Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 520/4615/15-к
провадження № 51-6902км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції:
представника потерпілого ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , на вирок Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2022 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014160480005031, за обвинуваченням
ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 122, ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК),
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_2 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, від якого його звільнено на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Крім того, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі за ч. 1 ст. 121 КК на строк 5 років, за ч. 4 ст. 296 КК - на строк 4 роки. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Згідно із цим вироком також визнано винуватим ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_9 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Вирішено питання, які стосуються: початку строку відбування покарання; зарахування строку попереднього ув`язнення у строк відбуття покарання; цивільних позовів; відшкодування процесуальних витрат, а також речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_7 та ОСОБА_9 вчинили грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю та насильством із завданням потерпілим тілесних ушкоджень із застосуванням спеціально пристосованого предмета для нанесення тілесних ушкоджень, а саме дерев`яної бити та предмета схожого на металевий прут (ч. 4 ст. 296 КК).
Крім того, ОСОБА_7 вчинив умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя потерпілого в момент заподіяння ( ч. 1 ст. 121 КК), а також умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я (ч. 1 ст. 122 КК).
Так, 03 грудня 2014 року о 20:30, ОСОБА_7 на автомобілі марки «Volkswagen Caddy», (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), разом з ОСОБА_10 та ОСОБА_9 прибули до магазину « ІНФОРМАЦІЯ_3 », який розташований між будинками № 86, 82 та АДРЕСА_3 , де їх очікував ОСОБА_11 (відносно якого матеріали виділені в окреме провадження та постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження) (далі - ОСОБА_11 ), який перебував у стані алкогольного сп`яніння та грубо порушував громадський порядок, а також безпідставно виражався у бік ОСОБА_12 грубою нецензурною лайкою.
У цей час ОСОБА_7 підійшов до ОСОБА_12 та у грубій формі почав з`ясовувати причину агресивної поведінки ОСОБА_11 , на що потерпілий, з метою уникнення конфлікту відійшов від ОСОБА_7 та зателефонував своєму сину ОСОБА_13 , якому розповів про подію, який в свою чергу, турбуючись за життя та здоров`я свого батька, вийшов на вулицю та підійшов до магазину з метою придбання продуктів.
ОСОБА_7 , безпідставно, використовуючи малозначний привід, кинувся до ОСОБА_12 та схопив його за одяг, на що ОСОБА_12 відштовхнув його від себе. У свою чергу, ОСОБА_11 , порушуючи громадський порядок, діючи з особливою зухвалістю, зневажаючи громадський порядок та існуючі у суспільстві загальновизнані правила поведінки і моралі, також кинувся до ОСОБА_12 , схопив за одяг, потягнув на землю та наніс йому удари кулаками по голові, заподіявши легкі тілесні ушкодження, які спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Під час вказаних дій ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , продовжуючи порушувати громадський порядок, маючи на меті завдання ОСОБА_13 тілесних ушкоджень, з власного автомобіля дістав належну йому дерев`яну биту, якою наніс один удар ОСОБА_13 в ліве плече, чим заподіяв легких тілесних ушкоджень, що потягнули короткочасний розлад здоров`я.
Після цього, ОСОБА_7 , не зважаючи на прохання ОСОБА_13 заспокоїтися, продовжуючи грубо порушувати громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства та маючи на меті завдання ОСОБА_13 тілесних ушкоджень, з дерев`яною битою в руках, разом з ОСОБА_9 , у якого у руках був предмет, схожий на металеву трубу, без попередньої домовленості та розподілення ролей, почали йти в сторону потерпілого.
У зв`язку із виниклою загрозою життю і здоров`ю, ОСОБА_13 , відходячи від вказаних осіб витягнув з-за поясу травматичний револьвер «Комбріг», який відповідно до дозволу належить йому та, діючи з метою зупинити незаконні зухвалі хуліганські дії ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , які продовжували йти у його бік, розмахуючи дерев`яною битою та предметом, схожим на металеву трубу, демонструючи свою перевагу та мету - завдання тілесних ушкоджень, ОСОБА_13 здійснив один постріл вгору, однак його дії не зупинили засуджених, які продовжували загрожувати життю та здоров`ю потерпілого, у зв`язку з чим він здійснив декілька пострілів по ногах ОСОБА_7 . Однак, зазначені дії ОСОБА_13 також не зупинили незаконні дії ОСОБА_7 , який, зблизившись з ним, продовжуючи порушувати громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, діючи з особливою зухвалістю, почав наносити потерпілому удари дерев`яною битою в голову та в ліву руку.
