Кропивницький апеляційнийсуд
№ провадження 11-кп/4809/568/21 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Категорія 115 (93, 94) Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.11.2021 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурорів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ,
потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ,
представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_10 ,
обвинуваченої ОСОБА_11 ,
захисника ОСОБА_12 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому у залі суду апеляційні скарги процесуального прокурора ОСОБА_6 , обвинуваченої ОСОБА_11 , потерпілого ОСОБА_8 та захисника обвинуваченої ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_12 на вирок Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 28 травня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеного 10 серпня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018120000000152, яким:
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку смт. Новгородка Кіровоградської області, громадянку України, з повною загальною середньою освітою, на утриманні має малолітню дитину 2010 року народження, приватного підприємця, зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
визнано винуватою та засуджено за п.4 ч.2 ст.115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років.
Стягнуто з ОСОБА_11 на користь потерпілих ОСОБА_8 - 150000 грн. заподіяної моральної шкоди та ОСОБА_9 - 49376 грн. заподіяної матеріальної та 150000 грн. моральної шкоди.
Прийнято рішення щодо процесуальних витрат та речових доказів.
Ухвалено про порушення перед органом опіки та піклування Новгородківської селищної ради Кіровоградської області питання про необхідність влаштування неповнолітнього ОСОБА_13 , 22 вересня 2010 року або встановлення над ним опіки.
ВСТАНОВИЛА:
В апеляційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного судом ОСОБА_11 покарання, ступеню тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення та її особі внаслідок м`якості, просить скасувати вирок суду в частині призначеного ОСОБА_11 покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, згідно з яким за п. 4 ч.2 ст. 115 КК України призначити ОСОБА_11 покарання у виді довічного позбавлення волі.
Зокрема зазначаєпро те,що неоспорює юридичнукваліфікацію дій ОСОБА_11 за п. 4 ч.2 ст. 115 КК України та встановлені судом обставини цієї справи, разом з цим вважає позицію сторони захисту про відсутність у діях ОСОБА_11 кваліфікуючих ознак «особливої жорстокості» помилковою, а висновки суду про винуватість ОСОБА_11 в умисному вбивстві потерпілої ОСОБА_14 з особливою жорстокістю правильними і такими, що грунтуються на сукупності представлених стороною обвинувачення належних та допустимих доказів, які свідчать про те, що ОСОБА_11 , в тій ситуації усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачала їх наслідки та бажала смерті ОСОБА_14 .
При цьому, ОСОБА_11 , на думку прокурора, в результаті особистої ненависті до сім`ї Паливоди, під впливом алкоголю, шляхом нанесення великої кількості травмуючих ударів та ножових поранень, свідомо бажала не лише вбивати ОСОБА_14 , а хотіла щоб потерпіла відчувала особливі, додаткові страждання, які з урахуванням її віку та тяжкої хвороби, були надмірними.
Крім того, прокурор у своїй апеляційній скарзі, з посиланням на ч.1 ст.64 КК України та роз`яснень п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи», стверджує, що ОСОБА_11 будучи молодою, працездатною людиною, не зважаючи на людські цінності, маючу значну перевагу у фізичній силі, безжально та холоднокровно позбавила ОСОБА_14 життя, яка не представляла для неї ніякої небезпеки та не чинили опору, а після цього ОСОБА_11 намагалася приховати сліди своїх протиправних дій, шляхом підпалу домоволодіння.
З урахуванням позиції потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , прокурор вважає, що призначене обвинуваченій ОСОБА_11 покарання у виді 15 років позбавлення волі є надто м`яким, несправедливим і таким, що не відповідає тяжкості вчиненого ОСОБА_11 кримінального правопорушення та її особі.
У апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_11 , у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідністю призначеного покарання, тяжкості вчиненого нею злочину та її особі, через суворість, просить змінити вироку суду першої інстанції, перекваліфікувати її дії з п.4 ч.2 ст. 115 на ч.1 ст. 115 КК України та призначити покарання ближче до мінімального.
Вважає, що версія слідства та висновок суду про вбивство ОСОБА_14 з особливою жорстокістю не відповідають фактичним обставинам цієї справи, суперечать висновкам судово-медичних експертиз та поясненням експерта ОСОБА_15 , про те, що смерть ОСОБА_14 настала у короткий проміжок часу, одразу ж, після ножового поранення в область серця.
Суд, на думку обвинуваченої ОСОБА_11 неправильно кваліфікував її дії та не дав належної оцінки її послідовним та правдивим свідченням про те, що вона ніколи не бажала та не переслідувала мети умисного вбивства ОСОБА_14 , а її дії свідчать про відсутність у неї умислу на вбивство з особливою жорстокістю.
Стверджує, що проникла у будинок та вчинила жахливий злочин в результаті збігу тяжких сімейних обставин (звістка лікаря про виявлення у неї онкологічного захворювання, хвороби сина, небажанням батька ОСОБА_8 приймати участь у вихованні сина та ігнорування ОСОБА_8 її телефонних дзвінків) а також під впливом тяжкої образи з сторони ОСОБА_14 її та малолітнього сина ОСОБА_16 .
Крім того, зазначає, що лише після того як ОСОБА_14 перша накинулась на неї в будинку з ножем в руках, перебуваючи у нестійкому психоемоційному стані, діяла ситуативно, удари ножем наносила в процесі штовханини.
Після цього усвідомивши, що ОСОБА_14 мертва, декілька раз ударила її ногами в область тулуба, після чого залишила будинок та поїхала до дому, пізніше була затримана працівниками поліції і у всьому зізналась.
Обвинувачена ОСОБА_11 вважає, що суд при призначенні покарання, безпідставно не врахував ряд пом`якшуючих обставин, а саме те, що вона одразу ж після затримання розповіла працівниками поліції про всі обставини вчиненого нею злочину, тим самим сприяла у його розкритті, в суді також давала правдиві свідчення.
Стверджує, що свою вину у позбавленні життя ОСОБА_14 визнає повністю, щиро розкаюється, жалкує про свій страшний вчинок, готова нести за це кримінальну відповідальність, потерпілим неодноразово намагалася відшкодувати заподіяну матеріальну та моральну шкоду, просить суворо не карати.
У апеляційній скарзі, яка аналогічна за змістом, обґрунтування та апеляційними вимогами з апеляційною скаргою прокурора, потерпілий ОСОБА_8 також просить скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_11 покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, згідно з яким призначити ОСОБА_11 за п. 4 ч.2 ст. 115 КК України покарання у виді довічного позбавлення волі.
Зазначає, що суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, призначив обвинуваченій ОСОБА_11 надто м`яке та несправедливе покарання, яке на його думку не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_11 злочину та її особі.
Необхідність застосування до ОСОБА_11 саме такого найсуворішого виду кримінального покарання, потерпілий ОСОБА_8 пов`язує особливою небезпечністю вчиненого ОСОБА_11 злочину, яка на його думку, будучи молодою, маючу значну перевагу у фізичній силі, працездатною людиною, не зважаючи на те, що життя людини є найвищою цінністю, безжально, шляхом нанесення численних ударів холоднокровно позбавила життя його матір похилого віку ОСОБА_14 , яка не створювала для неї ніякої небезпеки, не чинила щодо неї протиправних дій та активного опору.
ОСОБА_8 стверджує, що обвинувачена ОСОБА_11 діяла зухвало, нехтуючи загальнолюдськими цінностями, поставила життя пристарілої жінки нижче від своїх бажань, а після вбивства ОСОБА_14 , ще й намагалася приховати сліди своїх протиправних, злочинних дій шляхом підпалу домоволодіння.
Потерпілий вважає, що суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_11 як вбивство з особливою жорстокістю, однак при призначенні покарання не врахував, що ОСОБА_11 раніше була засуджена за умисне вбивство, як особа представляє суспільну небезпеку для оточуючих, а тому заслуговує на довічне позбавлення волі.
У апеляційній скарзі захисник обвинуваченої ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_12 , з посиланням на правовий висновок Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 року « Про судову практику в справах проти життя та здоров`я особи» стандарти «доведеності винуватості поза розумним сумнівом» зазначає, що не оспорює причетність ОСОБА_11 до позбавлення життя потерпілої ОСОБА_14 , водночас, він не погоджується із кваліфікацією дій обвинуваченої, оскільки вважає безпідставними висновки суду про наявність у діях ОСОБА_11 кваліфікуючої ознаки умисного вбивства «з особливою жорстокістю» яка є оціночною категорією.
Стверджує, що версія слідства та висновки суду про вбивство ОСОБА_14 з особливою жорстокістю, спростовується послідовними і правдивими показаннями обвинуваченої ОСОБА_11 , які в свою чергу повністю підтверджуються висновками судово-медичних експертиз № 117 та № 121 від 23.11.2018 року, а також роз`ясненнями експерта ОСОБА_15 , про те, що внаслідок гострої крововтрати від проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки, поранення серця та легень, смерть ОСОБА_14 настала одразу ж у короткий проміжок часу, а нанесення обвинуваченою ОСОБА_11 ударів по тілу потерпілої ОСОБА_14 в процесі клінічної смерті, не могли супроводжуватись болісними відчуттями та фізичними муками.
