Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 15 серпня 2019 року
у справі № 750/3256/17
Кримінальна юрисдикція
Щодо розмежування тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть (ч. 2 ст. 121 КК України), та вбивства, вчиненого через необережність (ч. 1 ст. 119 КК України)
Фабула справи: ОСОБА_2 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 3 місяці. Апеляційним судом вирок залишено без змін.
За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він під час конфлікту на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків наніс ОСОБА_6 один удар кулаком лівої руки в праве око та один удар правою ногою в обличчя, від яких останній впав на асфальтовану поверхню, вдарившись при цьому потиличною частиною голови. Тим самим ОСОБА_2 заподіяв потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, від яких він помер у лікарні.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_2, не погоджуючись із судовими рішеннями, просить їх змінити, перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 121 на ч. 1 ст. 119 КК України та призначити покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України. Свої вимоги засуджений мотивує тим, що суди неправильно кваліфікували його дії за ч. 2 ст. 121 КК України, оскільки умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень у нього не було.
Правова позиція Верховного Суду: умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК України) з об’єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров’я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв’язком між указаним діянням та наслідками, а із суб’єктивної сторони – умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти тяжкої шкоди здоров’ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання (ст. 24 КК України).
Кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК України настає за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
У випадку, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії залежно від наслідків слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження і кваліфікувати за ст. 119 КК України чи ст. 128 КК України.
Отже, розмежування умисного протиправного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншій людині, що спричинило її смерть (ч. 2 ст. 121 КК України), і вбивство, вчинене через необережність (ч. 1 ст. 119 КК України), здійснюється як за об’єктивною, так і суб’єктивною сторонами цих злочинів.
ОСОБА_2 під час раптово виниклого конфлікту з ОСОБА_6 умисно вдарив останнього ногою в обличчя, від чого потерпілий впав на асфальтовану поверхню й, ударившись потиличною частиною голови, отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер у лікувальній установі. Проте місцевий суд, встановивши обставини, за яких настала смерть потерпілого, дав діям ОСОБА_2 неправильну юридичну оцінку, що залишив поза увагою суд апеляційної інстанції.
Як убачається з наявних у протоколах слідчих експериментів даних, від завданого удару ОСОБА_2 в обличчя ОСОБА_6 впав на спину.
Відповідно до висновку медичного експерта смерть ОСОБА_6 настала внаслідок набряку головного мозку, який у свою чергу виник внаслідок внутрішньочерепної травми з переломом кісток черепа (лінійний перелом потиличної кістки), забоями головного мозку. Виявлені тілесні ушкодження могли утворитись внаслідок падіння на площину з попередньо набутим прискоренням.
Засуджений та свідки стверджували, що під час раптово виниклого конфлікту ОСОБА_2 наніс удар кулаком у праве око ОСОБА_6, від якого потерпілий утримався на ногах, а потім ногою – в обличчя, від чого ОСОБА_6 упав і вдарився головою об асфальтне покриття.
Висновки: тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть ОСОБА_6, було не безпосереднім наслідком заподіяного засудженим удару в ділянку голови потерпілого, а результатом падіння останнього й удару головою об тверду поверхню, чого засуджений хоч і не передбачав, але повинен був і міг передбачати.
Отже, мало місце не умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, а вбивство, вчинене через необережність, у зв’язку з чим дії ОСОБА_2 підлягають перекваліфікації з ч. 2 ст. 121 на ч. 1 ст. 119 КК України із призначенням йому покарання у межах санкції цього кримінального закону.
Ключові слова: суміжні склади злочину, злочини проти життя і здоров’я, характеристика складу необережного вбивства, з’ясування спрямування умислу, наслідки нанесення тілесних ушкоджень, відмежування схожих злочинів, конкуренція кримінально-правових норм