ОСОБА_13 у свою чергу, з метою припинення незаконних дій ОСОБА_7 , схопив його за верхній одяг, і, притиснувши до забору, наніс декілька ударів кулаком у голову.
У цей момент, ОСОБА_9 , який знаходився позаду ОСОБА_13 , зневажливо ставлячися до громадського порядку та існуючих у суспільстві загальновизнаних правил поведінки і моралі, з метою завдання тілесних ушкоджень ОСОБА_13 , підбіг до нього, та почав завдавати йому удари невстановленим предметом, схожим на металевий прут, по голові в ділянку потилиці, заподіявши легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Під час цього конфлікту, на крики та звуки пострілів, на вулицю вибігли ОСОБА_14 і ОСОБА_15 , які почали голосно кричати та кликати на допомогу, в результаті чого ОСОБА_9 і ОСОБА_7 побігли до автомобіля, який належить останньому. ОСОБА_13 , розуміючи, що там залишився його батько, побоюючися за його здоров`я та життя, побіг за ними.
Далі, ОСОБА_7 сів за кермо власного автомобіля та з метою завдання потерпілим тілесних ушкоджень, здійснив, на кожного з них окремо, наїзд передньою частиною автомобіля, спричинивши ОСОБА_13 тілесні ушкодження середньої тяжкості, ОСОБА_12 - тяжкі тілесні ушкодження та тілесні ушкодження середньої тяжкості. Після чого ОСОБА_7 , проявляючи особливу зухвалість та винятковий цинізм, вийшов з автомобіля та, переконавшись у тому, що досяг своєї мети на завдання потерпілим тілесних ушкоджень, втік з місця події.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 01 листопада 2023 року вирок районного суду щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_9 залишив без змін.
Судові рішення стосовно ОСОБА_9 у касаційному порядку не оскаржено, а тому Верховний Суд не переглядає їх у зазначеній частині.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, а також короткий зміст поданих заперечень
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Суть доводів у касаційній скарзі зводиться до тверджень про те, що районний суд порушив вимоги процесуального закону, оскільки: в матеріалах провадження відсутні технічні носії інформації та журнали судових засідань, які здійснювалися в провадженні щодо ОСОБА_7 в іншому складі суду, а також судові рішення; не дотримався вимог стосовно змісту вироку, зокрема у ньому відсутні мотиви надання переваги одним доказам перед іншими за наявності, на думку касатора, очевидних протиріч; допустив неповноту судового розгляду, яка серед іншого полягала у відмові дослідження показань свідка ОСОБА_16 , наданих у судовому засіданні під час судового розгляду в цьому кримінальному провадженні в іншому складі суду, що Одеський апеляційний суд, у порушення вимоги ст. 419 КПК, не перевірив та не надав мотивованих відповідей на доводи апеляційної скарги.
Захисник аргументує свої вимоги також і тим, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги, послався на докази та їх зміст, однак не здійснив їх дослідження.
У запереченнях на касаційну скаргузахисника ОСОБА_8 представник потерпілого ОСОБА_6 вважає судові рішення законними та обґрунтованими, у зв`язку з чим просить їх залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 , представник потерпілого ОСОБА_6 , надавши кожен відповідні пояснення, заперечили щодо задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Під час вирішення питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.
Скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій з підстав неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачено.
З урахуванням зазначеного Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження не має процесуальної можливості надавати оцінку доказам з точки зору достовірності та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.
Тому доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_8 про те, що суд першої інстанції здійснив неповний судовий розгляд, а саме: не встановлено малозначного приводу в його підзахисного; не допитано обвинуваченого ОСОБА_11 , матеріали відносно якого виділено в окреме провадження; не враховано інших доказів на підтвердження обставин, з`ясування яких, на думку сторони захисту, могло мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого рішення, з огляду на положення ст. 433 КПК та зміст ч. 1 ст. 410 КПК, не можуть бути предметом касаційного розгляду.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника про незаконність вироку районного суду та ухвали апеляційного суду, які, на його думку, постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.
За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції виконав зазначені вимоги закону, провівши розгляд кримінального провадження, зокрема щодо ОСОБА_7 з урахуванням положень ч. 1 ст. 337 КПК у межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а також принципу диспозитивності.
З матеріалів справи вбачається, що висновок районного суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК, ґрунтується на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу.
