Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 03 вересня 2025 року
у справі № 916/5389/24
Господарська юрисдикція
Щодо розмежування небажання сторони і ухилення сторони від нотаріального посвідчення договору
ФАБУЛА СПРАВИ
ТОВ "ДРАЙВ" звернулося до господарського суду з позовом до Департаменту комунальної власності міської ради, в якому просило визнати додатковий договір до договору оренди, укладений між Департаментом та ТОВ "ДРАЙВ", дійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем навмисно протягом тривалого часу ігнорувалися вимоги законодавства щодо необхідності нотаріального посвідчення додаткового договору до договору оренди для того, щоб у подальшому в межах іншої справи у судовому порядку вимагати виселення ТОВ "ДРАЙВ" з орендованого приміщення.
Позивач зазначає, що з 2017 року відповідач жодних претензій чи листів на його адресу не направляв, незгоду з існуючим додатковим договором не висловлював, приймав виконання умов останнього, яке здійснювалось ТОВ "ДРАЙВ", не повертав орендну плату, проте Департамент з різних причин постійно ухилявся від нотаріального посвідчення цього правочину, незважаючи на чисельні звернення ТОВ "ДРАЙВ".
Господарський суд рішенням, яке апеляційний господарський суд залишив без змін постановою, у позові відмовив.
ОЦІНКА СУДУ
Нормами матеріального законодавства передбачена можливість визнавати у судовому порядку нікчемні договори дійсними, зокрема на підставі частини другої статті 220 ЦК.
За правилами частини другої статті 220 ЦК у випадку, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Наведена частина друга статті 220 ЦК застосовується до правовідносин у разі, коли сторони вчинили правочин у встановленій законом письмовій формі, зміст якого відповідав волі сторін, які дійшовши згоди щодо усіх істотних умов договору, виконали такий договір повністю чи частково, і лише не було дотримано вимоги про нотаріальне посвідчення такого договору через ухилення однієї сторони договору.
Законодавство України передбачає можливість визнавати у судовому порядку дійсним договір, який підлягав нотаріальному посвідченню, але одна зі сторін ухилилася від цього (за певних умов).
Установлюючи обставини справи стосовно того, з яких причин додатковий договір не було нотаріально посвідчено та чи втрачена можливість такого посвідчення, суди попередніх інстанцій установили, що причиною непосвідчення правочину стало зволікання з боку відповідача, однак зазначили, що на теперішній час не втрачена можливість нотаріального посвідчення цього додаткового договору, оскільки сторони вправі звернутись до нотаріуса, який посвідчив договір, або, в разі його відсутності, до будь-якого іншого нотаріуса за вчиненням відповідної нотаріальної дії.
Суди не встановили обставин саме вчинення відповідачем дій по ухиленню від нотаріального посвідчення спірного договору, позаяк ними не встановлено інших обставин, ніж направлення позивачем відповідачу листів з пропозиціями посвідчити зміни до договору у нотаріуса, відсутність реагування на які (бездіяльність) може лише свідчити про небажання укласти договір. Втім, конкретних обставин саме ухилення від нотаріального посвідчення договору у певного нотаріуса у запропонований позивачем час судами не встановлено, оскільки відповідачем такого не доведено. Позивач не доводив, а суди не встановили обставин того, що організувати процедуру нотаріального посвідчення додаткового договору і у лише у певного нотаріуса було обов'язком саме відповідача в силу вимог закону або договору, та що позивач, відповідно, враховуючи доведення ним обставин небажання відповідача нотаріально посвідчити додаткову угоду (протягом 2017-2019 років, коли відповідні заяви надсилались відповідачу та залишались без реагування), був позбавлений можливості самостійно звернутись до нотаріуса (зокрема того, який посвідчував договір оренди) за нотаріальним посвідченням спірного договору та запросити відповідача на визначені обраним ним нотаріусом час та місце вчинення нотаріальних дій.
ВИСНОВКИ: саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК.
Для застосування частини другої статті 220 ЦК суд повинен лише встановити факт ухилення сторони договору від його нотаріального посвідчення.
Небажання сторони нотаріально посвідчувати договір через відсутність реагування на листи з проханням організувати відповідну процедуру (бездіяльність), не є тотожним конкретним діям по ухиленню від нотаріального посвідчення останнього.
Саме обставини щодо неявки відповідача без повідомлення причин неявки до нотаріуса на визначені час та місце могли б засвідчувати ухилення від нотаріального посвідчення договору.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: вимоги до правочину, порядок укладення договору, вимоги до форми договору
