Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 25 червня 2025 року
у справі № 487/2802/22
Кримінальна юрисдикція
Щодо допустимості як доказу повідомлення військового коменданта оборони міста стосовно розміщення на території військовослужбовців ЗСУ
Фабула справи: суд першої інстанції вироком, залишеним без змін апеляційним судом, визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень і призначив йому покарання: за ч. 3 ст. 114-2 КК України у виді позбавлення волі на строк 11 років; за ч. 1 ст. 436-2 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч. 3 ст. 436-2 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Мотивація касаційної скарги: захисник зазначає, що, на його думку, повідомлення військового коменданта оборони щодо розміщення військовослужбовців Збройних Сил України є недопустимим доказом, оскільки останній не володів відповідною інформацією та не мав повноважень на надання такої інформації.
Крім цього, указує, що стороною обвинувачення не доведено, що на час розміщення підзахисним відповідного поста у мережі Інтернет військовий комендант оборони мав повноваження володіти інформацією стосовно розміщення підрозділів ЗСУ.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ч. 2 ст. 93 КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
За змістом ч. 5 ст. 40 КПК України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що слідчий звернувся до військового коменданта оборони із запитом щодо розміщення на території військовослужбовців ЗСУ, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також військової техніки ЗСУ.
Тобто слідчий, діючи у межах своїх повноважень, звернувся до військового коменданта із запитом про розміщення за конкретною адресою й на прилеглих територіях у конкретний день військовослужбовців ЗСУ, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також військової техніки ЗСУ.
У відповідь на цей запит військовий комендант оборони міста повідомив, що за вказаним у запиті районом й на прилеглих територіях станом на зазначену дату дійсно були розташовані підрозділи ЗСУ, які виконували завдання з оборони міста. Тобто комендант надав відповідь саме щодо дати та місця, запитуваного слідчим.
Стосовно доводів про відсутність у коменданта доступу до інформації про розміщення військовослужбовців ЗСУ, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також військової техніки ЗСУ, апеляційний суд обґрунтовано послався на п. 14 Порядку здійснення заходів під час запровадження комендантської години та встановлення спеціального режиму світломаскування в окремих місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого Постановою КМУ № 573 від 08.07.2020 (в редакції від 16.12.2020, що діяла на момент надання відповіді), де вказано, що перебування, в`їзд/виїзд (вхід/вихід) військовослужбовців Збройних Сил, Держспецтрансслужби, Національної гвардії, Держприкордонслужби, поліцейських Національної поліції, військовослужбовців та працівників СБУ, працівників ДФС, ДМС, ДСНС, їх перевезення транспортними засобами спеціалізованого призначення, перевезення військових вантажів та осіб зі зброєю та боєприпасами на територію/з території, де запроваджено комендантську годину, організовуються та здійснюються з урахуванням умов обстановки, яка склалася, наявності сил та засобів, визначених завдань, бойового розподілу підрозділів, місць їх дислокації відповідними командирами (начальниками) за погодженням із комендантом на підставі перепусток і службових посвідчень.
Крім цього, відповідно до п.п. 2 п. 3 цього Порядку, комендант - уповноважена особа органу військового управління, яка призначається наказом військового командування або військової адміністрації (у разі її утворення) та якій надано повноваження щодо організації та забезпечення заходів під час запровадження комендантської години та встановлення спеціального режиму світломаскування на території, де запроваджено комендантську годину та/або встановлено спеціальний режим світломаскування, координації дій сил і засобів підрозділів та органів військового управління Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів військових формувань, правоохоронних органів (підрозділів), органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, військових адміністрацій (у разі їх утворення) на такій території.
Висновки: військовий комендант оборони міста на момент отримання запиту слідчого володів запитуваною інформацію (щодо розміщення на території військовослужбовців ЗСУ) і на виконання вимог КПК України надав її слідчому, тому доводи сторони захисту щодо недопустимості як доказу повідомлення військового коменданта оборони міста не ґрунтуються на вимогах закону.
Доводи ж захисника про те, що комендант не мав повноважень володіти такою інформацією станом на дату розміщення вище поста обвинуваченого в мережі Інтернет, не вбачаються належними, оскільки наявність повноважень певного суб'єкта на надання певної інформації має значення саме на час її надання, а не на час вчинення певною особою певного діяння чи здійснення певної події, якої така інформація стосується.
Ключові слова: ознаки допустимості доказу, формування доказової бази, співпраця з державою-агресором, умови проведення експертизи
