Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 18 квітня 2018 року
у справі № 910/8132/17
Господарська юрисдикція
Щодо юрисдикції спорів з приводу оскарження дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації банку
Фабула справи: АТ «Укрексімбанк» звернулося до суду першої інстанції з позовом до уповноваженої особи Фонду про визнання протиправними дій відповідача щодо включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів сьомої черги погашення кредиторських вимог позивача; зобов'язання відповідача включити кредиторські вимоги позивача на реєстру; зобов'язання відповідача окремо внести до реєстру акцептованих вимог кредиторів грошові вимоги позивача за кредитним договором як забезпечені заставою та іпотекою майна ПАТ «Дельта Банк», у зв’язку з тим, що відповідач не визнав у повному обсязі кредиторські вимоги позивача до визнаного неплатоспроможним ПАТ «Дельта Банк».
Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Зобов'язав відповідача включити до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк» кредиторські вимоги позивача в іншій частині в задоволенні позову суд відмовив. Апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Також суди попередніх інстанцій визначили, що оскільки цей спір виник на підставі цивільно-правових угод між позивачем та банком, в якому запроваджено процедуру ліквідації та призначено відповідну уповноважену особу Фонду на її здійснення, то з огляду на суб'єктний склад сторін він є підвідомчим господарським судам і на нього не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Мотивація касаційної скарги: уповноважена особа Фонду зазначила, що реєстр акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк» був складений правомірно та відповідно до положень Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Також відповідач зазначив, що суди неправомірно відмовили в задоволенні його клопотання про припинення провадження у справі, оскільки спір у цій справі не підлягає вирішенню в господарському суді, а відноситься до справ адміністративної юрисдикції; позов подано до відповідача, який не має статусу юридичної особи або громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності й не є учасником корпоративних відносин.
Правова позиція Верховного Суду: основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків.
Ч. 5 ст. 34 ЗУ “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає, що під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Системний аналіз наведених нормативних приписів дозволяє дійти висновку, що з моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноваження органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому банк зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб'єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Оскільки позивач оскаржує дії уповноваженої особи Фонду не як суб'єкта владних повноважень, а як органу управління банком, який здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим.
Отже, зважаючи на предметну юрисдикцію та характер правовідносин у цій справі, наведені в касаційній скарзі доводи уповноваженої особи Фонду про непідвідомчість цього спору господарському суду Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані, натомість вважає, що суди першої й апеляційної інстанції дійшли правильних висновків про розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства.
Висновки: при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських й адміністративних справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин, тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
Ключові слова: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, процедура виведення банку з ринку, процедура ліквідації банку, господарське судочинство, господарська юрисдикція, адміністративне судочинство, адміністративна юрисдикція
