ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 335/5841/19
провадження № 61-10717св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А., учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Державна організація «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційній скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , до яких приєдналися Товариство з обмеженою відповідальністю «Лакомка 2010» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Лакомка-2010», на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2022 року у складі судді Яцуна О. С. та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (правонаступник - Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» (далі - ДП «Український інститут інтелектуальної власності»)), просив суд визнати недійсними договори відчуження майнових прав інтелектуальної власності на торговельні марки та промислові зразки, скасувати державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на вказані об`єкти та внести до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомості щодо спільного права власності його та ОСОБА_2 на торговельні марки та промислові зразки.
На обґрунтування позову посилався на те, що він із ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з 12 вересня 1986 року до 24 листопада 1994 року та у повторному шлюбі з 27 серпня 2005 року до 19 червня 2018 року.
У 2000 році він створив та зареєстрував за собою олійницю. У 2006 році він запропонував дружині організувати виробництво насіння соняшника смаженого та зареєструвати торговельну марку «Лускунчик смакунчик» (далі - ТМ «Лускунчик смакунчик»).
У 2007 році він продав олійницю за суму, що в еквіваленті становить 20 000,00 дол. США, і ці кошти вклав у розвиток виробництва насіння соняшника смаженого ТМ «Лускунчик смакунчик». Таким чином, їхнє подружжя організувало спільну підприємницьку діяльність, яку спочатку здійснювала фізична особа - підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_2 .
Із 2010 року він разом із колишньою дружиною є співвласниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Лакомка 2010» (далі - ТОВ «Лакомка 2010»), що займається виробництвом та продажем смаженого насіння ТМ «Лускунчик смакунчик».
Із метою просування спільного бізнесу за весь період спільного подружнього життя були створені об`єкти інтелектуальної власності у вигляді торговельних марок та двох промислових зразків упаковок для насіння, реєстрація вказаних об`єктів була проведена на ім`я ОСОБА_2 .
У травні 2019 року з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та з Державного реєстру патентів України на промислові зразки він дізнався, що замість ОСОБА_2 власником зазначених торговельних марок та промислових зразків вже зареєстрована їхня донька ОСОБА_3 .
У зв`язку із тим, що відчуження майнових прав на об`єкти інтелектуальної власності, які є спільним майном подружжя, відбулося без його згоди, просив суд визнати недійсними договори відчуження майнових прав інтелектуальної власності на торговельні марки та промислові зразки, скасувати державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на вказані об`єкти та внести до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та Державного реєстру патентів України на промислові зразки відомості щодо його спільного із ОСОБА_2 права власності на торговельні марки та промислові зразки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсними договори відчуження ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 :
- торговельної марки, яка зареєстрована у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг на підставі свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_4;
- торговельної марки, яка зареєстрована у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг на підставі свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_5;
- промислового зразка упаковки для насіння, який зареєстрований у Державному реєстрі патентів України на промислові зразки на підставі патенту № НОМЕР_2;
- промислового зразка упаковки для насіння, який зареєстрований у Державному реєстрі патентів України на промислові зразки на підставі патенту № НОМЕР_1 .
Інші позовні вимоги залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що торговельні марки та промислові зразки були зареєстровані ОСОБА_2 за час шлюбу з ОСОБА_1 . Кожен із подружжя своїми спільними коштами та працею брав участь у набутті та розвитку цих об`єктів, тому право на ці об`єкти є спільною сумісною власністю подружжя.
Відсутність нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 на відчуження торговельних марок та промислових зразків сторонами не оспорюється, у зв`язку із чим суд першої інстанції вважав за можливе відновити права позивача у спосіб, зазначений у позовній заяві, а саме: визнати недійсними спірні договори відчуження об`єктів інтелектуальної власності.