Кількість ножових поранень, від яких настала смерть потерпілої ОСОБА_14 , за відсутності доказів про наміри і бажання обвинуваченої ОСОБА_11 спричинити потерпілій особливі страждання, на думку захисника, не свідчать про прояв особливої жорстокості.
Крім того захисник зазначає, що версія слідства та висновки суду щодо розвитку подій в будинку ОСОБА_14 , а саме нанесення ОСОБА_11 спочатку великої кількості травмуючих ударів в область тулуба, голови та кінцівок, що завдало потерпілій фізичних страждань, а потім нанесення ножем шістьох колото-різаних ударів в область грудної клітини та серця, в результаті яких клинок ножа зламався і лише після цього ОСОБА_11 перестала наносити удари, не відповідають дійсності, оскільки згідно висновку експерта ОСОБА_17 №3 від 24 січня 2019 року, рани на поверхні шкіри передньої поверхні грудної клітки зліва трупа ОСОБА_14 могли бути спричинені клинком кухонного ножа № 3 (з коричневим руків`ям) а не фрагментом клинка №1 (з білим руків`ям) .
При таких обставинах, захисник стверджує, що не зважаючи на ряд узгоджених між собою об`єктивних даних, які підтверджують однозначну позицію сторони захисту і по суті спростовують всі доводи сторони обвинувачення щодо заздалегідь спланованого наміру ОСОБА_11 на позбавлення життя ОСОБА_14 особливо жорстоким способом, мотивів злочину та хронології розвитку подій, суд не зважаючи на принципи презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, фактично погодився з усіма обставинами пред`явленого ОСОБА_11 обвинувачення, вказавши у мотивувальній частині вироку про те, що в основу доведеності обвинувачення ОСОБА_11 у вчиненні вбивства ОСОБА_14 з особливоюжорстокістю покладенозавдання неювеликої кількостітілесних ушкодженьв областьтулуба,голови та кінцівок, що завдало потерпілій особливих фізичних страждань та нанесення ножем шістьох колото-різаних ударів в область грудної клітки та серця, в результаті яких ніж зламався.
При неповному та необ`єктивному розслідуванні цієї справи, за відсутності беззаперечних, безсумнівних і достатніх доказів, які повністю узгоджувались би між собою, про наявність в діях обвинуваченої ОСОБА_11 такої кваліфікуючої ознаки як особлива жорстокість, захисник вважає, що стороною обвинувачення, під час судового розгляду не надано, а у колегії суддів районного суду не було достатніх підстав дійти «поза розумним сумнівом» до висновку про наявність умислу та конкретних дій обвинуваченої ОСОБА_11 на скоєння умисного вбивства з особливою жорстокістю.
Крім того, захисник у апеляційній скарзі вказує, що судом встановлено і матеріалами справи підтверджується, що на момент скоєння правопорушення і тривалий час до цього обвинувачена ОСОБА_11 постійно працювала, страждає від серйозних захворювань, має постійне місце проживання, на її утриманні та вихованні знаходився малолітній син ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Судом також досліджувались документи про наявність у ОСОБА_11 ряду серйозних захворювань (виписка з медичної картки хворої, консультативний висновок спеціаліста, дві довідки Кропивницької міської медичної частини №14).
В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_11 зазначала, що щиро розкаюється у тому, що позбавила життя ОСОБА_14 , жалкує про свій жахливий вчинок, просила вибачення у потерпілих, неодноразово пропонувала їм відшкодувати матеріальну шкоду, від якої ОСОБА_9 відмовився.
Однак суд, при наявності підстав, передбачених ст. 65 та 66 КК України, жодну з обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченій ОСОБА_11 не визнав, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і як наслідок призначення необґрунтовано суворого та несправедливого покарання, яке на думку сторони захисту не відповідає ступеню тяжкості вчиненого обвинуваченою ОСОБА_11 кримінального правопорушення та її особі.
Заслухавши доповідь судді, провівши за клопотанням обвинуваченої ОСОБА_11 , її захисника ОСОБА_12 , прокурора ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_8 судове слідство в обсязі допиту обвинуваченої ОСОБА_11 , свідка ОСОБА_18 , експерта ОСОБА_15 , дослідження висновків експертиз № 3, 117 та 121, даних про телефонні з`єднання та роздруківку СМС повідомлень, висновку опікунської ради, а також даних про стан здоров`я ОСОБА_18 та її характеризуючи даних, в дебатах обвинувачену ОСОБА_11 , її захисника ОСОБА_12 , які підтримали свої апеляційні скарги і заперечували проти задоволення апеляційних скарг прокурора та потерпілого, прокурора ОСОБА_6 , потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які підтримали свої апеляційні скарги і заперечували проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченої ОСОБА_11 та її захисника ОСОБА_12 , перевіривши матеріали кримінального провадження та зваживши доводи апеляційних скарг, колегія суддів, дотримуючись меж перегляду судових рішень, визначених ст. 404 КПК України, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_11 та її захисника ОСОБА_12 підлягають частковому задоволенню, а апеляційні скарги прокурора ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_8 задоволенню не підлягають, за таких підстав.
Переглядаючи вирок в межах апеляційних доводів обвинуваченої ОСОБА_11 та її захисника ОСОБА_12 щодо зміни вироку в частині кваліфікації дій ОСОБА_11 та призначеного їй покарання, у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам цієї справи та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів апеляційного вважає їх слушними, оскільки сторона захисту, під час апеляційного розгляду довела наявність правових і фактичних підстав для цього.
Так, відповідно дост. 370 КПК України, як обвинувальний, так і виправдувальний вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, і оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Із цього слідує, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку.
Крім того, згідно положень ст.7, 17 та 22 КПКУкраїни, однією з засад кримінального провадження є презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в поданні суду своїх доказів і у доведенні перед ним їх переконливості.
При цьому суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
Враховуючи конкретні обставини кримінального провадження, ухвалюючи обвинувальний вирок суд першої інстанції, з дотриманням норм ст.ст.17,22,23 КПК України, повинен дослідити всі докази сторони обвинувачення, надати їм належну, логічну оцінку щодо об`єктивного спростування таких відомостей, виходячи з вимог ст. ст.91,94 КПК України, та за наявністю підстав - визнати такі докази неналежними, недопустимими чи недостовірними, що в свою чергу унеможливить вибірковість їх оцінки.
За змістом п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються, у тому числі, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що зазначені вимоги кримінального процесуального закону суд виконав не в повній мірі.
Так, згідно сформованого в обвинувальному акті обвинувачення, у ОСОБА_11 починаючи з 2011 року склались конфліктні та особисті неприязні відносини з колишнім співмешканцем ОСОБА_8 , які виразились у систематичних безпідставних сварках, образах, у тому числі, у нецензурній формі, а також у висловленнях погроз щодо позбавлення останнього життя.
Вказані конфліктні відносини переросли в особисті неприязні відносини, які супроводжувались сварками та образами з боку ОСОБА_11 до матері ОСОБА_8 - ОСОБА_14 , які посилились, під час висловлювань ОСОБА_14 з приводу негативного ставлення до самої ОСОБА_11 , у зв`язку із судовими розглядами питань щодо розподілу майна між ОСОБА_11 і ОСОБА_8 та стягнення з останнього аліментів на утримання їх спільного сина ОСОБА_19 , 2010 року народження.
У нічну пору доби 10.08.2018, в період близько з 3.00 по 4.00 години, ОСОБА_11 , відчуваючи особисту ненависть, підсилену станом алкогольного сп`яніння до ОСОБА_8 , з метою чергового з`ясування відносин, неодноразово намагалась за допомогою свого мобільного телефону зв`язатись із ОСОБА_8 , на, що останній враховуючи, що приблизно в цей же період часу ОСОБА_11 , направила йому численні «СМС» повідомлення, в тому числі із нецензурними та образливими, як його самого, так і близьких йому людей, змістом та погрозами, не відповідав на дзвінки ОСОБА_11
ОСОБА_11 будучи розлюченою поведінкою ОСОБА_8 , який її проігнорував, перенесла свою ненависть, яка викликана багаторічними особистими неприязними відносинами на ОСОБА_14 , яка, як було відомо ОСОБА_11 проживала сама у будинку за адресою: АДРЕСА_3 .
У зв`язку з цим у ОСОБА_11 , яка перебувала у стані алкогольного сп`яніння, на грунті та з мотивів особливої ненависті та особистих неприязних відносин, виник умисел на вчинення умисного вбивства ОСОБА_14 .
З метою реалізації злочинного умислу, спрямованого на умисне вбивство ОСОБА_14 , 10 серпня 2018 року, приблизно о 5.00 год., більш точного часу органом досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_11 перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, прибула на території домоволодіння за вищевказаною адресою та шляхом розбиття скла одного із вікон проникла до середини будинку ОСОБА_14 , яка в цей час спала, і прокинулась в результаті дій ОСОБА_11 .
У будинку, ОСОБА_11 , усвідомлюючи свою явну фізичну перевагу над ОСОБА_14 , у зв`язку з неспроможністю останньої, через похилий вік до самозахисту, відчуваючи особисту неприязнь і ненависть до потерпілої, перебуваючи у розлюченому стані, підсиленому алкогольним сп`янінням, вирішила в ході умисного протиправного позбавлення життя ОСОБА_14 причинити їй особливі фізичні страждання.
