Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 27 серпня 2026 року
у справі № 320/11927/22
Адміністративна юрисдикція
Щодо збереження середнього заробітку за працівником, який уклав контракт добровольця територіальної оборони
Фабула справи: ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - АРМА), у якому просила:
- визнати протиправними дії АРМА в частині позбавлення середнього заробітку ОСОБА_1;
- скасувати наказ АРМА від 19 липня 2022 року № 207/9-03-ос «Про внесення змін до деяких наказів АРМА щодо увільнених працівників центрального апарату АРМА» в частині скасування середнього заробітку ОСОБА_1;
- стягнути з АРМА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 21 липня по 16 грудня 2022 року в сумі 259 260,86 грн, без урахування обов'язкових податків та зборів, з урахуванням збільшення розміру на день прийняття рішення.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем оспорюваним наказом протиправно позбавлено позивачку середнього заробітку за посадою начальника четвертого відділу Управління менеджменту активів центрального апарату АРМА в період з 21 липня по 16 грудня 2022 року (дня до пред'явлення цього позову до суду) на підставі частини третьої статті 119 Кодексу КЗпП України, оскільки вказане положення законодавства на позивачку не розповсюджується, у зв'язку з її перебуванням у складі добровольчого формування Сил територіальної оборони Збройних Сил України, а не на військовій службі.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду, позов задоволено частково.
Мотивація касаційної скарги: АРМА зазначає, що у практиці Верховного Суду відсутні судові рішення у спорах з подібними правовідносинами, у яких сформовані правові висновки щодо застосування частини першої статті 119 КЗпП України у контексті наявності у роботодавців обов`язку щодо збереження гарантій, визначених зазначеною нормою матеріального права, зокрема в частині збереження права особи на одержання середньої заробітної плати у зв`язку із її залученням, саме, у добровольче формування територіальної громади, з урахуванням положень частини першої статті 24 Закону № 1702-IX.
Правова позиція Верховного Суду: ключовим питанням, на яке повинен відповісти Верховний Суд у цьому касаційному провадженні, є питання правильного застосування частин першої та третьої статті 119 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX у правовідносинах, у яких особа уклала контракт добровольця територіальної оборони до 19 липня 2022 року та була увільнена від роботи на час дії контракту зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку, та в подальшому була позбавлена виплати середнього заробітку внаслідок змін, унесених до статті 119 КЗпП України на підставі Закону № 2352-IX.
Добровольці Сил територіальної оборони Збройних Сил України не є військовослужбовцями у розумінні Закону № 2232-XII, а є цивільними особами у складі воєнізованого підрозділу та відрізняються від військовослужбовців не лише статусом, а й вимогами, характером і умовами вступу, проходження і звільнення зі служби.
Разом із тим, однозначний висновок і крапку в цьому питанні ставлять норми пунктів 6, 17 Положення № 1449, у яких закріплено, що членство у добровольчому формуванні не звільняє від обов'язку проходження військової служби (строкової або за призовом), а також, що особа не може бути членом добровольчого формування у період проходження військової служби або служби у військовому резерві Збройних Сил чи інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, служби в правоохоронних органах.
Внаслідок ухвалення Верховною Радою України Закону № 2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, частина третя статті 119 КЗпП України зазначала змін, а саме: слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінити словами «зберігаються місце роботи і посада».
Відтак, із прийняттям Закону № 2352-IX категорія працівників, яка визначена у частині третій статті 119 КЗпП України, втратила таку гарантію, як збереження середнього заробітку.
Зокрема, у частині третій статті 119 КЗпП України йдеться про працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду.
Висновки: як правильно встановили суди першої та апеляційної інстанцій, з чим погоджується й Суд, позивачка не є суб'єктом, визначеним у частині третій статті 119 КЗпП України, а тому дія цієї норми Кодексу на неї не розповсюджується.
Також обидві судові інстанції слушно вказали у своїх рішеннях про те, що відсутність у наказі АРМА «Про увільнення від роботи ОСОБА_2» посилання на конкретну частину статті 119 КЗпП України дає підстави вважати, що позивачці виплачувалася середня заробітна плата на підставі частини першої статті 119 КЗпП України, оскільки інші частини не є релевантними до застосування.
Так, частина перша статті 119 КЗпП України закріплює гарантію збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час.
Водночас, як до 19 липня 2022 року, так і після цієї дати, вказана норма змін не зазнала.
Узагальнюючи вищенаведене, Суд у повній мірі погоджується і вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що дії АРМА щодо застосування до позивачки частини третьої статті 119 КЗпП України, внаслідок чого її було позбавлено права на виплату середнього заробітку з 19 липня 2022 року, є протиправними.
Ключові слова: трудові гарантії добровольців, захист трудових прав, оплата часу увільнення, правовий статус добровольців