Так, виконуючи законодавчі приписи, суд першої інстанції допитав, зокрема, обвинуваченого ОСОБА_7 та з`ясував його позицію щодо пред`явленого обвинувачення, відповідно до якої він не визнав винуватості у вчиненні кримінальних правопорушень, виклавши власну версію подій, яку суд розцінив як обраний спосіб захисту від висунутого обвинувачення та можливість ухилення від кримінальної відповідальності, тому його показання оцінив критично.
Разом з тим суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_7 підтверджується сукупністю досліджених доказів, серед яких, зокрема, показання:
- потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які в деталях розповіли про:
1) протиправні дії, зокрема ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , що мали характер грубого порушення громадського порядку, яке супроводжувалося насильством із завданням їм тілесних ушкоджень та із застосуванням спеціально пристосованого предмета для нанесення тілесних ушкоджень - дерев`яної бити, предмету, схожого на металевий прут;
2) обставини кількох наїздів бампером легкового автомобіля під керуванням ОСОБА_7 на потерпілого ОСОБА_12 , унаслідок чого останній отримав (відповідно до висновку експерта від 03 лютого 2015 року № 77) закриту травму грудної клітки з переломом ІV, VІІІ, ІХ, Х лівих ребер із забиттям лівої легені та лівостороннім гемотораксом, а також відкритий багатоуламковий перелом мало- та великогомілкової кісток лівої гомілки в середній та нижній третинах зі зміщенням уламків і рваною раною відповідної локалізації, відкритий перелом обох гомілок правого гомілковостопного суглоба, заднього краю суглобної поверхні правої великогомілкової кістки з підвивихом стопи ззаду та рваної рани п`яткової ділянки;
3) заподіяння ОСОБА_13 (згідно з висновком експерта від 03 лютого 2015 року № 76) ударною дією тупих, твердих предметів, якими можуть бути елементи передньої частини автомобіля (бампер, решітка радіатора), котрим керував той же ОСОБА_7 , закритої травми лівого колінного суглоба у вигляді забиття епіметафіза великогомілкової кістки, тріщини заднього рогу медіального меніска, часткового пошкодження внутрішньої бокової зв`язки;
- свідка ОСОБА_17 , який, зокрема, повідомив,що у грудні 2014 року приблизно о 20:00 він (свідок), будучи вдома, почув якісь хлопки. З балкону він побачив двох осіб біля продуктового магазину та поряд із ними чоловіка у світлій курточці. Згодом він почув звук різкого старту автомобіля, підійшов до вікна і побачив, як автомобіль стрімко наїхав на чоловіка в білій курточці, після чого з нього вийшов інший чоловік та пішов;
- свідка ОСОБА_15 , який, серед іншого, зазначив, що 03 грудня 2014 року його брату ( ОСОБА_13 ) зателефонували і він швидко вибіг із квартири, а через декілька хвилин він (свідок) через вікно чув хлопки та побачив брата, на якого йшли три особи, в одного з них була бита, а в іншого якийсь прут. Щодо обставин побиття зазначив, що бородатий обійшов брата ззаду та завдав ударів арматурою, другий бив з іншого боку. ОСОБА_9 стояв перед ним правим боком і заподіював удари по голові. У певний момент повний чоловік сів за кермо автомобіля і згодом врізався ним у ОСОБА_13 та в сітку. Після цього брат сказав йому бігти до під`їзду, що вони і зробили, закривши за собою двері. ОСОБА_13 мав ушкодження на руці, голові, також у нього був поранений палець та на обличчі була кров.
Зміст показань потерпілих і свідків детально відображений у вироку, суд обґрунтовано визнав їх логічними, послідовними та об`єктивними.
Щодо доводів касаційної скарги захисника про неврахування судом першої інстанції показань свідка ОСОБА_10 в частині того, як почалася бійка, про неузгодженість доказів, суперечливість у показаннях потерпілого ОСОБА_13 з висновками експертів та показаннями обвинувачених, надання переваги одним доказам над іншими тощо зводяться до невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження, що з огляду на викладені вище положення закону не є предметом перевірки в порядку касаційної процедури.
До того ж установлені судом першої інстанції обставини підтверджені також сукупністю письмових доказів, зміст яких докладно наведено у вироку.