Як спосіб спричинення ОСОБА_14 особливих фізичних страждань ОСОБА_11 обрала заподіяння потерпілій в ході її умисного вбивства великої кількості ударів в область життєво важливих органів, усвідомлюючи, що саме в результаті нанесення великої кількість тілесних ушкоджень, ОСОБА_14 будуть спричинені особливі больові відчуття, як від кожного удару окремо так і від їх сукупності в цілому.
Реалізуючи свій злочинний умисел спрямований на умисне вбивство з особливою жорстокістю ОСОБА_14 шляхом спричинення їй в ході позбавлення життя особливих фізичних страждань, ОСОБА_11 почала наносити чисельні удари руками та ногами, насамперед в область життєво важливих органів грудної клітки та голови ОСОБА_14 , яка в цей момент намагаючись втекти, направилася до вхідних дверей будинку.
Незважаючи, на спроби ОСОБА_14 захистити себе від нанесення їй великої кількості ударів, ОСОБА_11 досягаючи злочинного умислу направленого на умисне вбивство з особливою жорстокістю нанесла потерпілій не менше ніж 27 ударів в область тулуба, голови та кінцівок, в результаті чого спричинила тілесні ушкодження у вигляді: садна на правій щоці біля нижньої повіки правого ока, рани на правій брові, синця на верхній та нижній повіці правого ока, садна носо-губного трикутника з права біля правого носового ходу, синця на спинці носа, синця на правій скуловій ділянці та правій щоці, синця на правому лобному бугрі та правій скроневій ділянці, синця на верхній повіці лівого ока біля зовнішнього кута, синця на лівій скуловій ділянці, синця на лівій щоці, синця на лівому лобному бугрі, синців на лівій скроневій ділянці голови, саден на правому ліктьовому суглобі по розгинальній поверхні, синця на правій гомілці у верхній третині по зовнішній поверхні, синця на лівій гомілці у верхній третині по зовнішній поверхні, садна на правому плечовому суглобі по задній поверхні, синця на лівій кисті по тильній поверхні, синця на ості тазу з права, синця по лівій підмишечній лінії в проекції 10 ребра, що мають ознаки легких тілесних ушкоджень.
Внаслідок нанесених ОСОБА_11 ударів зі значною силою в область тулуба та грудної клітки, ОСОБА_14 також спричинені тілесні ушкодження у вигляді: множинних (10-ть) переломів ребер, а саме: з права 3-4-5 ребро по середньо ключичній лінії, та 2-3-4-5-6-7-8 ребро зліва по передньо-підмишечній лінії, що мають ознаки середнього ступеня тяжкості, як такі, що викликають тривалий розлад здоров`я.
Усвідомивши спричинення потерпілій ОСОБА_14 особливих фізичних страждань в ході позбавлення її життя шляхом нанесення великої кількості тілесних ушкоджень в область голови та тулубу, ОСОБА_11 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, спрямованого на умисне вбивство, взяла кухонний ніж та обравши його знаряддям вбивства, діючи з особливою жорстокістю, з великою силою стала наносити вказаним ножем чисельні удари в область грудної клітки ОСОБА_14 , яка в цей момент ще подавала ознаки життя, однак, через похилий вік та спричинення їй великої кількості тілесних ушкоджень, вже не могла чинити опір.
В результаті нанесення ОСОБА_11 ножових поранень, ОСОБА_14 спричинені тілесні ушкодження у вигляді шістьох проникаючих колото-різаних ран грудної клітини з ліва по середньо ключичній лінії з пораненням серця та лівої легені, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень небезпечних для життя.
Згідно висновку судово-медичної експертизи № 121 від 23.11.2018 року смерть ОСОБА_14 наступила внаслідок гострої крововтрати, проникаючих колото-різаних поранень грудної клітини з пораненням серця та легень, що спричинені в результаті вищевказаних шести проникаючих колото різаних ран.
За версією слідства, лише після того, як клинок ножа зламався при руків`ї та потерпіла ОСОБА_14 перестала подавати ознаки життя, ОСОБА_11 , усвідомила, що досягла своєї мети у вигляді умисного вбивства ОСОБА_14 з особливою жорстокістю.
Після цього ОСОБА_11 ,продовжуючи,незважаючи насмерть ОСОБА_8 відчувати особливуненависть доостанньої,вирішила спалитиїї тіло, а також з метою приховання слідів вчинення злочину весь будинок, для чого, розклавши речі домашнього вжитку, розвела вогонь безпосередньо в ділянці розміщення трупа та у двох різних кімнатах будинку, покинувши місце злочину.
В подальшому ОСОБА_11 не бажаючи бути викритою у вчиненні особливо тяжкого злочину, відправившись за місцем проживання, що в АДРЕСА_2 , вжила заходів до знищення слідів злочину шляхом прання одягу на якій, з урахування обставин та характеру вчинення вбивства, були сліди крові ОСОБА_20 .
Незважаючи на вжиті заходи, в цей же день 10.08.18 року, ОСОБА_11 , була затримана працівниками поліції.
Разом з цим, з усього вищевказаного перебігу подій, які за висновком слідства відповідають фактичним обставинам і відображають реальну картину злочину, суд згідно з вироком встановив, що близько 03.00 год. 10 серпня 2018 року, ОСОБА_11 шляхом розбиття вікна проникла в будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , в якому проживала ОСОБА_14 , 1947 року народження, з якою у ОСОБА_11 склались неприязні відносини.
З метою позбавлення життя ОСОБА_14 , ОСОБА_11 під час сварки нанесла потерпілій шість ударів ножем в область грудної клітки та не менше ніж двадцять сім ударів в область голови, тулуба, та кінцівок ногами і руками.
Крім того, з метою приховання слідів вчинення злочину ОСОБА_11 підпалила будинок та з місця скоєння злочину зникла.
Також суд у вироку вказав, що відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 121 від 23.11.2018 року своїми діями ОСОБА_11 спричинила ОСОБА_14 шість проникаючих колото-різаних ран грудної клітини зліва по середньо-ключичній лінії, з пораненням серця та лівої легені, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень небезпечних для життя, та знаходяться в прямому причинному зв`язку зі смертю ОСОБА_14 , що настала одразу після спричинення даних тілесних ушкоджень.
Крім того, суд встановив, що діями ОСОБА_11 - ОСОБА_14 були спричинені тілесні ушкодженняу вигляді: садна на правій щоці біля нижньої повіки правого ока, рани на правій брові, синця на верхній та нижній повіці правого ока, садна носо-губного трикутника зправа біля правого носового ходу, синця на спинці носа, синця на правій скуловій ділянці та правій щоці, синця на правому лобному бугрі та правій скроневій ділянці, синця на верхній повіці лівого ока біля зовнішнього кута, синця на лівій скуловій ділянці, синця на лівій щоці, синця на лівому лобному бугрі, синців на лівій скроневій ділянці голови, саден на правому ліктьовому суглобі по розгинальній поверхні, синця на правій гомілці у верхній третині по зовнішній поверхні, синця на лівій гомілці у верхній третині по зовнішній поверхні, садна на правому плечовому суглобі по задній поверхні, синця на лівій кисті по тильній поверхні, синця на ості тазу зправа, синця по лівій підмишечній лінії в проекції 10 ребра, що мають ознаки легких тілесних пошкоджень, множинних (10-ть) переломів ребер, а саме: зправа 3-4-5 ребро по середньо-ключичній лінії, та 2-3-4-5-6-7-8 ребро зліва по передньо-підмишечній лінії, що мають ознаки середнього ступеня тяжкості, як такі, що викликають тривалий розлад здоров`я.
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду, з об`єктивністю констатує, що не зважаючи на те, що згідно положень ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд першої інстанції, значно звузив обсяг обвинувачення ОСОБА_11 за п. 4 ч.2 ст. 115 КК України, помилково зазначивши про те, що події відбулись о 03.00 год. 10 серпня 2018 року, крім того обставини нанесення ОСОБА_11 тілесних ушкоджень ОСОБА_14 , які призвели до її смерті, суд виклав в іншій послідовності, а саме нанесення спочатку шість ножових поранень ОСОБА_14 , а потім не менш 27 ударів в різні частини її тіла.
При цьому, суд у вироку вказав, що обставини зазначені в обвинувальному акті, визнаються судом доведеними.
Зокрема, мотивуючи свої висновки та спростовуючи позицію сторони захисту щодо необхідності кваліфікації дій ОСОБА_11 за ч.1 ст. 115 КК України, оскільки обвинувачена спочатку заподіяла ножове поранення, яке призвело до смерті потерпілої, а вже потім нанесла решту тілесних ушкоджень потерпілій, суд вказав, що аналіз розвитку подій вказує на те, що ОСОБА_11 була знайома з потерпілою та її сином, з яким вони мали спільну дитину. Внаслідок того, що сімейне життя з сином загиблої ОСОБА_8 не склалось, вони мали тривалі неприязні стосунки, як між обвинуваченою та ОСОБА_8 , так і між обвинуваченою та його батьками.
