Правова позиція
Верховного Суду України
згідно з Постановою
від 16 лютого 2016 року
у справі № 826/2043/15(21-4846а15)
Адміністративна юрисдикція
Щодо юрисдикції спорів, які виникають з права на відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
Фабула справи: управління Пенсійного фонду України (далі - управління ПФУ) звернулося до суду з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо ліквідації ПАТ «Брокбізнесбанк» (далі - уповноважена особа Фонду, Банк відповідно), у якому просило визнати протиправними дії та зобов'язати уповноважену особу Фонду визнати та включити до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги управління ПФУ на суму боргу.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач протиправно не визнав та не включив до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги управління ПФУ на вказану суму.
Суд першої інстанції постановою, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задовольнив частково: визнав протиправними дії відповідача та зобов'язав його повторно розглянути заяву управління ПФУ та вирішити питання щодо включення позивача до реєстру вимог кредиторів, сплачених ОСОБА_17 як збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції відчуження легкових автомобілів.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України постанову суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін.
Мотивація заяви про перегляд: представник уповноваженої особи звернулася із заявою з підстави неоднакового застосування касаційним судом положень ст.2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-ІІІ). На підтвердження неоднакового застосування касаційними судами одних і тих самих норм матеріального права представник уповноваженої особи Фонду додав копію постанови Вищого господарського суду України від 5 серпня 2015 року (справа № 910/622/15-г), в якій суд касаційної інстанції у подібних правовідносинах дійшов протилежного висновку, погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову управління ПФУ.
Правова позиція Верховного Суду України: відповідно до ч.2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на таке.
Відповідно до ч.3 ст.2 Закону України від 14 травня 1992 року «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.
У свою чергу, ст. 1 Закону № 2121-ІІІ передбачено, що цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.
У п.6 ст. 2 Закону України від 23 лютого 2012 року «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зазначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Висновки: враховуючи положення ст.12 ГПК України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Ключові слова: адміністративне судочинство, господарське судочинство, повноваження господарських судів, господарська юрисдикція, спір за участі юридичної особи публічного права
