Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 18 травня 2026 року
у справі № 214/43/19
Кримінальна юрисдикція
Щодо порядку призначення покарання у разі встановлення винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, строк давності якого на час ухвалення вироку сплив
Фабула справи: вироком, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_11 засуджено за ч. 2 ст. 382 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 17 000 грн з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, на строк 3 роки.
Мотивація касаційної скарги: сторона обвинувачення вважає, що у разі спливу відповідного строку давності за вчинене правопорушення особі, у разі визнання її вироком суду винуватою, не має призначатися покарання, передбачене відповідною санкцією кримінального закону. Тобто сторона обвинувачення вважає, що «звільнення від покарання» у згаданому положенні має тлумачитися як відмова від призначення покарання.
Правова позиція Верховного Суду: в ч. 3 ст. 88 КК України законодавець чітко розрізняє засудження «без призначення покарання» і засудження «зі звільненням від покарання», що дає вагомі підстави вважати, що під «звільненням від покарання» закон розуміє саме звільнення від уже призначеної міри кари. Якби законодавець мав на меті повну відмову від індивідуалізації санкції при застосуванні ст. 49 КК України, він би вжив формулу «без призначення покарання».
Суд зазначає, що ст. 49 КК України є однією з підстав звільнення від кримінальної відповідальності серед інших, передбачених КК України у Розділі ІХ.
П. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України передбачає, що кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Суд має на будь-якому етапі звільнити особу від відповідальності у разі спливу строку давності, якщо вона звернеться з таким клопотанням (ч. 4 ст. 286 КПК України), і суд зобов'язаний роз`яснити їй таке право (ч. 3 ст. 285 КПК України).
У той же час ч. 8 передбачає, що «закриття кримінального провадження або ухвалення вироку з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 цієї статті, не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом».
Загальний порядок, згаданий у ч. 8 ст. 284 КПК України, зобов`язує суд у разі визнання особи винуватою зазначити в резолютивній частині вироку покарання, призначене по кожному з обвинувачень, визнаних судом доведеними, та остаточну міру покарання, обрану судом. Якщо обвинувачений звільняється від відбування покарання, суд зазначає про це в резолютивній частині вироку (п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України ).
Таким чином, процесуальний порядок звільнення від кримінальної відповідальності на підставі спливу строку давності, передбачає призначення покарання за злочин, за який особу засуджено, і одночасне звільнення від його відбування.
Висновки: у разі встановлення винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, строк давності якого на час ухвалення вироку сплив, суд вироком призначає засудженій особі покарання згідно із загальними засадами, передбаченими ст. 65 КК, і одночасно звільняє її від цього покарання. У разі спливу строків давності на стадії апеляційного розгляду, апеляційний суд у разі залишення в силі вироку в частині засудження, має змінити вирок і звільнити засуджену особу від покарання, визначеного судом першої інстанції.
Ключові слова: наслідки спливу строків, умови звільнення від покарання, роз’яснення прав обвинуваченого, ознаки складу злочину