Вказане підтверджується тим, що обвинувачена свідомо в момент події, в нічний час, близько 03.00 год. ночі приїхала до загиблої, знаючи про те, де вона проживає, що вона проживає одна, і будучи поінформованою про загальний стан її здоров`я, що виключав можливість будь-якого її опору діям обвинуваченої. Спосіб проникнення обвинуваченої до будинку загиблої, а саме через вікно, шляхом розбиття скла, на думку суду доводить цілеспрямованість дій та наявність умислу обвинуваченої саме на завдання ушкоджень загиблій, а не на повідомлення загиблій про погіршення стану здоров`я обвинуваченої, як про це вказує сторона захисту.
Характер, обставини та кількість нанесених тілесних ушкоджень загиблій підтверджує саме наявність умислу на вчинення умисного вбивства з особливою жорстокістю, що підтверджується всіма матеріалами справи та експертизою.
Зокрема, кількість нанесених тілесних ушкоджень, які були надмірними для досягнення злочинного наслідку, загальний стан загиблої, а саме її похилий вік, наявність складних хронічних захворювань, перевага фізичних можливостей обвинуваченої порівняно із загиблою, відокремленість місця події та те, що загибла проживала сама, свідчить про те, що обвинувачена усвідомлювала відсутність можливості будь-якого опору з боку загиблої та наявність можливості безперешкодного вчинення будь-яких дій щодо неї, які бажала вчинити обвинувачена та, таким чином на наявність умислу обвинуваченої саме на вчинення вбивства з особливою жорстокістю.
Про наявність саме такого умислу, за висновком суду вказують і подальші дії обвинуваченої, а саме підпал будинку загиблої та залишення місце події, а поведінка обвинуваченої свідчить про те, що її дії були свідомими та спрямованими на досягнення конкретного результату, вона в момент події усвідомлювала всі обставини вчиненого, результат, який став наслідком її дій та вчинила підпал для досягнення та гарантування злочинного результату її усвідомлених, цілеспрямованих дій.
Крім вказаних обставин, вчинення злочину в їх сукупності, наявність умислу обвинуваченої на вчинення умисного вбивства з особливою жорстокістю, підтверджується також висновком судово-медичної експертизи № 121 від 23.11.2018 року та роз`ясненнями експерта в судовому засіданні, які безсумнівно підтверджують саме надмірність тілесних ушкоджень завданих обвинуваченою загиблій.
Підсумовуючи свої висновки щодо кваліфікації дій ОСОБА_11 за п.4 ч.2 ст. 115 КК України, суд вказав, що нанесення ОСОБА_14 шести ударів ножем в життєво-важливі органи: серце і легені, згідно висновків експертиз № 117, № 121 від 23.11.2018 року, № 3 від 24.01.2019 року стало причиною її смерті.
В основу обвинувачення ОСОБА_11 у вчиненні вбивства з особливою жорстокістю покладено завдання нею великої кількості тілесних ушкоджень в область тулуба, голови та кінцівок, що завдало потерпілій особливих фізичних страждань та нанесення ножем шістьох колото-різаних ударів в область грудної клітки та серця, а після того, як ніж зламався, обвинувачена здійснила підпал та зникла з місця злочину.
Крім того суд зазначив, що обвинувачена після спричинення ножових поранень ОСОБА_14 не намагалась вжити заходів задля збереження життя останньої, адже не надала їй жодної допомоги, не викликала медичну допомогу, а навпаки, здійснила підпал будинку, залишила потерпілу та пішла.
Сукупність всіх обставин вчиненого діяння, за висновком суду свідчать про спрямованість дій ОСОБА_11 саме на досягнення бажаного результату - смерті ОСОБА_14 .
З такими мотивами, доводами, суперечливими та неоднозначними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погодитись не може, за таких підстав.
Так, кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального правопорушення, передбаченого кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своїм правовим змістом кваліфікація діяння завжди обумовлена необхідністю доказування за допомогою кримінальних процесуальних і криміналістичних засобів двох обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу.
Правильна кваліфікація забезпечує реалізацію конституційного принципу законності у кримінальному судочинстві (ст. 129 Конституції України), гарантує охорону й здійснення прав і свобод людини і громадянина, виступає необхідною умовою призначення справедливого покарання.
При цьому, суд повинен керуватися принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України».
Зокрема, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак, не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішенні має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину і виключають можливу відсутність умислу або інший його характер.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Підставою кримінальної відповідальності є склад кримінального правопорушення, тобто сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретний злочин.
Так, положенням п.4 ч.2 ст. 115 КК України, за яким ОСОБА_11 пред`явлено обвинувачення, передбачено відповідальність за умисне вбивство, тобто протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене з особливою жорстокістю.
Особливість складу даного злочину проявляються в його суб`єктивній стороні.
В основі розуміння особливої жорстокості лежить психологічний підтекст поведінки винного у конкретній ситуації, оскільки заподіяння страждань є мотивом або метою його вчинків, отже, він завдає їх свідомо.
Згідно з п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 07 лютого 2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи», умисне вбивство вважається вчиненим з особливою жорстокістю, якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також, якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань.
Таким чином, умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю, завжди пов`язане із застосуванням насильства (психічного та/або фізичного). Це насильство може мати місце безпосередньо перед, під час або після вчинення злочину.
Важливо, щоб характер такого насильства, засоби, що використовуються винною особою, місце, час і обстановка вчинення злочину свідчили про усвідомлений вибір злочинцем особливо жорстокого способу позбавлення життя потерпілого, який охоплює діяння зайві (надмірні) для досягнення злочинного наслідку.
При цьому, необхідно встановити те, що потерпілому об`єктивно заподіювалися особливі муки та страждання.
Для притягнення особи до відповідальності за п.4 ч.2 ст. 115 КК України потрібно встановити наявність не просто жорстокості, яка фактично має місце при кожному умисному вбивстві, а особливої жорстокості.
В свою чергу, ч.1 ст. 115 КК України передбачає відповідальність за умисне вбивство без кваліфікуючих ознак, тобто за умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
З об`єктивної сторони такий злочин характеризується діянням у вигляді посягання на життя іншої людини, наслідком у вигляді смерті людини та причинним зв`язком між указаним діянням та наслідком, а із суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом) коли винний усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно-небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини й бажає або свідомо припускає її настання.
В даномувипадку,кваліфікацію дійобвинуваченої ОСОБА_11 , яквчинення злочинуз особливоюжорстокістю,орган досудовогорозслідування тасуд аргументуєнанесенням ОСОБА_14 великої кількостітілесних ушкодженьв областьтулуба,голови такінцівок,що завдалопотерпілій особливихфізичних стражданьта нанесенняножем шістьохколото-різанихударів вобласть грудноїклітки тасерця.
Разом з цим, з висновку експерта ОСОБА_15 № 121 від 23.11.2018 року чітко вбачається, що смерть ОСОБА_14 настала внаслідок гострої крововтрати, проникаючого колото - різаного поранення грудної клітки, поранення серця та легень, практично відразу після зазначених поранень.
При цьому, ознак заподіяння тортур, мордування, мучення, в тому числі, із використанням струму, вогню, кислоти, лугу, радіоактивних речовин або отрути, яка завдає нестерпного болю, на тілі ОСОБА_14 не виявлено. Слідів волочіння чи переміщення тіла також не виявлено.
Допитаний за клопотанням прокурора експерт ОСОБА_15 , в суді першої інстанції пояснив, що за результатами судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_14 він дійшов висновку про те, що тілесні ушкодження, виявлені при дослідженні трупа ОСОБА_14 та описані в п.1-А, 1-Б, 1-В, виникли прижиттєво.
В результаті гострої та масивної (1500 мл.) крововтрати, ОСОБА_14 втратила свідомість через декілька хвилин, а чіткі та сформовані клітини еритроцитів без ознак розпаду (реактивні зміни) свідчать про короткий проміжок часу між крововиливом і часом настання смерті.
Крім того, експерт зазначив, що розмежувати послідовність нанесення тілесних ушкоджень, у зв`язку з їх короткостроковістю та настанням смерті неможливо, всі тілесні ушкодження, які були виявлені при дослідженні трупа ОСОБА_14 могли бути спричинені в один короткий проміжок часу, з урахуванням похилого віку ОСОБА_14 , стану її здоров`я, при значній кровотечі, деструктивні незворотні зміни (зниження об`єму циркулюючої крові, гіпоксія головного мозку, відмирання тканин та зупинка серця) які можуть тривати від 5-6 хвилин (клінічна смерть ) у ОСОБА_14 протікали швидше.
Також експерт ОСОБА_15 пояснив, що методик визначення ступеню болю із-за різного порогу чутливості не існує, після втрати свідомості та настання клінічної смерті, людина на болісні подразники майже не реагує, можливість відчувати біль у людини втрачається, нанесення обвинуваченою ударів по тілу ОСОБА_14 , у якої почався процес вмирання, болісними відчуттями не супроводжувалось.
