Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 25 червня 2025 року
у справі № 1-459/12[1]
Кримінальна юрисдикція
Щодо відсутності підстав для перегляду судового рішення за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК України
ФАБУЛА СПРАВИ
Захисник ОСОБА_20 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою, у якій просить скасуват ивирок Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року та ухвалу колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 30 травня 2023 року щодо ОСОБА_23 та ОСОБА_24 і направити справу на новий апеляційний розгляд.
Обґрунтовуючи необхідність перегляду судових рішень на підставі пункту 2 частини третьої статті 459 КПК України, захисник ОСОБА_20 посилається на рішенння від 14 листопада 2024 року у справі «Мадзігон та інші проти України» (Case of Madzigon and others v. Ukraine, заява № 37778 /23 та 2 інші заяви), яке набуло статусу остаточного (далі - Рішення), в якому ЄСПЛ констатував порушення щодо заявників пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції (надмірна тривалість кримінального провадження та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з цим).
ОЦІНКА СУДУ
Згідно із частиною першою, пунктом 2 частини третьої статті 459 КПК України виключною обставиною для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
У розумінні статті 10 Закону № 3477-IV повторний розгляд справи є засобом для забезпечення відновлення попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції, як додаткового заходу індивідуального характеру, що вживається з метою виконання рішення ЄСПЛ.
Встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише у випадку, якщо такий перегляд забезпечить відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції.
Водночас Рішення не містить висновків про те, що в основі констатованих порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які б ставили під серйозний сумнів результат провадження або що їх було спричинено ухваленими стосовно ОСОБА_23 і ОСОБА_24 рішеннями, котрі й надалі зумовлюють негативні наслідки для заявників і не можуть бути усунуті (виправлені) в інший спосіб, аніж повторний розгляд справи.
Натомість у цій справі, зважаючи на свою практику у справах, де вже встановлювались порушення з аналогічних питань, Суд визнав, що тривалість кримінального провадження щодо заявників була надмірною і вони не мали у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку із цими скаргами, та констатував порушення Україною пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції.
Отже, у справі «Мадзігон та інші проти України» ЄСПЛ не оцінював судових рішень за результатами кримінального провадження на національному рівні та не робив висновку про порушення права заявників на справедливий судовий розгляд чи вирішення по суті кримінальної справи, що могло б поставити під серйозний сумнів законність рішень національних судів.
До того ж Велика Палата Верховного Суду зазначає, що визнані ЄСПЛ стосовно ОСОБА_23 і ОСОБА_24 порушення у вигляді надмірної тривалості кримінального провадження (порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції) мали місце впродовж розгляду судами у трьох інстанціях кримінальної справи і наразі негативних наслідків через констатовані ЄСПЛ порушення вони не зазнають.
Крім того, Суд постановив надати ОСОБА_23 і ОСОБА_24 справедливу сатисфакцію у вигляді присудження кожному з них по 3000 євро компенсації моральної шкоди.
Враховуючи наведені вище Рекомендації № R (2000) 2, з огляду на зміст Рішення та відсутність у ньому висновку про те, що встановлені порушення Конвенції були спричинені такими рішеннями судів, існування яких і надалі зумовлює шкідливі наслідки, яких не можна усунути (виправити) іншим способом, аніж їх скасуванням, переконують Велику Палату Верховного Судуу відсутності підстав для вжиття заходів індивідуального характеру з метою відновлення порушених прав заявників.
Тому повторний судовий розгляд у кримінальній справі щодо ОСОБА_23 і ОСОБА_24, включаючи поновлення провадження, не може бути належним способом захисту їх конвенційних прав, за порушення яких було визначено справедливою сатисфакцією виплату присуджених коштів.
ВИСНОВКИ: рішення ЄСПЛ у справі «Мадзігон та інші проти України» не містить висновків про те, що встановлені стосовно заявників порушення Конвенції вплинули на загальну справедливість провадження на національному рівні або в основі визнаних ЄСПЛ порушень лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, що не можуть бути усунуті в інший спосіб, ніж повторний розгляд справи.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: принцип res judicata, провадження за виключними обставинами, виконання рішень ЄСПЛ
