Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 12 серпня 2026 року
у справі № 636/5079/21
Цивільна юрисдикція
Щодо розмежування фіктивного та фраудаторного правочинів у разі фактичного виконання оспорюваного договору
ФАБУЛА СПРАВИ
ТОВ «Європартнер Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус районного нотаріального округу, про визнання недійсним договору дарування.
Рішенням міського суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, в задоволенні позову відмовлено.
ОЦІНКА СУДУ
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України).
ВИСНОВКИ: якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Позивач, який не був стороною оспорюваного правочину, вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Нормативна підстава для кваліфікації правочину як фраудаторного і визнання його недійсним за статтями 3, 13 ЦК України (всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом) є достатньою. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: позаконкурсне оспорювання правочину, недобросовісність боржника, зловживання цивільними правами, виконаний договір дарування, захист майнових інтересів кредитора, недійсність правочинів
