Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 13 серпня 2026 року
у справі № 369/18297/21
Кримінальна юрисдикція
Щодо стягнення процесуальних витрат у разі закриття кримінального провадження у зв’язку зі смертю обвинуваченого (п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України)
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком районного суду ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Ухвалою апеляційного суду вирок районного суду скасовано, а кримінальне провадження у зв`язку зі смертю обвинуваченого на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК закрито.
ОЦІНКА СУДУ
Питання розподілу процесуальних витрат має вирішуватися індивідуально у кожному кримінальному провадженні з урахуванням всіх обставин їх виникнення, підстав завершення кримінального провадження та судового розгляду.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 122 КПК витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів, несе сторона кримінального провадження, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучила спеціаліста, перекладача чи експерта, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як визначено ч. 2 ст. 124 КПК, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Враховуючи викладене, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов'язані зі здійсненням кримінального провадження, зокрема документально підтверджені витрати на проведення експертизи, необхідно стягувати з особи, відносно якої здійснювалося кримінальне провадження, лише у разі ухвалення щодо неї обвинувального вироку.
Що ж стосується порядку вирішення питання стосовно стягнення процесуальних витрат у разі закриття кримінального провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК, то такого кримінальний процесуальний закон прямо не передбачає.
Поряд з цим, положеннями ч. 1 ст. 126 КПК визначено, що суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.
Отже, аналіз наведених вище положень процесуального закону дає підґрунтя дійти висновку, що наявність обов'язку у суду вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, у тому числі і яким закривається кримінальне провадження.
Відповідно ж до ч. 3 ст. 124 КПК, якщо, зокрема, суд апеляційної інстанції, не приймаючи рішення про новий судовий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл процесуальних витрат. А згідно з п. 3 ч. 1 ст. 419 КПК у резолютивній частині ухвали апеляційного суду зазначається рішення щодо розподілу процесуальних витрат.
ВИСНОВКИ: якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов'язані зі здійсненням кримінального провадження, в тому числі й витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов'язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту.
На переконання колегії суддів, аналогічний підхід підлягає до застосовування і в тому випадку, коли кримінальне провадження підлягає до закриття на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК, враховуючи відсутність належного суб`єкта, на якого такі витрати мали бути покладені за законом.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: витрати кримінального провадження, припинення кримінального провадження, правила розподілу процесуальних витрат
