Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 26 березня 2025 року
у справі № 535/511/20
Кримінальна юрисдикція
Щодо допустимості наданих у кримінальному провадженні стороною обвинувачення аудіо-відеозаписів НСРД, які зафіксовані на технічних носіях інформації в матеріалах провадження
Фабула справи: вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців з конфіскацією всього належного йому майна.
Апеляційний суд ухвалою вирок стосовно ОСОБА_8 змінив. Пом`якшив призначене ОСОБА_8 покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, визначивши його у виді позбавлення волі на строк 6 років 3 місяці з конфіскацією всього належного йому майна.
Мотивація касаційної скарги: захисник вказує, що дані протоколів контролю за вчиненням злочину, аудіо-, відеоконтролю особи є недопустимими доказами, оскільки ці протоколи не містять відомостей про застосування технічних засобів фіксації НСРД, відповідних додатків до цих протоколів (дисків) та їх упакування. Крім того, матеріали справи не містять відомостей щодо джерела походження цих додатків.
Правова позиція Верховного Суду: постановою Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29 березня 2021 року в справі № 554/5090/16-к (провадження № 51-1878кмо21) розтлумачено порядок оцінки електронного доказу та його допустимості. Один і той же електронний документ може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення. Відповідно до приписів ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа, де матеріальний носій є способом збереження інформації, який має значення тільки коли електронний документ виступає речовим доказом. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив'язки до конкретного матеріального носія.
У той же час колегія суддів Верховного Суду виходить із того, що аудіо-, відеозаписи НСРД є електронними документами в розумінні п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 99 КПК України.
Відповідно до приписів ст. 99 цього Кодексу документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали звукозапису та електронні носії інформації. За приписами ч. 3 цієї статті оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення як документу.
Крім того, КПК України не містить імперативної вимоги щодо обов'язкового долучення до протоколів НСРД, як додатку, аудіо- або відеозаписів зроблених за допомогою технічних засобів під час проведення НСРД, як і вимоги щодо зазначення у протоколах опису індивідуальних ознак технічного носія з зафіксованою інформацією.
Висновки: надані у кримінальному провадженні стороною обвинувачення аудіо-, відеозаписи НСРД, та які зафіксовані на технічних носіях інформації в матеріалах провадження, є допустимими доказами.
Ключові слова: безпідставне завищення кваліфікації, зміна кваліфікації, безпідставність внесення відомостей в ЄРДР
