Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 17 липня 2025 року
у справі № 686/4313/20
Кримінальна юрисдикція
Щодо кримінально-правового та кримінально-процесуального розуміння поняття “житло”
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК. Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК звільнено ОСОБА_6 від покарання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності.
Апеляційний суд ухвалою вирок суду першої інстанції залишив без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Розуміння поняття житла, його обсяг та юридичні ознаки суттєво варіюються в залежності від галузі права, у якій воно знаходить своє застосування, що обумовлюється об'єктивними потребами правового регулювання відповідних відносин.
В цивільно-правовому вимірі поняття «житло», у тому числі як об`єкта права власності, насамперед зумовлено потребами ідентифікації та юридичної кваліфікації того чи іншого майна як житла, визначення його обсягу та характеристик, правильної економічної оцінки у процесі його цивільного обігу, встановлення меж здійснення правомочностей щодо нього, а також підстав та ефективних способів захисту права власності на житло у випадку його порушення.
Натомість ознаки кримінального правопорушення визначаються виключно в КК. Обсяг і зміст поняття «житло» в розумінні ч. 1 ст. 162 КК обумовлений вимогами ч. 1 ст. 2 та ч. 1 ст. 11 цього Кодексу, водночас не підпорядковується і не змінюється приписами ст. 233 КПК, оскільки норми кримінального процесуального закону покликані забезпечити реалізацію кримінально-правових відносин, які виникають між Державою і особою, яка вчинила певне діяння, передбачене в КК як протиправне і каране, вони виникають за відповідного процесуального приводу і спрямовані, серед іншого, на з`ясування з процесуальних джерел доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК, зокрема ознак складу кримінального правопорушення. Процесуальна діяльність здійснюється задля втілення приписів матеріального права, є похідною від них і кримінальний процесуальний закон не визначає в своїх нормах ознак кримінальних порушень, оскільки не є джерелом кримінального права, адже за ч. 1 ст. 3 КК законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.
Таким чином, в ст. 233 КПК йдеться про поняття і ознаки житла суто в процесуальному його розумінні, визначені задля забезпечення і реалізації приписів статей 2, 7 цього Кодексу та відповідних процесуальних норм щодо їх впровадження у правозастосовній діяльності органів досудового розслідування та суду, зокрема і щодо недопущення порушень в аспектах, пов`язаних із дотриманням приписів ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо заборони будь-якого незаконного втручання в приватний простір людини.
Термін «житло» в аспекті застосування Конвенції означає насамперед місце, де особа є «вдома», тобто наголос робиться на аспекті важливості об'єкта (помешкання) для особи, задоволення її потреб, а не на характеристиці самого об`єкту, приміром, його відповідності певним вимогам.
Для порівняння, у ст. 379 ЦК зазначено, що «житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них».
Натомість ЄСПЛ, зокрема у справі «Баклі проти Сполученого Королівства», зазначив, що ніщо у ст. 8 Конвенції та у рішеннях Суду не свідчить на користь того, що концепція «житла» має обмежуватися резиденцією, яка облаштована відповідно до чинного законодавства та визнав, що захистом ст. 8 Конвенції охоплюється циганська кибитка (шатро), оскільки людина в ньому живе і це її «дім», де особа проживає, утримує і облаштовує його, навіть якщо це здійснено з порушенням національного законодавства. Окрім цього, гарантії ст. 8 Конвенції за практикою ЄСПЛ поширюються також на офіси (адвокатів, нотаріусів та ін.) та інші володіння особи, які непризначені та непридатні для проживання і не пристосовані для цього.
Враховуючи практику ЄСПЛ, новелою КПК стало визначення «житла» у ч. 2 ст. 233 КПК. Так, відповідно до ч. 2 ст. 233 КПК під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення. Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом.
Під іншим володінням особи, відповідно до вказаної норми, розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.
ВИСНОВКИ: в кримінально-правовому розумінні поняття житло має свої специфічні ознаки, які лише частково збігаються із тими, про які йдеться в ч. 2 ст. 233 КПК, оскільки за своїм обсягом є більш широким поняттям, яке охоплює його ознаки як в цивільно-правовому вимірі, так і кримінальному процесуальному аспекті.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: слідчі дії, умови проникнення до житла, порушення недоторканності житла
