Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 03 липня 2025 року
у справі № 289/2107/20[1]
Кримінальна юрисдикція
Щодо допустимості як доказу відеозапису з нагрудної камери поліцейського
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_8 в строк відбування покарання строк перебування його під вартою під час затримання у порядку ст. 208 КПК з 03 жовтня 2020 року по 05 жовтня 2020 року з розрахунку один день затримання за один день позбавлення волі.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції в частині формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним - змінено. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
слушними є твердження захисника стосовно безпідставного визнання допустимим доказом відеозапису з нагрудної камери інспектора сектора реагування патрульної поліції.
Як вбачається зі змісту вироку та ухвали, суди обох інстанцій посилаються на вказаний відеозапис, як на доказ винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Перевіряючи вирок суду в апеляційному порядку, апеляційний суд не встановив підстав для визнання такого доказу недопустимим, у зв`язку з чим не встановив підстав для задоволення доводів сторони захисту у цій частині.
При цьому апеляційний суд в ухвалі вказав, що на відеозаписі зафіксовано слідчу дію огляд місця події, відеозапис є безперервним, відповідає вимогам КПК та Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото-, і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом МВС України № 1026 від 18 грудня 2018 року.
Разом з тим, відповідно до вказаного відеозапису, запис починається з того моменту, коли працівники швидкої медичної допомоги перебувають біля ОСОБА_9 , тоді як поліцейські в будинку ведуть розмову з ОСОБА_7, який перебуває у явно збудженому стані та не заперечує, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
ВИСНОВКИ: при цьому суд апеляційної інстанції, посилаючись на безперервність відеозапису, не врахував того, що на відеозаписі відображено лише спілкування поліцейських з обвинуваченим, при цьому останньому, як учаснику слідчої дії (огляду місця події за твердженням апеляційного суду), не роз'яснено його права, у тому числі право не свідчити проти себе, а також на відеозаписі не зафіксовано жодних дій, які характерні для слідчої (розшукової) дії як огляд місця події (оголошення про проведення такої слідчої дії, ким та за участі кого вона буде проводитися, у зв`язку з чим, що є об'єктом огляду, не зафіксовано оформлення будь-якого процесуального документу, тощо).
Наведене вище свідчить про те, що під час здійснення вказаного відеозапису не було дотримано вимог кримінального процесуального закону, що свідчить про порушення права обвинуваченого на захист.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: критерії допустимості доказів, злочини проти життя та здоров'я, порушення засад кримінального провадження
