Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 13 березня 2026 року
у справі № 480/5941/24[1]
Адміністративна юрисдикція
Щодо відмінності залучення працівника за договором про послугу з надання персоналу (аутстафінгу) від переведення на іншу роботу
ФАБУЛА СПРАВИ
ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі - Держпраці), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати попередження Держпраці щодо порушення ним законодавства про працю, відповідальність за яке передбачена абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України;
стягнути з відповідача відшкодування судового збору в розмірі 3 028 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн.
Окружний адміністративний суд рішенням, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, задовольнив позов частково.
ОЦІНКА СУДУ
Згідно з підпунктом 14.1.183 пункту 14.1 статті 14 ПК України послуга з надання персоналу - господарська або цивільно-правова угода, відповідно до якої особа, що надає послугу (резидент або нерезидент), направляє у розпорядження іншої особи (резидента або нерезидента) одну або декількох фізичних осіб для виконання визначених цією угодою функцій. Угода про надання персоналу може передбачати укладання зазначеними фізичними особами трудової угоди або трудового контракту із особою, у розпорядження якої вони направлені. Інші умови надання персоналу (у тому числі винагорода особи, що надає послугу) визначаються угодою сторін.
Відповідно до частини першої статті 39 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI "Про зайнятість населення" (далі - Закон № 5067-VI) суб`єкти господарювання - роботодавці, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, направляють працівників за умови, якщо це передбачено колективним договором такого роботодавця, та за наявності згоди первинної профспілкової організації і зобов'язані: укласти договір з роботодавцем про застосування праці працівника; виплачувати працівникові заробітну плату в розмірі, не нижчому, ніж розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом, та заробітної плати, яку отримує працівник у роботодавця за виконання такої ж роботи; забезпечувати працівнику час роботи та відпочинку на умовах, визначених для працівників роботодавця, що передбачено умовами колективного договору та правилами внутрішнього трудового розпорядку; нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на користь працівника; не перешкоджати укладенню трудового договору між працівником та роботодавцем, у якого виконувалися ним роботи.
Тобто підпункт 14.1.183 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає послугу з надання персоналу як господарську або цивільно-правову угоду, відповідно до якої особа, що надає послугу (резидент або нерезидент), направляє у розпорядження іншої особи (резидента або нерезидента) одну або декількох фізичних осіб для виконання визначених цією угодою функцій, а стаття 39 Закону № 5067-VI регулює правовідносини, які виникають під час провадження діяльності суб'єктів господарювання, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця.
Отже, посилання відповідача на статті 29, 32, 33 КЗпП України як на підставу для висновку про невідповідність договору про послуги з надання персоналу вимогам законодавства є необґрунтованими, оскільки зазначені норми регулюють правовідносини між працівником та його роботодавцем щодо зміни трудової функції або істотних умов праці, тоді як правовідносини з направлення працівника для виконання роботи в іншого роботодавця за договором про надання персоналу врегульовані спеціальною нормою - статтею 39 Закону № 5067-VI.
Використання такої форми організації праці можливе за умови дотримання вимог, встановлених підпунктом 14.1.183 пункту 14.1 статті 14 ПК України та статтею 39 Закону № 5067-VI.
ВИСНОВКИ: залучення працівника за договором про послугу з надання персоналу (аутстафінгу) не є переведенням на іншу роботу у розумінні статей 32, 33 КЗпП України, оскільки при наданні персоналу трудові відносини виникають та існують між працівником і суб'єктом господарювання, який здійснює наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в іншого роботодавця (провайдером послуг з надання персоналу). У такому разі виконання працівником трудової функції на об'єктах замовника є невід'ємною складовою тієї діяльності, для здійснення якої працівника було прийнято на роботу. На відміну від переведення, яке передбачає зміну істотних умов праці працівника, що вже перебуває у трудових відносинах з певним роботодавцем, направлення працівника до замовника за договором про надання персоналу здійснюється в межах трудової функції, обумовленої при укладенні трудового договору з провайдером послуг з надання персоналу, та відповідно до виду господарської діяльності замовника таких послуг.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: спори з Держпраці, оцінка договору, відносини аутстафінгу