Крім того, у процесі роз`яснень, у тому числі п. 5 та п. 13 висновку № 121 від 23.11.2018 року, експерт ОСОБА_15 на питання сторони захисту зазначив, що показання обвинуваченої ОСОБА_11 щодо послідовності нанесення нею ударів потерпілій, узгоджується з його висновком про те, що смерть ОСОБА_14 настала одразу внаслідок гострої крововтрати від проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки, поранення серця та легень, що послідовність нанесення потерпілій тілесних ушкоджень в один проміжок часу, могла бути різноманітною.
Як вбачається з вироку, в суді першої інстанції обвинувачена ОСОБА_11 свою вину у позбавленні життя ОСОБА_14 визнала повністю, вчинення вбивства з особливою жорстокістю заперечувала і пояснила суду, що вона проживала з ОСОБА_8 без реєстрації шлюбу. Від спільного проживання у них народився син ОСОБА_16 . Фактичні шлюбні відносини між ними припинені, вона проживає окремо разом із сином. Під час спільного проживання мати ОСОБА_8 - ОСОБА_14 постійно втручалась в їх сімейні відносини, не визнавала батьківство ОСОБА_8 відносно сина ОСОБА_16 , перешкоджала їх спілкуванню. Під час зустрічі ОСОБА_14 постійно ображала її нецензурними словами та безпідставно скаржилась на неї до правоохоронних органів та здійснювала моральний тиск на неї, під час судових засідань щодо поділу майна між нею та ОСОБА_8
09.08.2018 року з Центру репродуктивної медицини і планування сім`ї, який знаходиться в м. Кропивницький, їй повідомили про незадовільні результати її аналізів та необхідності подальшого обстеження в онкологічному диспансері, у зв`язку з підозрою на наявність у неї онкологічного захворювання. Зазначене викликало у неї стан пригнічення та сильного хвилювання за майбутнє свого малолітнього сина, так як його батько ним не цікавився, а її батьки вже похилого віку і мають ряд хронічних захворювань, через що вона сумнівалась в їх можливості виховувати її сина, якщо її не стане.
Стан пригнічення посилювався думками про те, що ОСОБА_8 після їх розлучення взагалі ніколи не цікавився сином, не допомагав в його вихованні, і про сина ніколи не піклувався, отже існувала загроза, що її син, який хворіє астмою, має поганий зір, може опинитись в інтернаті.
Ввечері 09.08.2018 року у її сина знову сталося загострення астми, була сильна задишка та порушення дихання, тому він заснув дуже пізно, приблизно о 24 год., після того, як дія ліків полегшила йому дихання.
Загострення хвороби у сина ще більше погіршило її емоційний стан: вона не могла заснути, стала панікувати та вирішила терміново зателефонувати колишньому чоловіку ОСОБА_8 для того, аби повідомити про свої погані аналізи і підозри на онкологічне захворювання та обговорити з ним питання про офіційну відмову від сина, для того, щоб її рідна сестра, яка проживає в Криму, змогла забрати ОСОБА_16 до себе, та стати його опікуном у разі смерті матері.
Дане питання, як вона вважала в тій ситуації, потребувало невідкладного вирішення, так як стан дитини погіршувався, а через підозру на онкологічне захворювання вона сумнівалась, що зможе продовжити належним чином піклуватись здоров`ям сина.
На її телефонні дзвінки ОСОБА_8 не відповідав та їх відхиляв. Її наполегливості щодо важливості розмови ОСОБА_8 не зрозумів та заблокував вхідні дзвінки від неї. Вона знала, що ОСОБА_8 займається реалізацією овочів, свій робочий день починає рано і інколи приїздить до своєї матері ОСОБА_14 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
Рано вранці 10.08.2018 року не додзвонившись до ОСОБА_8 черговий раз, її обурило його відверте ігнорування і вона, припустивши, що він перебуває у ОСОБА_14 , вирішила зустрітись з ним.
Приїхавши на своєму автомобілі до будинку ОСОБА_14 , вона постукала в двері декілька разів і на запитання ОСОБА_14 повідомила, що розшукує ОСОБА_8 . Натомість ОСОБА_14 не вислухавши, крізь зачинені двері стала ображати її та її сина ОСОБА_16 образливими, лайливими словами.
Після того, як вона повідомила ОСОБА_14 , що має підозру на онкологічне захворювання, ОСОБА_14 крикнула через двері, що тепер вона швидше помре.
Вважає, що лайливі слова ОСОБА_14 вивели її з рівноваги, тому вона вибила скло у вікні і в такий спосіб потрапила всередину будинку.
Перебуваючи в будинку, вона побачила, що ОСОБА_14 стоїть навпроти неї з ножем в руці та починає відходити назад в коридор, продовжуючи обзивати її нецензурними словами, кричала, що приїде її син ОСОБА_21 і розбереться з нею, повісить її з сином на одній гілляці.
В будинку все відбувалось дуже швидко. Кілька секунд між нею та ОСОБА_14 відбувалась штовханина. Потім вона схопила ОСОБА_14 за руку, в якій був ніж, та спрямувала руку в стіну і почула, що лезо ножа зламалось. ОСОБА_14 продовжувала нецензурно висловлюватись на її адресу, ображати її малолітнього сина та штовхатись. Вона схопила другий ніж і почала наносити ОСОБА_14 удари ножем приблизно в область грудної клітки, від чого остання з`їхала по стінці та впала замертво, після чого вона ніж відкинула.
Внаслідок боротьби у неї з`явились синці на правій руці та лівому ліктьовому суглобі, крововиливи, які зафіксовані при її освідуванні.
Будучи ображеною та розлюченою на ОСОБА_14 за її образливі слова на адресу сина ОСОБА_16 , вона не змогла зупинись і в той час, коли ОСОБА_14 вже була на підлозі без ознак життя і не дихала, вона стала бити потерпілу ногами в різні частини тіла багато разів, хоча бачила, що ОСОБА_14 не рухається і не подає ознак життя.
Події, які відбувалися в подальшому, вона пам`ятає уривками. Від несправедливого ставлення всієї родини колишнього чоловіка ОСОБА_8 до її сина ОСОБА_16 , вона в гарячці, вирішила спалити вкрай неприязне для неї місце, для чого хаотично здійснила підпал будинку запальничкою в декількох місцях.
Потім вона на автомобілі поїхала до своєї квартири, вся тремтіла і вирішила зняти пережитий стрес вжиттям алкоголю, а коли крізь відкрите вікно почула звук сирени пожежної машини та поліції, вирішила у всьому зізнатись, для чого сіла в автомобіль та поїхала до місця події.
Біля будинку потерпілої вона побачила автомобіль старшого сина ОСОБА_14 - ОСОБА_22 , у неї забракло рішучості та вона поїхала далі, по дорозі помітивши позаду свого автомобіля проблискові маячки поліцейського автомобіля, одразу ж зупинилась.
На запитання співробітників поліції щодо подій, пов`язаних з пожежею, вона одразу зізналась та погодилась проїхати до відділення поліції, після приїзду за порадою захисника, спочатку вирішила показання не давати.
Крім того, ОСОБА_11 пояснила суду, що під час вчинення злочину була твереза, алкоголь вживала вдома після вказаних подій, які відбулися у будинку ОСОБА_14 , до нанесення ножових поранень, ніяких ударів по тулубу, кінцівках, голові та обличчі ОСОБА_14 не наносила, усі тілесні ушкодження, окрім ножових, які зазначені у висновку експерта, були нанесені нею після смерті потерпілої.
Під час апеляційного розгляду, обвинувачена ОСОБА_11 повністю підтвердила свої показання і крім цього пояснила, що причиною її поведінки став нічний приступ астми у сина ОСОБА_16 та звістка про її хворобу, що вона намагалась поговорити з ОСОБА_8 про подальшу долю дитини, однак ОСОБА_8 її проігнорував.
Нецензурні висловлювання ОСОБА_14 за дверима будинку в адресу сина ОСОБА_16 та побажання скорішої смерті, стали приводом того, що вона через розбите вікно проникла у будинок, все відбулось дуже швидко, вона побачила, що ОСОБА_14 стояла навпроти неї з ножем в руці, кілька секунд між ними відбувалась штовханина, лише після того як вона схватила потерпілу за руку з ножем та спрямувала ніж в стіну, від чого лезо ножа хруснуло, вона десь поруч знайшла другий ніж і почала ним наносити потерпілій удари приблизно в область грудної клітини, від чого потерпіла з`їхала по стіні та впала замертво.
Усвідомивши, що потерпіла лежить на підлозі без ознак життя і не дихає, вона стала бити її ногами в різні частини тіла багато разів, хоча і не бачила куди саме.
Всі подальші дії, пов`язані з підпалом речей у будинку, ОСОБА_11 пам`ятає уривками, про свій страшний вчинок дуже жалкує, розкаюється, у потерпілих просить вибачення.
