Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 27 листопада 2024 року
у справі № 201/13593/19
Цивільна юрисдикція
Щодо належного способу захисту прав одного з подружжя у разі поділу спільного майна у частині права оренди
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус міського нотаріального округу, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про поділ майна та визнання договорів недійсними.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини вартості автомобілів скасовано та у скасованій частині ухвалено нове судове рішення. Стягнено зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину вартості автомобіля. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про виділення ОСОБА_1, ОСОБА_2 права оренди по 1/2 земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; виділення ОСОБА_1, ОСОБА_2 права оренди по 1/2 земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини грошових коштів, які присуджені до стягнення на користь ОСОБА_2 на підставі судових рішень у цивільних справах; стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частини вартості чистих активів ТОВ Ф. «ЕПЗ» у сумі 15 473 191,79 грн змінено в частині правового обґрунтування. В іншій оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 601/1396/21 (провадження № 61-6001св23)).
В доктрині права зазвичай виокремлюється компенсаційна функція, яка спрямована на відновлення порушених цивільних прав і полягає в наданні таких засобів (зазвичай, грошей), завдяки яким це стало б можливим. Так, при пошкодженні майна особи сплачується його вартість або гроші, необхідні для ремонту; при завданні шкоди здоров`ю особи - кошти для лікування, протезування, реабілітації тощо; при поширенні неправдивої інформації про особу - її спростування та грошова компенсація моральної шкоди та ін.
«Сompensare» (з лат.) означає відшкодовувати або урівноважувати.
По своїй суті компенсація в приватному праві - це певні дії задля справедливого «урівноваження» майнової чи немайнової втрати (внаслідок, наприклад, завдання шкоди чи припинення повністю або частково певного суб`єктивного права) шляхом сплати особі грошей, як загального еквіваленту всіх цінностей, або передання їй будь-якого майна такого роду, якості та вартості, що дадуть змогу «залагодити» понесену втрату.
Зобов'язальні права, які виникають на підставі того чи іншого договору є неоднорідними, та мають свою специфіку. При цьому, це позначається на можливості використати «примусовий» інструментарій для його поділу. Наприклад, право вимоги, яке виникло на підставі договору позики, є подільним правом. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть визначити як буде здійснюватися спільне право вимоги, яке виникло на підставі договору позики, так і його поділ. За наявності спору, поділ права вимоги, яке виникло на підставі договору позики, здійснюється судом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18). Тобто оскільки право вимоги, яке виникло на підставі договору позики, стосується грошей, як загального еквіваленту всіх цінностей, то можливо використати «примусовий» інструментарій для його поділу. Натомість очевидно, що право оренди має свою специфіку як в тих можливостях, що надаються наймачу, так і в існуванні його обов`язків (зокрема, внесення плати за користування предметом найму).
Множинність може існувати на стороні наймача. Це відбувається перш за все при укладенні договору найму. І звісно, подружжя (чоловік та дружина) можуть бути співнаймачами.
ВИСНОВКИ: відмінною є ситуація, коли договір найму вчиняється під час шлюбу, але наймачем виступає один із подружжя. Можливо виокремити, зокрема, два випадки: (1) учасники цивільного обороту, за відсутності спору між подружжям, з використанням договору як універсального регулятора приватних відносин не позбавлені можливості вчинити «додавання» іншого з подружжя як співнаймача, за згодою наймодавця; (2) якщо ж між подружжям є спір з приводу права оренди та відсутня згода наймодавця, то суд навряд чи може втрутитися всупереч принципу свободи договору в договір найму і використати «примусовий» інструментарій для його поділу. У такому разі задля справедливого «урівноваження» майнової втрати іншого з подружжя має застосовуватися компенсація (зокрема, компенсація внесеної наперед за рахунок спільних коштів подружжя орендної плати, або ж врахування відповідної компенсації при поділі іншого майна подружжя).
У цій справі між подружжям є спір з приводу права оренди та відсутня згода наймодавця, позивачка вимог про компенсацію не заявляла. Тому в цій справі визнання права оренди 1/2 частки земельних ділянок, яке виникло на підставі договорів оренди землі, укладених між фізичною особою (наймодавець) та чоловіком позивачки (наймач), є неналежним способом захисту.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: майнові спори подружжя, порядок поділу спільного майна, спільна власність подружжя
