Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 19 березня 2026 року
у справі № 332/3071/21
Кримінальна юрисдикція
Щодо обставини, яка не може бути достатньою підставою для визнання доказу недопустимим
ФАБУЛА СПРАВИ
Суд першої інстанції вироком ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_14 і ОСОБА_9, обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 185 КК, та ОСОБА_8 і ОСОБА_10, обвинувачених у вчиненні кримінального провадження, передбаченого частиною третьою статті 185 КК, визнав невинуватими і виправдав на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК у зв`язку з недоведеністю в їх діях складу кримінальних правопорушень.
Апеляційний суд ухвалою вирок місцевого суду залишив без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Положеннями статті 86 КПК встановлено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Відповідно до вимог частини першої статті 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Судам слід звернути увагу на те, що кримінальне процесуальне законодавство містить критерії, за якими порушення встановленого КПК порядку проведення окремих слідчих дій є істотним і призводить до визнання доказів недопустимими (частини друга та третя статті 86 КПК).
Таким чином, визначаючи той чи інший доказ недопустимим, суд має зазначити конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливості (неможливості) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу.
Перевіряючи доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що ухвала апеляційного суду в частині залишення в силі визнання недопустимим висновку експерта не відповідає вимогам КПК щодо законності та вмотивованості судового рішення.
Так, суди попередніх інстанцій, визнаючи зазначений висновок експерта недопустимим доказом, послалися на порушення порядку призначення експертизи і положення Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, відповідно до яких у разі необхідності має призначатися додаткова або повторна експертиза.
Водночас суд не зазначив, які саме норми кримінального процесуального закону порушено під час призначення чи проведення відповідної експертизи.
Крім того, суд апеляційної інстанції не обґрунтував, яким чином зазначені судом обставини призвели або могли призвести до істотного порушення прав і свобод учасників кримінального провадження чи вплинули на достроковість отриманого доказу.
ВИСНОВКИ: саме собою посилання на положення відомчих нормативних актів без встановлення порушення вимог кримінального процесуального закону та не з'ясування підстав для проведення експертиз не може бути достатньою підставою для визнання доказу недопустимим у розумінні положень статті 87 КПК.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: критерії допустимості доказів, оцінка доказів, судова експертиза
