Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 16 липня 2025 року
у справі № 910/2389/23[2]
Господарська юрисдикція
Щодо процесуальних наслідків неправильної правової кваліфікації позивачем заявлених вимог
ФАБУЛА СПРАВИ
Прокурор звернувся до господарського суду в інтересах держави з позовом до Київської міської ради та ТОВ "НВП "Рестін", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького, у якому просив:
- усунути перешкоди державі в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом:
- визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради;
- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між Київською міською радою та ТОВ "НВП "Рестін";
- скасування державної реєстрації за ТОВ "НВП "Рестін" права оренди земельної ділянки;
- зобов`язати ТОВ "НВП "Рестін" повернути, а Київську міську раду прийняти спірну земельну ділянку.
Господарський суд ухвалив рішення у справі № 910/2389/23, яким у задоволенні позову прокурора відмовив повністю.
Апеляційний господарський суд постановою рішення господарського суду залишив без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Порядок звернення до господарського суду встановлюють положення ГПК України, частиною першою статті 162 якого визначено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статі 162 ГПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Звертаючись до суду з позовом за захистом порушеного права, позивач відповідно до статті 162 ГПК України пропонує (викладає) в позові правову кваліфікацію спору, зокрема формулює в ньому спосіб захисту, який, на його думку, забезпечить відновлення такого права. При цьому процесуальний закон не вимагає посилання на законодавчу норму, яка передбачає цей спосіб захисту або дозволяє його застосувати.
Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, що є складовою класичного принципу "jura novit curia".
Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінку предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке він зазначає в позовній заяві, здійснює суд, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
ВИСНОВКИ: невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав. Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України).
Суд у кожному окремому конкретному випадку має встановити, якого результату прагне досягнути позивач за наслідком розгляду справи, тобто надати належну інтерпретацію змісту його заявлених вимог.
У разі посилання позивача на неправильні (невідповідні предмету позову) законодавчі положення суд має застосувати відповідну законодавчу норму самостійно. Така помилка позивача не може слугувати підставою для відмови в позові.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: способи судового захисту, захист земельних прав, орендні правовідносини
