Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 26 травня 2026 року
у справі № 369/6970/15-к
Кримінальна юрисдикція
Щодо вирішальної ознаки для засудження особи за завідоме незаконне тримання під вартою на підставі ухвали судді
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_6 обвинувачувалась за частиною 2 статті 375 КК у тому, що як суддя Солом`янського районного суду м. Києва в особистих інтересах постановила завідомо неправосудні рішення, внаслідок чого ОСОБА_10 та ОСОБА_9 незаконно тримались під вартою в Київському слідчому ізоляторі до 12 лютого 2014 року. В ході судового розгляду сторона обвинувачення змінила кваліфікацію її діяння на частину 3 статті 371 КК.
Оскарженим вироком суд виправдав ОСОБА_6 за недоведеністю, що в її діянні є склад інкримінованого злочину.
Апеляційний суд оскарженою ухвалою змінив вирок, виключивши з нього висновки про:
- нікчемність повідомлення їй про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 375 КК;
- неправомірність зміни обвинувачення під час судового розгляду з частини 2 статті 375 КК на частину 3 статті 371 КК;
- недопустимість частини доказів у зв`язку із зміною підслідності кримінального провадження.
В іншій частині вирок залишено без зміни.
ОЦІНКА СУДУ
Завідомість означає достовірне знання суб`єктом злочину певних фактичних або юридичних обставин до моменту вчинення діяння. У контексті статті 371 КК України це означає, що слідчий суддя, обираючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, мав достеменно, із повною очевидністю усвідомлювати, що таке рішення буде незаконним. Для цього сторона обвинувачення має довести, наприклад, що суддя не міг не розуміти, - здійснивши передбачені законом процесуальні дії, - що для взяття під варту немає жодних підстав, оскільки докази свідчать про непричетність особи до кримінального правопорушення або про те, що ніякого правопорушення не сталося, або що надані слідчим та прокурором матеріали є сфальсифікованими чи очевидно недостатніми з погляду об'єктивного спостерігача, що правопорушення, інкриміноване особі, не допускає застосування такого запобіжного заходу тощо.
Здійснення правосуддя передбачає суддівський розсуд при оцінці обставин, які мають значення для вирішення справи. Крім того, у випадку ухвалення рішення про взяття під варту слід взяти до уваги умови, в яких суддя ухвалює таке рішення.
На цьому етапі кримінального провадження суддя не може вимагати від сторони обвинувачення довести винуватість особи поза розумним сумнівом. Стороні обвинувачення достатньо довести наявність обставин, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа може бути причетна до правопорушення. Перевірка обставин, які стали підставою для такої підозри, є предметом подальшого розслідування.
Тому сторона обвинувачення, обвинувачуючи суддю за статтею 371 КК, має надати докази завідомої незаконності судового рішення, які виходять за межі звичайної оцінки такого рішення вищою судовою інстанцією в звичайному процесуальному порядку.
Політична оцінка подій не лише не входить в повноваження судді, але й прямо суперечить обов`язку судді зберігати політичну нейтральність і не ґрунтувати свої рішення на політичних переконаннях і оцінках.
ВИСНОВКИ: при розгляді обвинувачення у завідомо незаконному триманні під вартою, що здійснюється на підставі ухвали судді, предметом розгляду не є сама по собі обґрунтованість такого рішення, оцінка обставин, розглянутих суддею, або правильність застосування нею матеріального або процесуального закону. Ці аспекти є підставою для оскарження такого рішення до вищих судових інстанцій, але як такі не свідчать про завідому незаконність рішення в значенні статті 371 КК.
Вирішальною ознакою для засудження особи за статтею 371 КК є суб`єктивна сторона кримінального правопорушення, яка характеризується виключно прямим умислом та обов'язковою ознакою завідомості.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти правосуддя, відповідальність судді, незаконний арешт
