Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 19 березня 2025 року
у справі № 155/542/24
Кримінальна юрисдикція
Щодо випадків, коли положення ст.ст. 96-1, 96-2 КК України не можуть застосовуватися
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 201 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, за ч. 1 ст. 263 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
З урахуванням положень ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Відповідно до ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням та іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього виконання певних обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Апеляційний суд ухвалою вирок місцевого суду залишив без зміни.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) застосування конфіскації майна в конкретному випадку буде відповідати вимогам ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі - Конвенція) не просто за умови, якщо така конфіскація формально ґрунтується на вимогах закону, але й за умови, що така законна конфіскація в цій конкретній ситуації не порушує «справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб».
Зокрема, порушення ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції через застосування конфіскації, яка формально ґрунтувалася на положеннях національного закону, але за обставин конкретної справи була визнана «неспівмірною», оскільки покладала на заявника «надмірний індивідуальний тягар», було встановлено у справі «Ісмайлов (Ismayilov) проти Російської Федерації». У той же час у деяких інших випадках ЄСПЛ вважав конфіскацію такою, що не порушує указаної статті Протоколу.
Верховний Суд не виключає в цілому можливості застосування спеціальної конфіскації навіть у тих випадках, коли конфіскація майна, з огляду на його вартість, виглядає набагато суворішим заходом, ніж призначене покарання. Однак у такому випадку суд має належно аргументувати, з урахуванням обставин конкретної справи, що такий захід не порушуватиме наведених вище стандартів ЄСПЛ. При цьому до уваги можуть братися: вартість майна, що підлягає конфіскації, законність чи незаконність його походження; тяжкість і характер вчиненого злочину; наявність, розмір і характер завданої шкоди або шкоди, яка потенційно могла бути завдана злочином; вид і розмір призначеного покарання тощо.
ВИСНОВКИ: положення статей 96-1, 96-2 КК не можуть застосовуватися в тих випадках, коли це становитиме порушення ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції. Отже, застосовуючи спеціальну конфіскацію, у кожному конкретному випадку суд має не тільки послатися на наявність для цього формальних підстав, передбачених у КК, але й переконатися, що її застосування не порушуватиме «справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб», покладаючи на особу «надмірний індивідуальний тягар».
КЛЮЧОВІ СЛОВА: підстави спеціальної конфіскації, умови спеціальної конфіскації, практика ЄСПЛ