Оскільки, обвинуваченою ОСОБА_11 в процесі вбивства ОСОБА_14 заподіяно шість ножових поранень в життєво-важливі органи, внаслідок чого в короткий проміжок часу настала смерть потерпілої, спричинення інших тілесних ушкоджень потерпілій, як окремо, так і в їх сукупності, не могли стати причиною її смерті, а їх нанесення не можуть бути надмірними для наслідку, який настав, оскільки згідно висновку судово-медичної експертизи № 121 від 23.11.2018 року тілесні ушкодження, виявлені на тілі трупа ОСОБА_14 , окрім колото-різаних ран грудної клітки, відносяться до категорії середньої тяжкості, як такі, що викликають тривалий розлад здоров`я та легкі тілесні ушкодження, то колегія суддів апеляційного суду дійшла однозначного висновку, що діям обвинуваченої ОСОБА_11 дана неправильна юридична оцінка, а її дії помилково кваліфіковані судом за п.4 ч.2 ст.115 КК України, оскільки умисел обвинуваченої на умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_14 з особливою жорстокістю, не знайшов свого об`єктивного підтвердження.
Більш того висновки суду першої інстанції суперечливі та непереконливі, однозначності та єдиної позиції щодо кваліфікації дій обвинуваченої ОСОБА_11 за п.4 ч.2 ст.115 КК України, з урахуванням різних думок суддів не було.
Колегія суддівапеляційного судусхиляється доокремої думкиголовуючого суддіу ційсправі щодокваліфікації дій ОСОБА_11 за ч.1 ст. 115 КК України, як вбивство безкваліфікуючих ознак,тобто умиснепротиправне заподіяннясмерті іншійлюдині,погоджується такожз доводамиапеляційних скаргобвинуваченої ОСОБА_11 та їїзахисника адвоката ОСОБА_12 проте,що підчас судовогорозгляду невстановлено тастороною обвинуваченняне доведено,що обвинувачена ОСОБА_11 завдаючи потерпілій ОСОБА_14 удари ножем в життєво важливі органи, з метою позбавити ОСОБА_14 життя, свідомо бажала щоб вона відчувала додаткові страждання, які були б необхідними для настання її смерті, а сама кількість тілесних ушкоджень не свідчить про особливу жорстокість.
Також, колегія суддів враховує усталену з цього приводу судову практику, відображену, зокрема, у постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 683/2620/17 про те, що велика кількість травмуючих дій не може бути єдиною підставою для кваліфікації дій обвинуваченого як умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю.
Вданому випадку,судом першоїінстанції невстановлено тане викладеноу вирокудоказів напідтвердження того,що ОСОБА_11 завдаючи потерпілій ОСОБА_14 удари у життєво важливий орган (серце), з метою позбавити її життя, свідомо бажала не лише вбити потерпілу ОСОБА_14 , а й того, щоб вона відчувала додаткові страждання, які не були б необхідними для настання її смерті.
Колегія суддів апеляційного суду констатує, що показання обвинуваченої ОСОБА_11 про хід та розвиток подій в будинку ОСОБА_14 , послідовність нанесення тілесних ушкоджень потерпілій, моменту настання її смерті, а також про застосування обвинуваченою іншого ножа, ніж вказаного в обвинувальному акті, будь-якими доказами не спростовані.
Більш того, зламане лезо від ножа з білим руків`ям, яке було вилучено в процесі огляду місця події (протокол від 10.08.2018 року) яке в подальшому було предметом експертного дослідження (висновок експерта ОСОБА_17 № 3 від 24.01.2019 року) щодо неможливості його використання ОСОБА_11 як знаряддя злочину, спростовує, як зазначено вище, версію слідства і в той же час підтверджує показання обвинуваченої ОСОБА_11 щодо розвитку подій.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що за встановлених судом першої інстанції обставин, підстав для юридичної оцінки дій обвинуваченої ОСОБА_11 , як умисного вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю немає, а тому її дії підлягають перекваліфікації з п. 4 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 115 КК України, як умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, із призначенням відповідного покарання.
Відтак, на переконання колегії суддів, необґрунтованими є доводи апеляційних скарг прокурора ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_8 щодо кваліфікації дій обвинуваченої ОСОБА_11 за п.4 ч.2 ст. 115 КК України, виходячи при цьому з об`єктивно встановлених фактичних обставин події, які свідчать про те, що вбивство ОСОБА_14 було вчинено обвинуваченою ОСОБА_11 , внаслідок загострення виниклого конфлікту з мотивів неприязних відносин між ними.
Обвинувачена ОСОБА_11 свою вину у вбивстві ОСОБА_14 визнала повністю і послідовно зазначила, що не переслідувала мети заподіяти потерпілій особливих фізичних страждань.
Злочинні дії обвинуваченої ОСОБА_11 відносно потерпілої ОСОБА_14 тривали недовго, вони заподіяні одномоментно в короткий проміжок часу, а спосіб позбавлення життя потерпілої ОСОБА_14 - нанесення п`яти ножових поранень в область серця, на переконання колегії суддів, не свідчать про виявлення обвинуваченою ОСОБА_11 особливої жорстокості, а підтверджують її намір позбавити потерпілу життя.
При з`ясуванні спрямованості умислу обвинуваченої ОСОБА_11 на вбивство ОСОБА_14 , колегія суддів апеляційного суду також враховує причини та мотиви її злочинних дій.
Так, подія злочину відбувалась в будинку ОСОБА_14 , в який ОСОБА_11 проникла після словесної сварки, що виникла між ними. Зі слів обвинуваченої ОСОБА_14 дізнавшись про її хворобу сказала, що вона швидше помре, обзивала її нецензурними словами, а її сина ОСОБА_16 назвала дибілом.
З показів потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_18 та самої обвинуваченої ОСОБА_11 , в судах першої та апеляційної інстанції, вбачається, що в основному конфлікти між ОСОБА_8 та ОСОБА_11 виникали протягом 2011-2012 років після припинення сімейних відносин, в результаті розподілу спільного майна та стягнення аліментів.
З 2012 по 2016 роки ОСОБА_11 проживала в м. Севастополі у сестри, після повернення та до останніх подій конфліктів між ОСОБА_11 , ОСОБА_8 та ОСОБА_14 не виникало, вони не підтримували ніяких стосунків.
Разом з цим, з показань обвинуваченої ОСОБА_11 та свідка ОСОБА_18 , ОСОБА_14 із самого початку була незадоволена їх спільним проживанням з ОСОБА_8 , а коли народився син ОСОБА_16 , то ОСОБА_14 відверто та неприховано при людях висловлювалась, що це не його дитина, у зв`язку з чим між ними раніше виникали словесні сварки, які супроводжувались взаємними образами.
Після проникнення обвинуваченої ОСОБА_11 до будинку, сварка між нею та ОСОБА_14 продовжилась і переросла в штовханину, під час якої ОСОБА_11 ножем нанесла ОСОБА_14 удари в грудну клітку. Локалізація всіх шести ножових поранень в область знаходження життєво-важливих органів - серця та легень, свідчить про цілеспрямованість їх нанесення.
Згідно висновку судово-медичної експертизи № 121 від 23.11.2018 року, після отримання даних тілесних ушкоджень ОСОБА_14 вже не могла вчиняти самостійні дії, переміщатись, кричати або звати на допомогу, її смерть настала одразу.
Враховуючи, що слідів волочіння на тілі останньої судово-медичним експертом не виявлено, що підтвердив допитаний судом судово-медичний експерт ОСОБА_15 , колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що тілесні ушкодження (легкі та середнього ступеня тяжкості), що були виявлені на тілі ОСОБА_23 , спричинені їй обвинуваченою ОСОБА_11 після того, як потерпіла перестала подавати ознаки життя в короткий проміжок часу.
Будучи, обуреною образливими словами ОСОБА_14 , обвинувачена ОСОБА_11 продовжила наносити удари по її тілу, вже після того, як досягла своєї мети спричинення ОСОБА_14 смерті.
Нанесення обвинуваченою ОСОБА_11 ударів по тілу потерпілої ОСОБА_14 після того, як вона здійснила дії, які вона вважала достатніми для вбивства потерпілої, не могли завдати останній нестерпних фізичних страждань і фізичного болю, так як ОСОБА_14 в той момент вже не подавала ознак життя.
Про можливість вказаної послідовності нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_14 , а саме нанесення спочатку ножових поранень в область грудної клітки, а потім інших тілесних ушкоджень впродовж кількох хвилин, підтвердив допитаний в судах першої та апеляційної інстанції судовий експерт ОСОБА_15 .
Обвинувачена ОСОБА_11 після спричинення ножових поранень ОСОБА_14 не намагалась вжити заходів задля збереження життя останньої, адже не надала їй жодної допомоги, не викликала медичну допомогу, а навпаки, здійснила підпал будинку, залишила потерпілу та пішла.
Сукупність всіх обставин вчиненого діяння, на думку колегії суддів апеляційного суду свідчать про спрямованість дій ОСОБА_11 саме на досягнення бажаного результату - смерті ОСОБА_14 .
Зі встановлених судом фактичних обставин справи вбачається, що після того, як ОСОБА_11 нанесла тілесні ушкодження ОСОБА_14 і остання перестала подавати ознаки життя, обвинувачена здійснила підпал будинку, в якому знаходилась ОСОБА_14 .
Проте, підпал здійснено ОСОБА_11 вже після смерті ОСОБА_14 , що підтверджується висновком судово-медичної експертизи № 121 від 23.11.2018 року, а також поясненнями судового експерта ОСОБА_15 .