Крім того, доводи касаційної скарги захисника про те, що висновок експерта від 22 січня 2015 року № 11/А-808 з ілюстративною таблицею, з якого вбачається, що під час огляду автомобіля «Фольксваген» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), установлено, що він не має пошкоджень і слідів, характерних для контакту поверхонь деталей кузова автомобіля з тілом пішохода, підтверджує показання ОСОБА_7 та суперечить показанням потерпілого ОСОБА_13 , про те, що ОСОБА_7 вчинив на нього наїзд передньою частиною автомобіля, унаслідок чого в нього злетіло взуття й він отримав тілесні ушкодження, є безпідставними. Зокрема, сторона захисту не враховує іншої частини цього висновку експерта, де вказано, що при відносно невеликих швидкостях руху за відсутності інтенсивності контактної взаємодії тіла пішохода з частинами транспортного засобу, слідів цього контакту на частинах транспортного засобу могло не залишитися, або вони могли бути втрачені внаслідок контактування з рівноміцними об`єктами чи залишитися на втрачених деталях автомобіля (передньому бампері, передньому реєстраційному номері).
Установивши фактичні обставини кримінального провадження, оцінивши всі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності й допустимості, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку, районний суд здійснив судовий розгляд у межах пред`явленого обвинувачення, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 122, ч. 4 ст. 296 КК. Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2022 рокуза апеляційною скаргою, зокрема захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , керувався приписами статей 404, 405 КПК та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав до її задоволення.
Згідно з положеннями ст. 419 цього Кодексу в ухвалі апеляційного суду, за результатом перегляду в межах і в порядку, визначених приписами статей 404, 405 КПК, крім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, наводяться мотиви, що спростовують її доводи.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час перегляду вироку районного суду Одеський апеляційний суд дотримався вказаних вимог закону, дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі сторони захисту, та із зазначенням достатніх мотивів постановленого рішення залишив вирок суду першої інстанції без змін.
В аспекті дотримання судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 КПК, колегія суддів враховує, що приписи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які зобов`язують суд обґрунтовувати своє рішення, не можна тлумачити як такі, що вимагають детальної відповіді на кожен аргумент. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 цієї Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано. Зважаючи на вимоги кримінального процесуального закону та позицію ЄСПЛ в аспекті оцінки аргументів учасників справи щодо мотивування судових рішень, викладену, зокрема, у справі «Салов проти України» (рішення від 06 вересня 2005 року, § 89), суд апеляційної інстанції належним чином перевірив під час апеляційного перегляду доводи апеляційних скарг, вмотивовано погодившись з рішенням районного суду. Недотримання Одеським апеляційним судом приписів статей 370, 419 КПК колегія суддів Верховного Суду не вбачає.
Суд апеляційної інстанції перевірив доводи апеляційної скарги захисника, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, та з достатнім обґрунтуванням надав на них відповіді. Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками апеляційного суду, ухвала якого є належно умотивованою й обґрунтованою, у ній наведено переконливі мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, якими він керувався під час постановлення рішення.
Щодо відсутності в матеріалах провадження вперше поданого обвинувального акта
Захисник ОСОБА_8 зазначає, що судова справа, в якій постановлено оскаржуваний вирок, має унікальний номер 520/4615/15-к, а це свідчить про те, що обвинувальний акт надійшов до суду у 2015 році, однак у матеріалах провадження відсутні первинний обвинувальний акт та будь-які відомості щодо судового розгляду у 2015 році, зокрема журнали судових засідань, технічні носії інформації, на яких зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції, що відбулося в іншому складі суду, а також процесуальні рішення (наприклад, про продовження строку тримання під вартою під час судового розгляду), що, як вважає адвокат, призвело, зокрема, до неможливості апеляційного оскарження ухвал суду першої інстанції, постановлених під час судового розгляду, окреме оскарження яких не передбачено законом.
Насамперед, суд касаційної інстанції бере до уваги встановлені Одеським апеляційним судом обставини, а саме той факт, що в рамках кримінального провадження обвинувальний акт двічі був повернутий прокурору для усунення недоліків (відповідно до ухвал Київського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2017 року та від 26 березня 2018 року). Далі, 03 квітня 2018 року прокурор склав обвинувальний акт, який був предметом розгляду суду першої інстанції та за наслідками якого постановлено оскаржуваний вирок.
Також Суд ураховує приписи ч. 1 ст. 337 КПК, відповідно до якої судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім як у випадках, передбачених цією статтею.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що відсутність обвинувального акта, повернутого прокурору для усунення недоліків,не свідчить про допущення істотного порушення вимог КПК, оскільки судовий розгляд має здійснюватися лише в межах висунутого обвинувачення, що і було виконано судом першої інстанції у провадженні, яке є предметом перегляду касаційного суду.
