Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 06 листопада 2019 року
у справі № 904/3451/18
Господарська юрисдикція
Щодо визнання права власності на земельну ділянку в порядку набувальної давності
Фабула справи: ФОП звернувся з позовом до районної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головного управління Держгеокадастру, та за участю прокурора, про надання земельної ділянки в користування.
В обґрунтування позову підприємець вказав, що має таке право в силу положень ст. 119 ЗК України, оскільки він більше 15 років обробляє земельні ділянки, збирав з них врожай, удобрював ґрунт на земельних ділянках, тобто фактично займався фермерською діяльністю. Підприємець звернувся до районної державної адміністрації з клопотанням про передачу земельних ділянок у користування або у власність, але відповідь стосовно його клопотання не надійшла, а тому він був змушений звернутись за захистом своїх прав до суду.
Суд першої інстанції задовольнив позов. Постановою апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції було скасовано, а в позові повністю відмовлено.
Мотивація касаційної скарги: ФОП вказує, що апеляційний господарський суд порушив право землекористувача використовувати землі для ведення фермерського господарства, яке ґрунтується на підставі договору оренди та постійному користуванні, яке підпадає під захист ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Правова позиція Верховного Суду: набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється ст. 119 ЗК України. Громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.
Позивачем не доведено наявності у нього будь-яких прав на спірні земельні ділянки, як не доведено ним і "законних очікувань" щодо набуття таких прав, а тому не може бути порушено те, чого не існує.
Висновки: аналіз ст. 119 ЗК України дає підстави для висновку, що не передбачено жодних переваг для осіб, зазначених у ч. 1 цієї статті (що отримують земельну ділянку за набувальною давністю), оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (ст. ст. 118, 123 ЗК України).
Ця норма надає лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов'язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів.
Ключові слова: переважне право на отримання земельної ділянки, право користування земельною ділянкою, визнання безперервним користування земельною ділянкою
