Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 27 лютого 2025 року
у справі № 589/2960/23
Адміністративна юрисдикція
Щодо обставин, які підлягають врахуванню судами при перевірці рішення органу місційної служби про примусове повернення до країни походження або третьої країни в умовах воєнного стану
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України (далі - УДМС України), відділу Управління Державної міграційної служби України (далі - відділ УДМС України), у якому просила:
- визнати протиправним і скасувати рішення відділу УДМС України про примусове повернення громадянки російської федерації ОСОБА_1;
- зобов'язати відділ УДМС України анулювати у паспорті громадянки російської федерації ОСОБА_1, виданий 11 листопада 2019 року, штамп та запис «Прийнято рішення про примусове повернення від 12 травня 2023 року. Зобов'язаний залишити територію України до 09 червня 2023 року».
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено частково.
ОЦІНКА СУДУ
Іноземець або особа без громадянства, які перебувають в Україні можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Законодавством унормовані правила перебування іноземців або осіб без громадянства на території України. Зокрема документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні є посвідка на тимчасове проживання, яка видається на певний строк, але не більше ніж на один рік. У разі закінчення строку дії посвідки іноземець або особа без громадянства можуть подати документи для оформлення нової посвідки, звернувшись не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування в Україні.
У свою чергу, обов`язку іноземця дотримуватися строків звернення за обміном посвідки кореспондує обов'язок органу ДМС щодо прийняття у нього відповідних документів, їх розгляду та вирішення питання щодо подальшої легалізації перебування відповідної особи в Україні.
У період воєнного стану в Україні тимчасово обмежено гарантовані права, визначені статтею 33 Конституції України, якою передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
28 лютого 2022 року Уряд прийняв постанову № 165, якою зупинив строки надання адміністративних послуг суб`єктами їх надання та видачу дозвільними органами документів дозвільного характеру на час воєнного стану в Україні.
21 жовтня 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1202, якою установив, що посвідки на тимчасове чи постійне проживання, крім тих, які оформлені громадянам російської федерації, строк дії яких закінчився або які підлягають обміну відповідно до законодавства після 24 лютого 2022 року, підтверджують законні підстави для тимчасового чи постійного проживання в Україні та право на в'їзд в Україну на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування.
Постанова Кабінету Міністрів України від 01 листопада 2022 року № 1232, якою установлено 30-денний строк для поновлення обміну посвідок на постійне/тимчасове проживання в Україні, не визначає іноземця або особи без громадянства, які мають право на продовження посвідки, у разі пропуску такого строку, як осіб, що підлягають примусовому поверненню в країну походження або третю країну
Позивачка опинилася у ситуації правової невизначеності, позаяк звернувшись у межах строку перебування в Україні до органу міграційної служби з бажанням легалізувати своє положення, отримала усну відмову з огляду на неврегулювання відповідних відносин на законодавчому рівні, що фактично позбавило її можливості довести свій намір задля уникнення примусового повернення в країну походження або третю країну.
У цій справі суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав про те, що з установлених обставин справи вбачається, що ОСОБА_1 не мала наміру порушувати вимоги Закону № 3773-VI, а її перебування на території України без відповідних документів, що дають право на проживання на законних підставах, не зумовлено її протиправними, умисними діями.
Також у матеріалах справи відсутні будь-які докази асоціальної поведінки позивачки, переховування від міграційного органу або вчинення будь-яких інших протиправних дій, спрямованих на ухилення від відповідальності за порушення міграційного законодавства України, або дій, які суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України, і відповідачами таких доказів суду не надано.
Окрім того, суд апеляційної інстанції слушно відмітив, що відповідачем, окрім іншого, не дотримано принципу пропорційності, який, у свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивачки і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень, що призвело до негативних для неї наслідків за відсутності будь-якої, доведеної у встановленому законом порядку, вини.
На тлі цього колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про те, що під час прийняття оспорюваного рішення відповідач допустив формальне застосування вимог Закону № 3773-VI, не з`ясовав дійсні особисті обставини позивачки та не врахував принцип обґрунтованості та пропорційності свого рішення.
Зважаючи на наведене колегія суддів приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій, урахувавши приписи частини першої статті 26 Закону № 3773-VI у контексті особистих обставин позивачки, а також пропорційність між застосованими до неї заходами, передбаченими цією статтею та її інтересами і правами, зокрема правом на повагу до приватного і сімейного життя подружжя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дійшли правильного висновку про визнання протиправним і скасування оспорюваного рішення.
ВИСНОВКИ: в умовах воєнного стану для суб'єкта владних повноважень обов`язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а навпаки набуває особливого значення, зокрема коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах гостроти становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються. Під час перевірки рішення ДМС про примусове повернення до країни походження або третьої країни суди, керуючись вимогами статті 2 КАС України, повинні враховувати справедливий баланс інтересів держави і заявника, наявність тривалих сімейних зв`язків та відповідних наслідків для сімейного життя позивача, а також наявність чи відсутність антисоціальної поведінки, правопорушень та кримінально-караних діянь, які загрожують суспільству.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: міграційні спори, правовий режим воєнного стану, підстави примусового повернення іноземців