Щодо доводів захисника про необхідність скасування судових рішень на підставі п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК через відсутність у матеріалах провадження технічних носіїв інформації й журналів судових засідань, які здійснювалися в провадженні щодо ОСОБА_7 в іншому складі суду
Верховний Суд оцінює зазначені доводи у світлі попередньої судової практики.
Зокрема, ще в постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2016 року в справі № 753/9541/14-к міститься висновок, згідно з яким під час вирішення питання про те, чи було порушення повноти фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу істотним і таким, що може потягнути за собою наслідки, визначені п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК, необхідно зважати на обсяг інформації, відсутньої на технічному носії, та значущість тих процесуальних дій, які проводились у судовому засіданні і мали стати «інформативною основою» ухваленого судового рішення, але інформація про які виявилася відсутньою на технічному носії.
Аналогічний висновок неодноразово робив і Верховний Суд після 2017 року. Так, у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 219/828/18 зазначено: «Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК відсутність у матеріалах провадження журналу судового засідання або технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції, є однією з підстав, за наявності якої судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
Разом з тим колегія суддів звертає увагу на таку невід`ємну властивість поняття «істотність порушення вимог кримінального процесуального закону», визначену ст. 412 КПК , як здатність цього порушення перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Отже, системно-структурний аналіз зазначених норм КПК свідчить, що для з`ясування питання про те, як неповне фіксування судового провадження за допомогою технічних засобів вплинуло на законність ухваленого судом рішення, необхідно виходити з «рівня істотності» відхилень від вимог норми кримінального процесуального права».
Тобто Суд не виключає, що за певних обставин відсутність звукозаписів та журналів судових засідань може стати підставою для скасування судових рішень, якщо сторона, яка посилається на таку обставину, доведе, що це істотно вплинуло або могло вплинути на законність та вмотивованість судового рішення.
Колегія суддів також ураховує, що клопотання сторони обвинувачення про долучення до справи матеріалів судових справ (судових розглядів) у провадженні щодо ОСОБА_7 , що відбулося під головуванням суддів ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , суд, заслухавши думки учасників кримінального провадження, відхилив, мотивувавши це рішення тим, що суд безпосередньо розглядає справу та досліджує докази.
Крім того, сторона захисту під час здійснення провадження в судах не обґрунтувала, яким чином відсутність технічних записів та журналів судових засідань, які здійснювалися в провадженні щодо ОСОБА_7 в іншому складі суду, вплинула на законність і обґрунтованість судових рішень та вирішення справи по суті (доводи щодо дослідження показань свідка ОСОБА_16 . Суд розгляне далі).
Що стосується відсутності судових рішень щодо продовження строку тримання під вартою, які були постановлені під час судового розгляду (що, як вважає адвокат, призвело до неможливості їх апеляційного оскарження) та окреме оскарження яких не передбачено законом, суд насамперед зазначає, що вирішення питання про продовження тримання під вартою є окремим процесуальним питанням, яке само собою не може свідчити про обґрунтованість чи необґрунтованість вироку по суті кримінального обвинувачення.
Крім того, захисник ОСОБА_8 не конкретизує, що саме йому завадило оскаржити такі судові рішення і що саме він вчинив, щоб оскаржити їх.
Щодо відмови суду в дослідженні показань свідка ОСОБА_16 , наданих у судовому засіданні під час судового розгляду цього кримінального провадження іншим складом суду
Дійсно, відповідно до сформованої практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, зокрема постанови від 19 листопада 2019 року у справі № 750/5745/15-к (провадження № 51-10195км18), на яку посилається захисник, якщо попри всі необхідні заходи забезпечити явку особи виявилося неможливим, сторона на доведення своєї позиції може надати суду показання особи, які та давала в ході минулого судового розгляду, і сам факт відсутності такої особи під час нового розгляду не може бути підставою для визнання таких її показань недопустимим доказом.
У контексті викладеного колегія суддів не залишає поза увагою клопотання захисника ОСОБА_8 про дослідження показань свідка ОСОБА_16 , яке районний суд розглянув 01 грудня 2022 року, однак, як вважає сторона захисту, безпідставно відмовив.
