Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 10 липня 2019 року
у справі № 149/1596/16-к
Кримінальна юрисдикція
Щодо обставин, що унеможливлюють застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням
Фабула справи: вироком суду першої інстанції ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152 КК України та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20 000 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 9 000 грн.
Ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції змінено. Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням та іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладенням відповідних обов`язків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він, знаходячись біля повороту, поблизу автобусної зупинки, підійшов до ОСОБА_1, яка проходила поруч та реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на задоволення статевої пристрасті проти волі потерпілої, діючи умисно, з метою вчинення насильницького статевого акту, використовуючи фізичну силу, незважаючи на активний фізичний опір потерпілої, затягнув її до автобусної зупинки. Продовжуючи свій злочинний умисел ОСОБА_2 з метою подолання опору, застосував до неї фізичне насильство, а коли потерпіла намагалась вирватись та спробувала втекти, ОСОБА_2 наздогнавши її, підняв та відніс у бік від зупинки, де кинув на землю, стягнув з неї одяг та зґвалтував.
Мотивація касаційної скарги: прокурор вказує на те, що апеляційний суд, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, не врахував тяжкість вчиненого ним злочину, особу засудженого та наслідки, що настали.
Потерпіла ОСОБА_1 вказує, що суд безпідставно звільнив ОСОБА_2 від призначеного покарання з іспитовим строком, не врахувавши при цьому думку потерпілої, яка наполягала на покаранні у виді реального позбавлення волі. При цьому, потерпіла зазначила, що внаслідок вчинення злочину щодо неї перебуває у стані депресії, проходить курс реабілітації у психолога, має пригнічений емоційний стан, а також зазначає, що ОСОБА_2 не відшкодував їй завдану шкоду.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до вимог ст. ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно приписів ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Змінюючи вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання, апеляційний суд своє рішення обґрунтував тим, що ОСОБА_2 виключно позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, одружений, має на утриманні малолітню дитину, частково відшкодував завдані збитки, внаслідок чого прийшов до висновку про можливість звільнення його на підставі ст. 75 КК України від призначеного покарання з випробуванням та іспитовим строком тривалістю 3 роки.
Висновки: суд, звільняючи засудженого від відбування покарання з випробуванням, не врахував тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, та не врахував думку потерпілої, яка наполягала на призначенні ОСОБА_2 реальної міри покарання, посилаючись на те, що внаслідок вчинення злочину перебуває у стані депресії і проходить курс лікування, має пригнічений емоційний стан, а також зазначає, що ОСОБА_2 не відшкодував їй завдану шкоду, а тому застосування щодо ОСОБА_2 положень ст. 75 КК України є невиправдано м`яким заходом примусу.
Ключові слова: досягнення мети покарання, звільнення від реального відбування покарання, врахування позиції потерпілої особи при призначенні покарання, підстави звільнення від відбування покарання,позитивна посткримінальна поведінка
