Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 08 травня 2025 року
у справі № 990/143/24[1]
Адміністративна юрисдикція
Щодо обставини, яка може свідчити про його недоброчесність кандидата на посаду судді
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), у якому просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення ВККС про відмову в наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді районного суду міста;
- зобов`язати ВККС провести повторну співбесіду з ОСОБА_1 як переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в місцевих судах, оголошеного рішенням ВККС.
Касаційний адміністративний суд рішенням у задоволенні позову відмовив.
ОЦІНКА СУДУ
Критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади в цілому.
Доброчесність - це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об`єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов`язків та здійсненні правосуддя.
За визначенням терміна, який подано у Сучасному словнику з етики, доброчесністю є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості.
Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.
Отож з точки зору звичайної розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, незазначення кандидатом на посаду судді інформації про набуття громадянства російської федерації чи просто перебування такої особи в громадянстві російської федерації - країни, яка вчиняє воєнні злочини проти Українського народу, враховуючи дії кандидата, спрямовані на набуття громадянства російської федерації (не заперечуючи мети отримання такого паспорта з огляду на небезпеку окупаційної влади, яка нехтує правами населення, яке проживає на тимчасово окупованій території України, що визнано на міжнародному рівні), не можуть свідчити про доброчесність кандидата на посаду судді.
Ураховуючи викладене, доводи позивача про те, що всупереч реальним обставинам справи суд першої інстанції зробив висновок про «неетичність» поведінки ОСОБА_1, є безпідставними, оскільки поведінка позивача, яка полягає у незазначенні в анкетах кандидата на посаду судді істотної інформації, охоплюється поняттям доброчесність у своїй сукупності.
ВИСНОВКИ: незазначення (приховування) учасником Конкурсу певної інформації щодо себе може свідчити про його недоброчесність, якщо ця інформація є істотною і вона доводить порушення ним принципів моралі, добра і справедливості, порушення вагомих правил суспільного життя тощо.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: процедура добору суддів, вимоги до кандидата на посаду судді, оскарження рішень ВККС
