УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 393/815/18
провадження № 51-728 ск 22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 11 січня 2023 року щодо засудженої ОСОБА_4 ,
встановив:
Вироком Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 28 травня 2021 року ОСОБА_4 засуджено за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 11 листопада 2021 року вказаний вирок місцевого суду змінено, перекваліфіковано дії ОСОБА_4 з п. 4 ч. 2
ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 115 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Постановою Верховного Суду від 29 вересня 2022 року частково задоволено касаційні скарги прокурора та потерпілого ОСОБА_5 , ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 11 листопада 2021 року скасовано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК України, у зв`язку із невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
За наслідками нового розгляду Кропивницький апеляційний суд ухвалою від
11 січня 2023 року апеляційні скарги прокурора та потерпілого ОСОБА_5 залишив без задоволення, а обвинуваченої та її захисника задовольнив частково. Вирок місцевого суду від 28 травня 2021 року змінив в частині кваліфікації та призначення покарання, перекваліфікував дії ОСОБА_4 з п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 115 КК України і призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років 6 місяців.
За вироком суду, з урахуванням внесених судом апеляційної інстанції змін, ОСОБА_4 визнано винуватою в тому, що вона 10 серпня 2018 року, приблизно о 03 год, проникла до будинку АДРЕСА_1 та на ґрунті неприязних відносин під час сварки, з метою позбавлення життя, нанесла ОСОБА_6 шість ударів ножем у грудну клітину та не менше двадцяти семи ударів ногами і руками в голову, по тулубу і кінцівках останньої. В подальшому, з метою приховання слідів вчинення кримінального правопорушення, ОСОБА_4 підпалила будинок й зникла з місця вчинення злочину.
Смерть ОСОБА_6 настала від проникаючих колото-різаних ран грудної клітини зліва з пораненням серця та лівої легені.
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
В обґрунтування вказує, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_4 з п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 115 КК України, що в свою чергу потягло призначення надто м`якого покарання. На переконання прокурора, апеляційним судом самостійно встановлено ряд обставин, що пом`якшують покарання, а саме щире каяття, вчинення вбивства внаслідок збігу тяжких сімейних обставин та під впливом тяжкої образи зі сторони потерпілої. Разом з цим, вважає, що ухвала не містить переконливого обґрунтування, що встановлені судом апеляційної інстанції обставини, які пом`якшують покарання, у сукупності дають підстави для призначення
ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років 6 місяців, тобто максимально наближеного до мінімального покарання, передбаченого санкцією статті.
Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 2 статті 428 КПК України з огляду на таке.
Доводи касаційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність є безпідставними. З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
За приписами ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
За змістом ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Разом з цим предметом оскарження за даною касаційною скаргою є ухвала апеляційного суду постановлена за наслідками нового розгляду справи після скасування ухвали апеляційного суду від 11 листопада 2021 року судом касаційної інстанції, що передбачає певні особливості, передбачені ст. 439 КПК України.
Відповідно до ст. 439 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді. При новому розгляді у суді першої чи апеляційної інстанції застосування суворішого покарання або закону про більш тяжке кримінальне правопорушення допускається тільки за умови, що вирок було скасовано у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання за скаргою прокурора, потерпілого чи його представника, а також якщо при новому розгляді буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжке кримінальне правопорушення, або якщо збільшився обсяг обвинувачення.
Як слідує зі змісту касаційної скарги доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність зводяться до необхідності застосування апеляційним судом закону про більш тяжке кримінальне правопорушення, які були предметом оцінки Верховного Суду під час попереднього касаційного розгляду, та постановою від 29 вересня 2022 року визнані безпідставними.
Водночас, погодившись із кваліфікацією дій ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 115 КК України, Верховний Суд скасував ухвалу Кропивницького апеляційного суду від
11 листопада 2021 року на підставі п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК України, у зв`язку невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через м`якість.
Таким чином, з урахуванням приписів статей 437 та 439 КПК України, у їх взаємозв`язку, за наслідками нового апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції був позбавлений можливості застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України, оскільки касаційний суд в постанові від 29 вересня 2022 року погодився із правильністю кваліфікації дій ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 115 КК України.
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність є неспроможними.
Також безпідставними є доводи прокурора про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через м`якість у зв`язку із наступним.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що прокурор порушує питання про недотримання апеляційним судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання, які пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з позиції суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Оцінюючи доводи касаційної скарги в цій частині, колегія суддів зазначає, що хоча прокурор і пов`язує призначення ОСОБА_4 надмірно м`якого покарання із неправильною кваліфікацією її дій, разом з цим наводить також інші аргументи щодо порушень, які, на його думку, допущені судом при призначенні покарання.
Вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_4 , апеляційний суд у межах дискреційних повноважень, дотримуючись вимог статей 50, 65 КК України та з урахуванням приписів ст. 439 КПК України, врахував:
ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке відповідно ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, внаслідок якого настали непоправні наслідки у виді смерті людини;
дані, які характеризують особу обвинуваченої, яка позитивно характеризується за місцем проживання, є приватним підприємцем, на обліках у лікарів нарколога та/або психіатра не перебуває, має погашену судимість, намагалась відшкодувати потерпілим завдану матеріальну шкоду, від отримання якої останні відмовились до рішення суду, наявність на утримання малолітнього сина, та її стан здоров`я, а також обставини, що передували вчиненню злочину;
визнання вини, як обставину, що пом`якшує покарання, та вчинення кримінального правопорушення відносно особи похилого віку, як обставину, що обтяжує покарання.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років
6 місяців, оскільки саме таке покарання буде необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду.
Разом з цим, апеляційним судом визнано безпідставними доводи сторони захисту про наявність обставин, які пом`якшують покарання, а саме щирого каяття, вчинення вбивства внаслідок збігу тяжких сімейних обставин та під впливом тяжкої образи зі сторони потерпілої, оскільки такі не знайшли свого підтвердження за матеріалами кримінального провадження, а тому Верховний Суд відхиляє доводи прокурора в цій частині як надумані та які спростовуються змістом оскаржуваної ухвали.
Що стосується аргументу прокурора щодо призначення засудженій покарання максимально наближеного до мінімального покарання, передбаченого санкцією статті, то колегія суддів вважає його неспроможним з огляду на те, що санкцією
ч. 1 ст. 115 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від
7 до 15 років, а засудженій призначено покарання у розмірі 10 років 6 місяців, що не можна вважати таким, яке максимально наближене до мінімального.
На переконання Верховного Суду, апеляційним судом дотримано вимоги закону України про кримінальну відповідальність при призначенні засудженій
ОСОБА_4 покарання. Підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через м`якість Судом не встановлено.
Підсумовуючи наведене, Судом не встановлено неправильного застосування вимог закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через м`якість, узв`язку з чим відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.
Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, суд проаналізував доводи апеляційної скарги прокурора, належним чином їх перевірив, надав змістовні відповіді на них, з наведенням мотивів постановленого рішення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. ст. 370, 418, 419 КПК України.
З урахуванням викладеного, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а із касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 11 січня 2023 року щодо засудженої ОСОБА_4 .
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