Позовні вимоги про скасування державної реєстрації за ОСОБА_3 права власності на торговельні марки і промислові зразки та внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та Державного реєстру патентів України на промислові зразки відомостей щодо спільного сумісного права власності подружжя на спірні об`єкти інтелектуальної власності, суд першої інстанції вважав такими, що не підлягають задоволенню, як передчасні.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування державної реєстрації за ОСОБА_3 права власника на торговельні марки та промислові зразки скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
Скасовано у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг:
- запис стосовно реєстрації за ОСОБА_3 прав власника на торговельну марку, яка зареєстрована в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг на підставі свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_4;
- запис стосовно реєстрації за ОСОБА_3 прав власника на торговельну марку, яка зареєстрована у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг на підставі свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_5;
- запис стосовно реєстрації за ОСОБА_3 прав власника на промисловий зразок упаковки для насіння, який зареєстрований у Державному реєстрі патентів України на промислові зразки на підставі патенту № НОМЕР_2 ;
- запис стосовно реєстрації за ОСОБА_3 прав власника на промисловий зразок упаковки для насіння, який зареєстрований у Державному реєстрі патентів України на промислові зразки на підставі патенту № НОМЕР_1 .
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо наявності підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними, оскільки відсутність згоди одного з подружжя на розпорядження майном є підставою для визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном подружжя, недійсним.
Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що сам лише факт визнання оспорюваних правочинів недійсними не забезпечить відновлення порушених прав позивача у повному обсязі, оскільки наявність відповідних записів у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та Державному реєстрі патентів України на промислові зразки стане перешкодою для внесення нових відомостей щодо права власності на торговельні марки та промислові зразки, а також буде фіксувати таке право за ОСОБА_3 .
Тому рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо скасування державної реєстрації за ОСОБА_3 права власника на торговельні марки та промислові зразки підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині.
Також суд апеляційної інстанції зазначив, що вимоги про внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та Державного реєстру патентів України на промислові зразки відомостей щодо спільного сумісного права власності подружжя на спірні об`єкти інтелектуальної власності не підлягають задоволенню, оскільки законодавство, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності, передбачає певний порядок та процедуру внесення відомостей у відповідні реєстри, який не може бути змінений судовим рішенням.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиція інших учасників справи
У жовтні 2022 року ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Кочкарьов С. В., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_2 посилається на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 серпня 2019 року у справі № 926/1795/18, від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 204/6085/20, від 12 червня 2019 року у справі № 627/1761/16-ц, від 08 липня 2020 року у справі № 345/4199/13-ц, постановах Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1109цс15, від 13 червня 2016 року у справі № 6-1752цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України); прийняття судом рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України); недослідження зібраних у справі доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України); необґрунтоване відхилення клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України); встановлення обставин справи, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що:
- суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання заявниці про залучення до участі у справі Товариства з обмеженою відповідальністю «Лакомка 2010» (далі - ТОВ «Лакомка 2010») та фізичної особи - підприємця « ОСОБА_4 » (далі - ФОП « ОСОБА_4 »), оскільки оскаржувані судові рішення впливають на їхні права, інтереси та обов`язки; та клопотання про подання зустрічного позову та поновлення строку на його подання, до якого було долучено висновок судово-економічної експертизи від 12 квітня 2021 року, чим порушив право ОСОБА_2 на доступ до правосуддя; про залучення доказів та призначення експертизи.
- суд апеляційної інстанції взагалі не розглянув клопотання, долучені до матеріалів апеляційної скарги, про призначення експертизи;
- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що спірні об`єкти права інтелектуальної власності не є ні майном, ні майновим правом у розумінні Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Сімейного кодексу України (далі - СК України), а тому не можуть бути об`єктами спільної сумісної власності подружжя; є лише позначенням товару, виробництво та реалізацію якого спочатку здійснювала під час свої підприємницької діяльності ОСОБА_2 , а в подальшому - ТОВ «Лакомка 2010»; знак для товарів і послуг - це лише позначення товару, яке не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
- суди першої та апеляційної інстанцій не встановили реального обсягу спільно нажитого майна подружжя, не врахували, що усі об`єкти права інтелектуальної власності були створені та в подальшому зареєстровані безпосередньо ОСОБА_2
- суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що спірні об`єкти права інтелектуальної власності належать виключно заявниці, оскільки реєстрація зазначених об`єктів здійснювалася за кошти від її діяльності як підприємця і використовується в її підприємницькій діяльності, не в інтересах сім`ї.
- суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки показам свідків та наявним у матеріалах справи доказам на їх підтвердження;
- суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували те, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що позивач вчиняв будь-які дії, спрямовані на створення спірних об`єктів права.
Також у касаційній скарзі ОСОБА_2 виклала клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2022 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року, а також клопотання про зупинення дії оскаржуваних судових рішень.
Також жовтні 2022 року ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Горлов Д. О., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 подібні до вже наведених вище доводів касаційної скарги ОСОБА_2 .
У грудні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лакомка 2010» (далі - ТОВ «Лакомка 2010») із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із заявою про приєднання до касаційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року.
На обґрунтування заяви посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій впливають на права та інтереси ТОВ «Лакомка 2010», оскільки товариство здійснює продаж продукції «Насіння соняшника смажене «Лускунчик смакунчик» в оригінальній упаковці, яка маркована спірними об`єктами права інтелектуальної власності. Тому ТОВ «Лакомка 2010» є суб`єктом господарювання та здійснює використання спірних об`єктів права інтелектуальної власності на підставі ліцензійних договорів з правовласником. Заборона використання позивачем спірних торговельних марок може завдати підприємству значної матеріальної шкоди. Тому суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не залучили до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ТОВ «Лакомка 2010».
Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що спірні об`єкти права інтелектуальної власності не є ні майном, ні майновим правом, а тому не можуть визнаватись об`єктами спільної сумісної власності подружжя.
Знак для товарів та послуг - це лише позначення товарів, яке не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
У квітні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лакомка-2010» (далі - ТОВ «Лакомка-2010») із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із заявою про приєднання до касаційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року.
На обґрунтування заяви посилається на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій впливають на права та інтереси ТОВ «Лакомка-2010», оскільки ОСОБА_1 надіслав на адресу товариства лист щодо заборони випуску та продажу продукції ТМ «Лускунчик смакучник».
Спірні об`єкти права інтелектуальної власності є лише позначенням товару, виробництво та реалізацію якого здійснювали такі суб`єкти господарювання: ФОП ОСОБА_2 , ТОВ «Лакомка 2010», ТОВ «Лакомка-2010», у межах укладених ліцензійних договорів з правовласником об`єктів права інтелектуальної власності.
Спірні свідоцтва на знаки для товарів та послуг і патенти на промислові зразки є документами (актами), виданими на підставі Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» і Закону України «Про промислові зразки», та належать особі, яка у них зазначена, а тому вони не можуть бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
У квітні 2023 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якому ОСОБА_1 просить касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
На обґрунтування відзиву посилається на те, що доводи відповідачів щодо упередженості суду першої інстанції є безпідставними, оскільки суд дотримувався принципу змагальності сторін, водночас відповідачі після кожної відмови судом першої інстанції у задоволенні їхніх клопотань заявляли відводи судді.
Суд першої інстанції мотивував ухвали щодо відмови у призначенні судової економічної експертизи бухгалтерського обліку та відмови у прийнятті зустрічного позову.
Також суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотань про долучення до матеріалів справи нових доказів. Крім того, зазначені відповідачем докази не стосуються предмета доказування у цій справі.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірні об`єкти інтелектуальної власності є спільним майном подружжя.
Клопотання про залучення до участі у справі як третіх осіб ТОВ «Лакомка 2010» та ФОП « ОСОБА_4 » були подані до суду після закриття підготовчого провадження у справі, тобто з пропуском строку. Крім того, оскаржувані судові рішення не впливають на їхні права та інтереси.
У квітні та травні 2023 року ДП «Український інститут інтелектуальної власності» із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із заявою про його заміну на правонаступника - Державну організацію «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій».
