Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 14 листопада 2024 року
у справі № 990/139/24[2]
Адміністративна юрисдикція
Щодо легітимної мети вимірювання доброчесності судді
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС, яким відмовлено у наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду;
- зобов`язати Комісію провести повторну співбесіду з ОСОБА_1, переможницею конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням ВККС.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням відмовив у задоволенні позову.
ОЦІНКА СУДУ
За змістом оспорюваного рішення Комісія дійшла висновку про відмову ОСОБА_1 в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, зокрема, оцінивши обставини допущення позивачкою помилок при заповненні декларацій як прояв недбалості, що ставить під сумнів її відповідність критеріям доброчесності.
Недбалість є морально-етичною характеристикою особи, яка характеризується її байдужим (несумлінним) ставленням до своїх обов'язків, що може мати негативні наслідки і за певних обставин може бути поставлено у провину такій особі.
На противагу недбалості добросовісність указує на те, що особа діє сумлінно - з належним ставленням до своїх обов`язків.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 46 Закону № 1700-VII у декларації зазначаються відомості про об'єкти нерухомості, що належать суб'єкту декларування та членам його сім'ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають:
- дані щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування;
- у разі якщо нерухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо нерухоме майно перебуває в оренді або на іншому праві користування, про власника такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Водночас за змістом частини четвертої статті 45 Закону № 1700-VII суб`єкт декларування має право подати виправлену декларацію упродовж 30 днів після подання декларації.
Як можна зрозуміти зі змісту оспорюваного рішення, Комісія не встановила фактів незазначення позивачкою в деклараціях відомостей про об'єкти нерухомості, що належать їй та членам її сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, однак зауважила, що у деклараціях за різні періоди позивачка припускалася помилок при заповненні детальних відомостей про такі об`єкти нерухомості, зокрема, щодо відсотка права власності належних їй на праві приватної власності житлових будинків, а також власників земельних ділянок, які належать їй на праві користування.
Однак оспорюване рішення у цій частині не містить належного мотивування того, що такі недоліки у зазначенні в деклараціях відомостей про об'єкти нерухомості мають характер не добросовісної (неусвідомленої) помилки, а саме недбалого ставлення позивачки до обов'язку щодо подання відповідної декларації, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі призначення позивачки на посаду судді.
При цьому сам лише факт відсутності доказів на підтвердження вжиття позивачкою заходів щодо приведення у відповідність розбіжностей між фактичною площею належної їй частини житлового будинку, та визначеною в договорі купівлі-продажу і технічному паспорті, про що зауважила Комісія в оспорюваному рішенні, за відсутності доказів, які б підтверджували, що позивачка виявила таку помилку у визначений частиною четвертою статті 45 Закону № 1700-VII строк, однак не подала виправлену декларацію, на переконання Великої Палати Верховного Суду, не може слугувати підставою для визнання ОСОБА_1 недоброчесною.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду висновує, що спірне рішення не відповідає вимогам частини третьої статті 79-5 Закону № 1402-VIII, а також критеріям обґрунтованості, безсторонності та розсудливості, визначеним статтею 2 КАС України, що є підставою для визнання його протиправним і скасування.
ВИСНОВКИ: легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм суддівської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а також допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: оскарження рішень ВККС, процедура добору суддів, вимоги до рішень ВККС, оцінка доброчесності судді
