Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 15 травня 2019 року
у справі № 817/649/16
Адміністративна юрисдикція
Щодо звільнення від сплати судового збору вкладника за позовом до банку у зв´язку з неналежним виконанням договору банківського вкладу
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду про зобов`язання виплатити, перерахувати безготівково належні позивачу кошти (відсотки, еквівалент 3 490,47 дол. США) та визнання бездіяльності протиправною.
Ухвалою суду першої інстанції позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу, оскільки він не усунув недоліків цієї заяви, а саме - не сплатив судовий збір.
Ухвалою апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано йому строк для усунення недоліків скарги - сплати судового збору.
Вищий адміністративний суд України ухвалою відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, а касаційну скаргу позивача на ухвалу суду першої інстанції залишив без руху у зв`язку з тим, що заявник не додав документа про сплату судового збору та копії оскаржуваного судового рішення.
Оскільки заявник не усунув недоліків скарги, Вищий адміністративний суд України ухвалою касаційну скаргу ОСОБА_1 повернув заявнику, тому що вона не відповідає вимогам ст.213 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року. Вищий адміністративний суд України виходив з того, що предметом заявлених позовних вимог є відносини, які виникли внаслідок укладання договору і не вважаються відносинами споживчого кредитування в розумінні Закону України № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII), що унеможливлює звільнення позивача від сплати судового збору.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 вважає, що суд касаційної інстанції неоднаково застосував одні й ті самі норми права щодо підстав звільнення від сплати судового збору. ОСОБА_1 у касаційній скарзі заявив клопотання про звільнення його від сплати судового збору з посиланням на ч.3 ст. 22 Закон №1023-XII, відповідно до якої споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. У справі № 565/562/15-ц, рішення у якій надано для порівняння, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» (далі - Банк) про визнання дій протиправними, стягнення коштів за договорами строкового банківського вкладу, нарахованих процентів за користування чужими коштами, трьох процентів річних, дійшов висновку, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до ч.3 ст. 22 Закону № 1023-ХІІ, тому немає необхідності у вирішенні питання про звільнення його від сплати судового збору.
Правова позиція Верховного Суду: відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулює Закон № 1023-ХІІ, який встановлює права споживачів, визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до ч.3 ст. 22 цього Закону споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.
Згідно зі ст.2 Закону України № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Преамбула Закону України № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-III) визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 1 Закону № 2664-III фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч.1 ст.1058 ЦК України).
За змістом ст. 1 Закону № 1023-XII споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п.22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (п. 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п. 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (п. 3).
З аналізу наведених законодавчих норм вбачається, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, пов`язаним з порушенням його прав за договором банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст.22 Закону № 1023-XII.
Подібний за змістом правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16 відступати від якого Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав.
Крім того, у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц Велика Палата Верховного Суду встановила, що при зверненні до суду з позовом про стягнення з Фонду майнової відповідальності за договором банківського вкладу позивач як споживач фінансових послуг звільняється від сплати судового збору за ч. 3 ст.22 Закону № 1023-XII не тільки при поданні позовної заяви, а й на наступних стадіях цивільного процесу.
Висновки: вкладник (споживач фінансових послуг), звертаючись до суду з позовом до банку (виконавця фінансових послуг) за захистом своїх порушених прав, зокрема, у зв´язку з неналежним виконанням договору банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст.22 Закону України № 1023-XII «Про захист прав споживачів». Суд звертає увагу на те, що дія ч. 3 ст.22 Закону України № 1023-XII «Про захист прав споживачів» поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі п. 4 ч.2 ст. 4 Закону України № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Ключові слова: захист прав вкладників, платники судового збору, пільги щодо сплати судового збору, порядок сплати судового збору