У травні 2023 року надійшли письмові пояснення, в яких ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Кочкарьов С. В., просить її касаційну скаргу задовольнити. Доводи, викладені у поясненнях, подібні до доводів касаційної скарги.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з протоколами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 31 жовтня 2022 року касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_5 .
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставах, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктами 2, 8 частини першої, пунктом 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України. Зупинено дію рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2022 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року.
У грудні 2022 року матеріали справи № 335/5841/19 надійшли до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2023 року до касаційного провадження прийнято заяву ТОВ «Лакомка 2010» про приєднання до касаційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2023 року до касаційного провадження прийнято заяву ТОВ «Лакомка-2010» про приєднання до касаційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2023 року задоволено заяву ДП «Український інститут інтелектуальної власності» про заміну сторони у справі правонаступником. Замінено відповідача у справі ДП «Український інститут інтелектуальної власності» на правонаступника - Державну організацію «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій».
Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 року справу № 335/5841/19 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2023 року справу № 335/5841/19 передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постановах від 06 листопада 2019 року, від 21 квітня 2022 року у справі № 161/11764/15, щодо можливості віднесення права на торговельну марку до об`єктів спільного майна подружжя та його поділу за правилами, визначеними главою 8 СК України.
Ухвалою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2023 року справу повернуто на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду мотивована тим, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду фактично поставила правове питання про необхідність відступлення (перегляду) також і від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 22 червня 2017 року у справі № 201/14163/13, щодо врегулювання подібних правовідносин нормами, передбаченими главою 8 СК України. З огляду на це Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з відсутністю предмета (об`єкта) для перегляду, оскільки не є функціональним повноваженням цього суду (об`єднаної палати) розгляд питання про відступлення від висновку Верховного Суду України, яке належить до функціональних і виключних повноважень Великої Палати Верховного Суду. У такому випадку суд (об`єднана палата) не буде вважатися судом, встановленим законом.
У жовтні 2023 року ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Горлов Д. О., та ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Кочкарьов С. В., подали до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Клопотання мотивовані тим, що необхідно відступити від висновків, викладених Верховним Судом України у постанові від 22 червня 2017 року у справі № 201/14163/13, оскільки, враховуючи специфіку законодавства у сфері інтелектуальної власності, майнове право на торговельну марку має лише та особа, яка зазначена у свідоцтві, що видане на виконання і на підставі Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», тому право на торговельну марку не може бути об`єктом спільного майна подружжя. Спірні об`єкти права інтелектуальної власності не є ні майном, ні майновим правом у розумінні ЦК та СК України, тому не можуть бути об`єктами спільної сумісної власності подружжя.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 жовтня 2023 року клопотання ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Горлов Д. О., та ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Кочкарьов С. В., про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволено. Передано справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 201/14163/13, у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 161/11764/15, від 21 квітня 2022 року у справі № 161/11764/15, про те, що право на торговельну марку може бути об`єктом спільного майна подружжя та підлягає поділу за правилами, визначеними главою 8 СК України.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів виходила з того, що майнове право на торговельну марку має лише та особа, яка зазначена у свідоцтві, виданому на виконання і на підставі Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Право на торговельну марку не може бути об`єктом спільного майна подружжя. З таким тлумаченням зазначених норм матеріального права погоджується колегія суддів у цій справі, як і з відповідним висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, який викладений у постанові від 13 серпня 2019 року у справі № 926/1795/18. Водночас Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2017 року у справі № 201/14163/13 дійшов іншого висновку, зокрема про те, що право на торговельну марку може бути об`єктом спільного майна подружжя.
Також у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 161/11764/15 Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що право на торговельну марку може бути об`єктом спільного майна подружжя та підлягає поділу за правилами, визначеними главою 8 СК України. За результатами повторного касаційного розгляду справи № 161/11764/15 Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 21 квітня 2022 року погодився з висновком суду апеляційної інстанції про визнання права інтелектуальної власності на торговельні марки як на спільне майно подружжя з тих мотивів, що вони були зареєстровані в установленому законом порядку за відповідачем під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.
