Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 15 травня 2019 року
у справі № 227/1506/18
Цивільна юрисдикція
Щодо можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення за договором міни лише «за схемою пай на пай»
Фабула справи: прокурор звернувся в інтересах держави з позовом до ОСОБА_1, ТОВ «Агрофірма «Каравай», в якому просив визнати недійсним договір міни земельної ділянки на земельну ділянку, укладений відповідачами (далі – договір міни) у період дії заборони на відчуження, зокрема, земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельних часток (паїв).
Суд першої інстанції ухвалив рішення, яке залишене без змін постановою апеляційного суду, яким у задоволенні позову відмовив. Суд першої інстанцій дійшов висновку про те, що правовідносини сторін договору міни не регулюються Законом України № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі – Закон № 899-IV), дія якого поширюється на обмін розподілених між власниками, визначених у натурі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які ще незареєстровані за власниками, тобто таких, які не можуть виступати об'єктом цивільних прав. Натомість, відповідачі обмінялися земельними ділянками з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які зареєстровані та є об’єктами цивільних прав.
Мотивація касаційної скарги: прокурор посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права та просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Правова позиція Верховного Суду: угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і земельних часток (паїв), визначених пп. «а» та «б» цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).
Отже, заборона відчуження, встановлена п. 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, яка діяла до 1 січня 2019 року, передбачає винятки, а саме:
- можливість вилучення (викупу) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності для суспільних потреб;
- можливість передання земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб;
- можливість зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам – учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.
Ст. 14 Закону № 899-IV передбачає, що у разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально.
Ч. 1 ст. 5 Закону № 899-IV встановлює що матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників, оформлюють сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку.
Згідно з цією статтею право на обмін земельних часток (паїв) можна реалізувати в період між проведенням зборів власників земельних часток (паїв) щодо розподілу земельних ділянок та видачею їхнім власникам державних актів на право власності на землю. Ні у ЗК України, ні в інших Законах України немає порядку міни земельних часток (паїв) в інших випадках.
Об’єктами обміну можуть бути земельні ділянки сільськогосподарського призначення «за схемою “пай на пай”» та лише у випадку, передбаченому ст. 14 Закону № 899-IV.
Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками про те, що договір міни відповідає приписам ст.ст. 203 і 715 ЦК України та не суперечить пп. «б» п. 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду України щодо застосування пп. «б» п. 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, стосовно можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише «за схемою “пай на пай”» і відступає від цього висновку.
Висновки: ст. 14 Закону України № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у ч. 1 цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.
Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у пп. «б» п. 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній до 1 січня 2019 року, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
Ключові слова: втручання у мирне володіння майном, договір бартеру, гарантування правової визначеності, підстави визнання правочину недійсним
Правова позиція зроблена на основі відеоогляду судової практики від адвоката Ростислава Кравця