Насамперед, суд касаційної інстанції наголошує на своїй практиці, згідно з якою вирішення питання про те, який обсяг доказів досліджувати під час судового розгляду, залежить від предмета доказування, конкретних обставин справи і не може бути визначене заздалегідь. Суд не зобов`язаний задовольняти кожне клопотання сторони, однак, відмовляючи в задоволенні аргументованого клопотання про дослідження доказу, має надати пояснення, чому він вважає його непереконливим, беручи до уваги, зокрема, те чи є обставини, про дослідження яких ставиться питання, дотичними до подій у справі, чи досліджено під час судового розгляду ці обставини за допомогою інших доказів та інші обставини провадження.
Водночас сторона, яка в касаційній скарзі оскаржує таку відмову, має довести, що це істотно позначилося на її можливості належним чином відстояти свою позицію і з`ясувати факти, які мають істотне значення для встановлення обставин справи, зокрема, вказати, які саме обставини не були або могли не бути встановлені правильно і чому ці обставини є важливими для вирішення питань, що постали в справі.
Однак таких доводів захисник ОСОБА_8 у касаційній скарзі не навів, зазначивши лише, що дослідження показань свідка ОСОБА_16 , які він давав під час минулого судового розгляду, могло мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення. Сторона захисту не навела переконливих аргументів, що відмова суду першої інстанції в цій частині позначилася на повноті дослідження обставин провадження, не вказала і яку саме інформацію повідомив свідок, що могла вплинути на обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Щодо доводів захисника про те, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги, послався на докази та їх зміст, однак не здійснив їх дослідження.
Частиною ч. 3 ст. 404 КПК встановлено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на нього певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.
За позицією об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеною в постанові від 03 квітня 2023 року у справі № 537/984/20 (провадження № 51-1747кмо22), в основі апеляційного перегляду судового рішення лежить перевірка його обґрунтованості й законності, задля чого апеляційний суд наділений відповідними процесуальними можливостями, ключовою із яких є перевірка повноти і правильності встановлення судом першої інстанції обставин кримінального провадження за результатами дослідження та оцінки доказів. Водночас лише в тій ситуації, коли суд апеляційної інстанції вбачає, що доводи в апеляційній скарзі про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження виглядають обґрунтованими та потребують перевірки, він таку перевірку здійснює шляхом повторного дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, із дотриманням вимог ст. 404 КПК.
Під час апеляційного перегляду в суду не виникає обов`язку досліджувати докази з дотриманням засади безпосередності, якщо він по-іншому не тлумачить докази, досліджені в суді першої інстанції. Розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося в місцевому суді, оскільки це суперечить основним засадам кримінального процесуального законодавства України, а повторне дослідження доказів здійснюється відповідно до приписів ч.3 ст. 404 КПК за наявності до того підстав.
Крім того, колегія суддів зазначає, що однією з загальних засад кримінального провадження є його диспозитивність. За змістом ч. 1 ст. 26 КПК це означає, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Інша загальна засада кримінального провадження - це змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Зміст цієї засади розкрито в ч. 1 ст. 22 КПК, відповідно до якої кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Верховний Суд не залишає поза увагою клопотання захисника ОСОБА_8 в апеляційній скарзі про дослідження низки доказів (т. 2, а. п. 203-208), однак і враховує те, що суд з`ясував думку учасників судового розгляду щодо дослідження доказів і, як свідчить технічний запис та журнал судового засідання від 31 травня 2023 року (т. 7, а. п. 22-25), захисник ОСОБА_8 від дослідження доказів відмовився з огляду на те, що було подано доповнення до апеляційної скарги та змінено апеляційні вимоги. Підстав для повторного дослідження обставин кримінального провадження суд апеляційної інстанції не встановив.
На переконання суду касаційної інстанції, зміст апеляційної скарги та, відповідно, межі перегляду апеляційним судом не вимагали повторного дослідження обставин кримінального провадження.
Отже, під час ухвалення судових рішень було дотримано норми, установлені статтями 10, 22 КПК, створено необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом.
Захисник ОСОБА_8 у касаційній скарзі не навів переконливих доводів, які б спростовували висновки судів першої та апеляційної інстанцій або ставили б під сумнів законність та умотивованість рішень судів попередніх інстанцій.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування чи зміни судових рішень, під час перевірки кримінального провадження колегією суддів не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_8 , а тому оскаржувані судові рішення щодо ОСОБА_7 необхідно залишити без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2022 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника ОСОБА_8 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
