Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Ухвалою
від 27 серпня 2019 року
у справі № 766/39/17
Кримінальна юрисдикція
Щодо порядку застосування положень ст.71 КК України
Фабула справи: за вироком міського суду ОСОБА_1 засуджено за ч.2 ст.186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
На підставі ч.4 ст.70 КК України шляхом часткового складання покарань, призначених за цим та попереднім вироком апеляційного суду, ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з поміщенням для відбування покарання до кримінально-виконавчої установи закритого типу.
Вироком апеляційного суду вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання скасовано та призначено покарання за ч.2 ст.186 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
На підставі ч.4 ст.70 КК України шляхом часткового складання покарання, призначеного за цим вироком, та покарання, призначеного за вироком апеляційного суду, призначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
Мотивація касаційної скарги: прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому зазначає, що суд апеляційної інстанції, встановивши, що злочини, передбачені ч.2 ст.186 КК, ОСОБА_1 вчинив після постановлення попереднього вироку, повинен був призначити йому остаточне покарання не за сукупністю злочинів на підставі ч.4 ст.70 КК України, а за сукупністю вироків за правилами, встановленими ст.71 КК України.
Правова позиція Верховного Суду: згідно з ч.1 ст.71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Відповідно ж до ч.4 ст.70 КК України за правилами, передбаченими в ч.ч.1-3 цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку.
Системний аналіз ч.4 ст.70 та ч.1 ст.71 КК України дозволяє дійти висновку, що початковим моментом періоду, вчинення злочину протягом якого зобов'язує суд призначити покарання за сукупністю вироків, є саме момент постановлення обвинувального вироку, а не набрання ним законної сили, оскільки у законі про кримінальну відповідальність міститься пряма вказівка саме на цей момент.
Таким чином, закон про кримінальну відповідальність чітко і недвозначно визначає загальний критерій для відмежування випадків призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків і пов'язує його саме з моментом між діяннями, які вчинені до прийняття у встановленому законом порядку судового рішення про винуватість особи та після прийняття такого рішення. Такий підхід законодавця пояснюється тим, що вчинення особою нового злочину вже після ухвалення обвинувального вироку засвідчує підвищену суспільну небезпеку засудженого.
Водночас від набрання попереднім обвинувальним вироком законної сили залежить і можливість призначення остаточного покарання як за сукупністю злочинів, так і за сукупністю вироків.
З одного боку, лише вирок, який набрав законної сили, набуває властивості загальнообов`язкового і є таким, що підлягає виконанню та врахуванню під час призначення покарання за новим вироком. Адже постановлення обвинувального вироку судом першої інстанції не виключає такої його подальшої зміни чи скасування у порядку перегляду судами апеляційної чи касаційної інстанцій, а також за нововиявленими або виключними обставинами, у результаті яких сам вирок може втратити своє самостійне правове значення у частині висновків про винуватість особи і про необхідність призначення їй покарання (в т.ч. зі звільненням від його відбування з випробуванням).
З іншого боку, вказівка саме на момент постановлення попереднього вироку у законі про кримінальну відповідальність у жодному разі не нівелює теоретичних положень щодо законної сили судових рішень (обвинувальних вироків) з огляду на те, що за сукупністю вироків приєднанню до покарання, призначеного за новим вироком, підлягає лише невідбута частина покарання за попереднім вироком. І це правило, закріплене у ст.71 КК, вказує на обов'язковість умови щодо набрання попереднім вироком законної сили.
Висновки: умовами для застосування положень ст.71 КК України у випадку, якщо засуджений вчинив новий злочин після проголошення попереднього вироку судом першої інстанції і до набрання ним законної сили, є:
- на час постановлення нового вироку попередній вирок набрав законної сили;
- на час постановлення нового вироку засуджена особа ще не відбула повністю покарання (має невідбуту частину покарання) за попереднім вироком;
- за попереднім вироком особу було засуджено із призначенням покарання або із звільненням від його відбування з випробуванням (ст.75,79,104 КК України);
- за наслідками апеляційного розгляду попередній вирок не було скасовано із закриттям кримінального провадження чи з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції (п.5 та п.6 ч.1 ст.407 КПК України), а також не було скасовано повністю у випадку, зазначеному в п.3 ч.1 ст.407 КПК України.
За наявності цих умов остаточне покарання за новим вироком має призначатися із застосуванням положень ст.71 КК України (за сукупністю вироків) також у випадках, коли попередній вирок за наслідками апеляційного розгляду було змінено судом апеляційної інстанції або скасовано частково та ухвалено свій вирок. У такому разі за правилами ст.71 КК України суд першої інстанції до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком (з урахуванням змін, внесених ухвалою апеляційного суду) або за вироком суду апеляційної інстанції.
Ключові слова: призначення покарання, призначення покарання за сукупністю злочинів
