Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 29 грудня 2025 року
у справі № 947/39286/23
Цивільна юрисдикція
Щодо неможливості покладення на працівника матеріальної відповідальності на підставі подорожнього листа
Фабула справи: ТОВ «Автосервіс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, у якому просило стягнути з відповідача на свою користь суму матеріальної шкоди у розмірі 783 006,52 грн.
Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що відповідач працював у ТОВ «Автосервіс» на посаді водія та, керуючи транспортним засобом з напівпричепом, не вибрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожньої обстановки, не впорався з керуванням та скоїв наїзд на будинок.
Постановою суду у справі про адміністративне правопорушення щодо цієї ДТП ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Позивач стверджує, що у зв`язку із тим, що транспортний засіб було передано відповідачу, шкода, завдана позивачу, підлягає відшкодуванню на підставі ч. 2 ст. 134 КЗпП.
Суд першої інстанції позов задовольнив.
Апеляційний суд постановою рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
Мотивація касаційної скарги: ТОВ «Автосервіс» стверджує, що відповідно до подорожнього листа відповідачу під його підпис передано транспортний засіб з напівпричепом, а тому завдана ним шкода підлягає відшкодуванню на підставі ч. 2 ст. 134 КЗпП.
Правова позиція Верховного Суду: у ст. 134 КЗпП України визначено випадки, за наявності яких, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, зокрема коли:
- між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей (п. 1);
- майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами (п. 2);
- відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків (п. 6).
Згідно зі ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Перелік посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
При розгляді справ про матеріальну відповідальність за письмовим договором про повну матеріальну відповідальність суд зобов'язаний перевірити, чи належить працівник до категорії осіб, з якими відповідно до ст. 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір, та чи був він укладений. За відсутності цих умов працівник несе лише обмежену матеріальну відповідальність, якщо законом не передбачено інше.
Встановивши, що ОСОБА_1, працюючи на посаді водія автотранспортних засобів, і під час виконання трудових обов'язків скоїв ДТП, завдав відповідачу майнової шкоди, врахувавши, що посада водія не належить до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135-1 КЗпП України може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність, позивач не довів можливість покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності за завдану шкоду, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 не може нести матеріальну відповідальність у повному розмірі за завдання шкоди, та відмовив у задоволенні позовних вимог.
Висновки: подорожній лист є документом для звітності, а не для фіксації передання майна чи цінностей, а тому він не може бути підставою для покладення матеріальної відповідальності.
Ключові слова: відповідальність працівників, завдана працівником шкода, відповідальність водія, підстави майнової відповідальності