Колегія суддів вважала, що такі висновки свідчать про різне застосування одних і тих же норм права у подібних правовідносинах, що є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2024 року справу № 335/5841/19 повернуто на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду з підстав визначених частиною шостою статті 404 ЦПК України.
Повертаючи справу № 335/5841/19 до розгляду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, Велика Палата Верховного Суду виходила із того, що у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року в справі № 201/14163/13-ц викладено висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що майнові права на торговельну марку можуть бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя, зазначене свідчить про недоцільність розгляду цієї справи Великою Палатою Верховного Суду. З часу ухвалення Верховним Судом України постанови від 22 червня 2017 року у справі № 201/14163/13-ц суспільний контекст не змінився, а такі вади правозастосування, які б зумовлювали потребу відступити від сформульованого у цій постанові висновку, - відсутні. Крім того, не вбачається наявності глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці щодо врахування правових висновків, викладених Верховним Судом України у постанові від 22 червня 2017 року у справі № 201/14163/13-ц.
Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що посилання колегії суддів на правову позицію, викладену в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 серпня 2019 року в справі № 926/1795/18 не є доречним, оскільки відповідне судове рішення ухвалено за іншого, ніж у цій справі, правового регулювання спірних правовідносин, а також за інших обставин справи та доказів у ній; зокрема, в згаданій справі йшлося про правовідносини, пов`язані з виникненням права на використання знака для товарів і послуг, а не про належність об`єкта до спільної сумісної власності подружжя.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що оскільки в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду просить відступити від висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах цього ж касаційного суду від 06 листопада 2019 року, від 21 квітня 2022 року в справі № 161/11764/15, тобто того ж суду, який передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, такі висновки в силу вимог частини третьої статті 403 ЦПК України не можуть бути предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 20 березня 2024 року касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2022 року і постанову Запорізького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року до яких приєдналися ТОВ «Лакомка 2010» та ТОВ «Лакомка-2010», матеріали справи № 335/5841/19 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 вересня 1986 року до 24 листопада 1994 року та у повторному шлюбі з 27 серпня 2005 року до 19 червня 2018 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_3 , та рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2018 року.
За час повторного шлюбу сторін ОСОБА_2 зареєструвала об`єкти інтелектуальної власності на власне ім`я, про що свідчать такі документи:
- свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_4, зареєстрований у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10 грудня 2007 року;
- свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_5, зареєстрований у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 25 листопада 2010 року;
- патент на промисловий зразок № НОМЕР_2 «ІНФОРМАЦІЯ_1», зареєстрований у Державному реєстрі патентів України на промислові зразки 10 березня 2010 року;
- патент на промисловий зразок № НОМЕР_1 «ІНФОРМАЦІЯ_1», зареєстрований у Державному реєстрі патентів України на промислові зразки 27 липня 2015 року;
ОСОБА_2 була зареєстрована як ФОП з 25 лютого 1998 року, а ОСОБА_1 - з 06 квітня 2000 року, про що свідчать витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Позивач і відповідачка ОСОБА_2 займалися різними видами підприємницької діяльності.
Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2019 року у справі № 332/3887/18 затверджена мирова угода, відповідно до якої ОСОБА_2 та ОСОБА_1 погодили між собою порядок поділу спільного майна подружжя.
Зі змісту зазначеної ухвали випливає, що обладнання, яке замовляла і придбала ФОП ОСОБА_2 в особі директора ОСОБА_2 , укладаючи договори, які містяться у матеріалах цивільної справи, було поділено між подружжям, а не було залишено у власності ОСОБА_2 для здійснення її самостійної підприємницької діяльності (виробництво, зберігання, пропонування до продажу/рекламування та продаж насіння смаженого).
Засновниками та учасниками ТОВ «Лакомка 2010» були як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 , гроші яких складали статутний капітал зазначеного товариства.
ТОВ «Лакомка 2010» використовувало спірні об`єкти інтелектуальної власності, про що свідчать відповідні ліцензійні договори.