Таким чином,підстав вважати,що підпалбудинку,в якомуперебував труп ОСОБА_14 ,здійснений обвинуваченою ОСОБА_11 з метоюспричинення їйнестерпних фізичнихстраждань абомучень немає,а томудоводи потерпілого ОСОБА_9 ,під часдебатів всуді апеляційноїінстанції проглумління ОСОБА_11 над тілом, з метою заподіяти його сім`ї моральних страждань є безпідставними, а по суті надуманими з суб`єктивних причин та мотивів.
Крім того, колегія суддів з об`єктивністю констатує, що твердження сторони обвинувачення та висновки суду про те, що вбивство ОСОБА_14 здійснено ножем, який під час нанесення ударів зламався, суперечать висновку судово-медичних експертиз № 117 від 23.11.2018 року та № 3 від 24.01.2019 року, відповідно до яких рани на ділянці грудної клітки зліва, виявлені у ОСОБА_14 , спричинені кухонним ножем з руків`ям коричневого кольору. Спричинення рани фрагментом клинка ножа є малоймовірним, а фрагментом клинка ножа з білим руків`ям виключається.
Отже, вбивство ОСОБА_14 здійснено ножем з коричневим руків`ям, який залишився цілим, що виключає висновок, що в процесі позбавлення життя потерпілої обвинуваченою ОСОБА_11 використовувався ніж з білим руків`ям, що у свою чергу спростовує висновок суду, що причиною припинення злочинних дій ОСОБА_11 відносно ОСОБА_14 стало те, що ніж, яким обвинувачена наносила удари потерпілій, зламався.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.
Відповідно до ст. 92 КПК на сторону обвинувачення покладається обов`язок доказування не лише обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, а й обов`язок доказування належності та допустимості поданих доказів.
При вирішенні питання про достатність встановлених під час судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами 2 та 4 ст. 17 КПК, що передбачають: ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Вказане також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Тейксейра де Кастро проти Португалії" від 9 червня 1998 року, "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21 квітня 2011 року та "Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії" від 6 грудня 1998 року.
У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази.
При оцінці доказів суд має керуватися критерієм доведеності винуватості особи "поза будь-яким розумним сумнівом" і така "доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою".
Так, не зважаючи на наявність беззаперечних доказів, а саме висновків експерта ОСОБА_15 № 121 та експерта ОСОБА_17 №117 від 23.11.2018 року, роз`яснень експерта ОСОБА_15 про те, що в проміжок часу - між клінічною смертю, втратою свідомості, внаслідок зупинки серцебиття та дихання через ножові поранення серця і легень, - та біологічною смертю, можливість відчувати біль у людини зменшується, а у випадку клінічної смерті всі функції організму значно знижуються і людина майже не реагує на болісні подразники, експерта ОСОБА_17 , який викладений у висновку № 3 від 24 січня 2019 року, а також неспростованих показань обвинуваченої ОСОБА_11 , суд аргументуючи висновок про доведеність винуватості ОСОБА_11 у вбивстві ОСОБА_14 з особливою жорсткістю, фактично взяв до уваги лише версію сторони обвинувачення, поставив сторони у нерівні умови стосовно подання до суду доказів та доведення перед ним їх переконливості.
Крім того, суд не звернув уваги та не дав належної оцінки неспроможності версії слідства щодо розвитку подій та послідовності нанесення потерпілій ОСОБА_14 тілесних ушкоджень, що описані в п.1-Б, 1-В висновку експертизи № 121 від 23.11.2018 року.
Так, слідство вважає і суд з цим погодився, що злочинний умисел ОСОБА_11 був спрямований саме на умисне вбивство ОСОБА_14 з особливою жорстокістю, шляхом нанесення великої кількості не менше 27 травмуючих ударів руками і ногами в область життєво важливих органів грудної клітки та голови, після яких ОСОБА_14 намагаючись втекти, направилася до вхідних дверей будинку.
Очевидно, що потерпіла ОСОБА_14 , з урахуванням її віку та стану здоров`я, а також кількості та тяжкості тілесних ушкоджень, у тому числі множинних переломів ребер, фізично не могла активно рухатись і втекти до вхідних дверей, як вважає слідство.
Крім того, суд першої інстанції у свої висновках допустив неточності у деталях щодо часу вчинення ОСОБА_11 злочину о 03.00 год., при тому, що злочин був вчинений приблизно о 05.00 год. та істотні суперечності у висновках щодо умислу обвинуваченоїзавдати нестерпнихфізичних стражданьпотерпілій,які єнадмірними дляспричинення їйсмерті, за відсутності доказів цього.
Натомість, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_11 у вчинені саме кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, за обставин, встановлених судом і викладених у вироку, обґрунтований наявними в матеріалах провадження доказами, дослідженими й перевіреними в судовому засіданні, достатність та достовірність яких самою обвинуваченою ОСОБА_11 та її захисником, не оспорюється.
Зокрема судом встановлено і матеріалами справи підтверджується, що між ОСОБА_14 і ОСОБА_11 протягом 2011 - 2012 років були неприязні відносини з приводу припинення сімейних відносин її сина ОСОБА_8 з ОСОБА_11 та розподілу спільного майна.
Дана подія злочину відбувалась 10 серпня 2018 року приблизно о 05.00 год. в будинку ОСОБА_14 , розташованого за адресою: АДРЕСА_3 .
ОСОБА_11 проникла всередину будинку ОСОБА_14 шляхом розбиття вікна, після словесної сварки, яка супроводжувалась взаємними образами.
В будинку сварка між ОСОБА_14 і ОСОБА_11 продовжилась і переросла в штовханину, під час якої ОСОБА_11 , умисно, з неприязні, з метою позбавлення життя ОСОБА_14 нанесла потерпілій шість ударів ножем в область грудної клітки, а після цього не менше 27 ударів ногами в область голови, тулуба та кінцівок, після чого здійснила підпал речей в будинку та з місця скоєння злочину зникла.
Судом також встановлено, що причиною смерті ОСОБА_14 , згідно висновків експертиз № 117, № 121 від 23.11.2018 року та № 3 від 24.01.2019 року було нанесення шести ударів ножем в життєво-важливі органи: серце і легені.
Крім ножових поранень на тілі ОСОБА_14 були виявлені тілесні ушкодження у вигляді множинних переломів ребер з права та зліва, які відносяться до категорії середньої тяжкості та легкі тілесні ушкодження у вигляді множинних синців та саден в ділянці голови, тулуба та кінцівок.
Локалізація всіх шести ножових поранень в область знаходження життєво-важливих органів - серця та легень, за висновком суду свідчить про цілеспрямованість їх нанесення.
Обвинувачена ОСОБА_11 після спричинення ножових поранень ОСОБА_14 не намагалась вжити заходів задля збереження життя останньої, адже не надала їй жодної допомоги та не викликала медичну допомогу.
Сукупність всіх обставин вчиненого ОСОБА_11 діяння, свідчать про спрямованість дій ОСОБА_11 саме на досягнення бажаного результату - смерті ОСОБА_14 .
Зі встановлених судом фактичних обставин справи вбачається, що після того, як ОСОБА_11 нанесла тілесні ушкодження ОСОБА_14 і остання перестала подавати ознаки життя, тобто вже після смерті, обвинувачена здійснила підпал будинку, в якому знаходилась ОСОБА_14 .
Крім того суд вказав, що позбавлення життя ОСОБА_14 обвинуваченою ОСОБА_11 визнається повністю і підтверджується сукупністю наявних у справі та досліджених в судовому засіданні доказів.
З підстав та висновків апеляційного суду зазначених вище, колегія суддів переконана у тому, що за встановлених судом першої інстанції обставин цієї справи, підстав для юридичної оцінки дій обвинуваченої ОСОБА_11 , як умисного вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю немає, а тому дії ОСОБА_11 підлягають перекваліфікації з п. 4 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 115 КК, як умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Колегія суддів апеляційного суду також вважає, що зміна юридичної кваліфікації дій ОСОБА_11 , не може не впливати і на розмір призначеного їй покарання, виходячи з наступного.
Так, у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Відповідно до ч.2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а покарання - є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених та для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Значення заходу примусу для досягнення його мети визначається, зокрема, його суворістю., при цьому, захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.
У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу і об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
Згідно ст. 65 КК України та п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
До критеріїв, які мають стати основою визначення покарання, співрозмірного зі злочином, слід віднести також суспільну небезпечність вчинюваного обвинуваченим злочину, адже Конституція України та закони України покликані охороняти не лише конкретного громадянина, а й суспільство в цілому, в той час, як людина, її життя та здоров`я є найвищою соціальною цінністю.
Відтак, належна кримінально-правова охорона життя людини є важливим завданням держави, успішне виконання якого значною мірою залежить від правильного застосування кримінального закону до особи, яка вчинила злочини проти життя та здоров`я особи, та повинна нести справедливе покарання.
Як встановлено у цій справі вбивство ОСОБА_14 було вчинено обвинуваченою ОСОБА_11 з неприязних відносин між ними.
