Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 12 листопада 2024 року
у справі № 380/11916/22
Адміністративна юрисдикція
Щодо вимог до рішення про відмову в перетинанні державного кордону України
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до військової частини про визнання протиправним та скасування рішення від 18.08.2022 про відмову громадянину України ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону України.
Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.
ОЦІНКА СУДУ
Спірним у цій справі є рішення військової частини від 18.08.2022 про відмову громадянину України ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710-VI).
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.12.2010 №967 (у редакції, чинній станом на дату прийняття спірного рішення).
Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення
В оскарженому рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону відповідач лише покликався на закон України про правовий режим воєнного стану, указ Президента України про введення воєнного стану в Україні та закон, яким затверджено зазначений указ, проте не зазначив конкретну норму законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України.
Також спірне рішення не визначає, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон, у зв`язку з чим було відмовлено в перетинанні державного кордону.
До того ж використане відповідачем формулювання «відсутність підстав на право перетинання державного кордону» спотворює суть цього права, оскільки приписи статті 14 Закону №1710-VI відмову у пропуску через державний кордон при виїзді з України пов`язують з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження громадянина України у праві виїзду за кордон, а не з необхідністю набуття такого права перед виїздом.
Верховний Суд звертає увагу на невідповідність спірного рішення в частині зазначення уповноваженої особи військової частини, яка приймала це рішення.
Так, у вступній частині рішення уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону, якою прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України ОСОБА_3, зазначено інспектора прикордонної служби вищої категорії 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) майстер-сержанта ОСОБА_4.
Водночас особою, яка прийняла рішення та його підписала, зазначено старшого лейтенанта ОСОБА_5 без зазначення її посади чи службового становища.
Указана невідповідність виключає можливість встановлення дійсного суб`єкта прийняття рішення про відмову у перетинанні державного кордону ОСОБА_6 та створює його дефектність через прийняття цього документа неуповноваженою особою.
З огляду на вказане Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що рішення посадової особи військової частини від 18.08.2022 не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, що протиправно втручається на можливість реалізації конституційного права позивача вільно залишати територію України.
ВИСНОВКИ: рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.
Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: порядок перетину державного кордону, оскарження рішень військових частин, вимоги до актів індивідуальної дії
