших органів (посадових осіб) - виконавця, а не судового рішення.
Тож суперечитиме законам логіки віднесення до юрисдикції адміністративного суду оскарження постанови виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження (з чітким дотриманням частини другої статті 74 Закону № 1404-VІІІ), а до юрисдикції цивільного суду - оскарження постанови виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження.
Помилковим є підхід, за якого незазначення постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження у невичерпному переліку частини другої статті 74 Закону № 1404-VІІІ (адміністративна юрисдикція спору) є підставою для застосування частини першої цієї статті.
ВИСНОВКИ: спір щодо оскарження постанови виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Такий спір не є спором учасників приватноправових відносин, виконавець під час винесення постанови про визначення розміру додаткових витрат не був у приватноправових відносинах із заявником.
За правилами адміністративного судочинства належить розглядати скарги на дії виконавця щодо винесення постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, а також визнання протиправною та скасування відповідної постанови.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: спори за участю виконавця, критерії розмежування судової юрисдикції, порядок стягнення витрат виконавця