При цьому апеляційний суд не виключає, що приводом для проникнення ОСОБА_11 у будинок ОСОБА_14 через розбите вікно, з урахуванням негативного ставлення сім`ї ОСОБА_14 до ОСОБА_11 , після припинення сімейних відносин з ОСОБА_8 , розподілу майна та стягнення аліментів, а також не сприйняття та ігнорування ОСОБА_14 та ОСОБА_9 сина ОСОБА_11 - ОСОБА_16 , батько якого ОСОБА_8 не приймає ніякої участі у вихованні сина, стали образливі висловлювання потерпілої ОСОБА_14 на адресу ОСОБА_11 та її сина ОСОБА_16 , у тому числі, що приїде її син ОСОБА_21 і розбереться з нею, повісить її з сином на одній гілляці. .
По суті, показання ОСОБА_11 про те, що ОСОБА_14 раніше постійно втручалась в її сімейні відносини, не визнавала батьківство ОСОБА_8 відносно сина ОСОБА_16 , перешкоджала їх спілкуванню, а під час зустрічі постійно ображала її нецензурними словами, а також нецензурні образливі слова ОСОБА_14 в адресу її сина ОСОБА_16 , що стало причиною для розбиття скала та проникнення у будинок, в середині якого ОСОБА_14 накинулась на ОСОБА_11 з ножем у руках, залишились ніким не спростованими.
Обвинувачена ОСОБА_11 свою вину в умисному заподіянні смерті ОСОБА_14 визнала повністю, в судах першої та апеляційної інстанції давала послідовні показання, які узгоджуються з іншими доказами, пояснила, що не переслідувала мети заподіяти потерпілій особливих фізичних страждань.
Злочинні дії обвинуваченої ОСОБА_11 відносно потерпілої ОСОБА_14 тривали недовго, вони заподіяні одномоментно в короткий проміжок часу.
Такий спосіб позбавлення життя потерпілої ОСОБА_14 - нанесення шести ножових поранень в область серця та фактичні обставини цієї справи, на переконання колегії суддів апеляційного суду не свідчать про виявлення обвинуваченою ОСОБА_11 особливої жорстокості, а підтверджують її намір позбавити потерпілу життя.
Обвинувачена ОСОБА_11 на всіх етапах судового процесу, у тому числі під апеляційного розгляду, крім визнання вини, щирого розкаяння та співчуття потерпілим, зазначила, що жалкує про свій страшний вчинок, неодноразово приносила свої щирі вибачення потерпілим, визнає матеріальну та моральну шкоду, готова нести кримінальну відповідальність за скоєне, пропонувала потерпілим прийняти від неї відповідне відшкодування, проти продовження строків тримання під вартою, ОСОБА_11 не заперечувала.
Отже, щире каяття обвинуваченої ОСОБА_11 , на думку колегії суддів апеляційного суду ґрунтується не лише на визнанні вини, а й на належній критичній оцінці своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні частково усунути негативні наслідки від злочину та готовність нести кримінальну відповідальність за вчинене.
При цьому, відмова потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_24 отримувати відшкодування від обвинуваченої, не спростовує її щирого каяття, а їх зневіра у щирості каяття обвинуваченої пояснюється тривалістю напружених, неприязних стосунків між обвинуваченою і сім`єю ОСОБА_8 .
Твердження прокурора, що обвинувачена ОСОБА_11 не виявляє щирого каяття, оскільки свої виступи в судових засіданнях надавала, користуючись письмовими нотатками, спростовується змістом ч.4 ст.351 КПК України, яка прямо закріплює право обвинуваченоїкористуватися нотаткамиусудовому засіданні.
Крім того, колегія суддів апеляційного суду відмічає, що позиція прокурора про довічне позбавлення ОСОБА_11 волі, пов`язана з позицією потерпілого ОСОБА_8 , стосовно якого Новгородківською РДА, за заявою ОСОБА_18 ініційовано питання про позбавлення батьківських прав, відкрито судове провадження, з чим ОСОБА_8 категорично не згоден.
Очевидно, що у зв`язку із трагічною загибеллю матері та дружини, потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 перенесли моральні страждання та переживання, які повинні бути їм компенсовані, при цьому їх суб`єктивна думка при призначенні обвинуваченій ОСОБА_11 міри покарання не є вирішальною.
При призначенні обвинуваченій ОСОБА_11 покарання, колегія суддів апеляційного суду також враховує, що обвинувачена позбавила життя ОСОБА_14 внаслідок збігу тяжких сімейних та інших обставин, під впливом тяжкої образи зі сторони ОСОБА_14 .
Так, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_11 проявляє ознаки астено-невротичного синдрому на фоні психопатії особистості, потребує обстеження лікарів невропатолога та психіатра, медикаментозного контролю психоемоційного стану ( т.7 а.п. 85-89)
Крім того, за результатами ультразвукового дослідження та згідно консультативного висновку від 13.08.2018 року, у ОСОБА_11 виявлені ознаки онкологічного захворювання ( т.7 а.п. 75-82)
Згідно висновків судово-психолого-психіатричної експертизи № 86 від 15.11.2018 року та висновку наркологічної експертизи від 13.09.2018 року, обвинувачена ОСОБА_11 здатна повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує, ознак алкоголізму та алкогольної залежності не проявляє, лікування не потребує.
За даними медичної документації, син ОСОБА_11 - ОСОБА_25 ІНФОРМАЦІЯ_3 , якого вона виховує сама, страждає від гострого бронхіту, потребує лікування та постійного догляду.
Крім того, колегія суддів апеляційного суду враховує, що під час затримання ОСОБА_11 фактично зізналась працівнику поліції у скоєнні вбивства і зазначене зізнання обвинуваченої підтвердив в суді першої інстанції свідок ОСОБА_26 , в ході судового розгляду, обвинувачена ОСОБА_11 не змінювала своєї позиції та не заперечувала скоєння нею вбивства.
Як особа обвинувачена ОСОБА_11 за місцем проживання характеризується позитивно, працювала приватним підприємцем, займалась суспільно-корисною працею, на обліку у лікаря психіатра або нарколога не перебуває, судимість погашена.
Разом з цим, при призначенні обвинуваченій ОСОБА_11 покарання, колегія суддів апеляційного суду, відповідно до вимог ст.65 КК України, враховує і тяжкість вчиненого нею злочину, наслідком якого є смерть людини, а також думку потерпілих, які наполягали на максимальному покаранні.
Враховує колегія суддів також обставини, що пом`якшують покарання ОСОБА_11 ,а саме: визнання вини, щире каяття, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких сімейних обставин, під впливом тяжкої образи зі сторони потерпілої, намагання обвинуваченої відшкодувати завдану шкоду, обставини, що обтяжують її покарання - скоєння злочину відносно особи похилого віку, а також поведінку обвинуваченої після скоєного, що на переконання колегії суддів, свідчить, про те, що виправлення та перевиховання ОСОБА_11 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.
В той же час, обираючи міру покарання,колегія суддів апеляційного суду не може не врахувати особу обвинуваченої ОСОБА_11 , її позитивні характеризуючи дані, сімейний стан, наявність на її утримання малолітньої дитини, стан її здоров`я, а також обставини, що передували злочину та наявність ряду обставин, що пом`якшують її покарання, у тому числі визнання та намагання обвинуваченої відшкодувати завдану шкоду, дійшла однозначного висновку про те, що з метою загальної та спеціальної превенції, обвинуваченій ОСОБА_11 достатньо буде призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років, тобто не в мінімальних та не в максимальних межах, передбачених санкцією ч. 1 ст. 115 КК України.
Таке рішення, на думкуколегії суддівапеляційного судубуде відповідатицілям тазагальним засадампризначення покарання,через якіреалізуються принципизаконності,справедливості,обґрунтованості таіндивідуалізації покарання.
Відповіднодо п.2ч.1ст.407КПК України занаслідками апеляційногорозгляду заскаргою навирок судупершої інстанціїсуд апеляційноїінстанції маєправо змінити вирок.
Згідно із п. 1 та 2 ч. 1 ст. 408 КПК України, суд апеляційноїінстанції змінюєвирок уразі пом`якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а також у разі зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення і застосування статті (частині статті) закону України про кримінальну відповідальність поро менше тяжке кримінальне правопорушення.
Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційних скарг процесуального прокурора ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_8 , колегія суддів апеляційного суду не вбачає, разом з цим апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_11 та її захисника - адвоката ОСОБА_12 підлягають частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції зміні в частині кваліфікації та призначеного покарання.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407- 411, 413, 414, 418, 419, 424 КПК України,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційні скарги процесуального прокурора ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_11 та її захисника - адвоката ОСОБА_12 - задовольнити частково.
Вирок Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 28 травня 2021 року у кримінальному провадженні внесеного 10 серпня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018120000000152 стосовно ОСОБА_11 за п.4 ч.2 ст. 115 КК України - змінити в частині кваліфікації дій обвинуваченої ОСОБА_11 та призначеного покарання.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_11 з п.4 ч.2 ст. 115 КК України на ч.1 ст. 115 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 9 (дев`ять) років.
В решті вказаний вирок Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 28 травня 2021 року стосовно ОСОБА_11 - залишити без змін.
Ухвала Кропивницького апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судом апеляційної інстанції, а засудженим який тримається під вартою, у той же строк з дня її вручення.
СУДДІ:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