За час шлюбу сторін ОСОБА_2 передала виключні майнові права інтелектуальної власності дочці ОСОБА_3 .
Відповідно до договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг «Лускунчик смакунчик» за свідоцтвом України від 20 червня 2018 року № НОМЕР_4 № 1 ОСОБА_2 передала зазначені виключні майнові права інтелектуальної власності ОСОБА_3
04 жовтня 2018 року заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі України ОСОБА_6 на підставі заяви ОСОБА_3 від 20 червня 2018 року прийняв рішення про публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей про передачу права власності на знак, свідоцтво України № НОМЕР_4 , ОСОБА_3 .
Відповідно до договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг «Лускунчик смакунчик» за свідоцтвом України № НОМЕР_5 від 20 червня 2018 року № 2 ОСОБА_2 передала зазначені виключні майнові права інтелектуальної власності ОСОБА_3
04 жовтня 2018 року заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі України ОСОБА_6 на підставі заяви ОСОБА_3 від 20 червня 2018 року прийняв рішення про публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей про передачу права власності на знак, свідоцтво України № НОМЕР_5 , ОСОБА_3 .
Відповідно до договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на промисловий зразок «ІНФОРМАЦІЯ_1» (шість варіантів) за патентом України № НОМЕР_2 від 20 червня 2018 року № 3 ОСОБА_2 передала зазначені виключні майнові права інтелектуальної власності ОСОБА_3
04 жовтня 2018 року заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі України ОСОБА_6 на підставі заяви ОСОБА_3 від 20 червня 2018 року прийняв рішення про публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесення до Державного реєстру патентів України на промислові зразки відомостей про передачу права власності на промисловий зразок «ІНФОРМАЦІЯ_1» (шість варіантів), патент України № НОМЕР_2 , ОСОБА_3 .
Відповідно до договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на промисловий зразок «ІНФОРМАЦІЯ_1» (одинадцять варіантів) за патентом України № 29945 від 20 червня 2018 року № 4 ОСОБА_2 передала зазначені виключні майнові права інтелектуальної власності ОСОБА_3
04 жовтня 2018 року заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі України ОСОБА_6 на підставі заяви ОСОБА_3 від 20 червня 2018 року прийняв рішення про публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесення до Державного реєстру патентів України на промислові зразки відомостей про передачу права власності на промисловий зразок «ІНФОРМАЦІЯ_1» (одинадцять варіантів), патент України № НОМЕР_1 , ОСОБА_3 .
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач вказував на те, що відчуження майнових прав на спірні об`єкти інтелектуальної власності, які є спільним майном подружжя, відбулося без його згоди, тому просив суд визнати недійсними договори відчуження майнових прав інтелектуальної власності на торговельні марки та промислові зразки, скасувати державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на вказані об`єкти та внести до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та Державного реєстру патентів України на промислові зразки відомості щодо його спільного із ОСОБА_2 права власності на торговельні марки та промислові зразки.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними спірних договорів відчуження об`єктів інтелектуальної власності, суд першої інстанції, з висновками якого у цій частині погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, виходив із того, що оскільки торговельні марки та промислові зразки були зареєстровані ОСОБА_2 під час шлюбу з ОСОБА_1 , і кожен з членів подружжя своїми спільними коштами та працею брали участь у набутті та розвитку цих об`єктів, то право на ці об`єкти є спільною сумісною власністю подружжя відповідно до статей 60, 70 СК України, статей 355, 368 ЦК України.
Також суд першої інстанції, з висновками якого у цій частині погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що відсутність нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 на відчуження торговельних марок та промислових зразків сторонами не оспорюється, у зв`язку із чим є підстави для відновлення права позивача у спосіб, зазначений у позовній заяві.
Водночас скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації за ОСОБА_3 права власника на торговельні марки та промислові зразки і ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про задоволення позову, апеляційний суд дійшов висновку про те, що сам лише факт визнання оспорюваних правочинів недійсними не забезпечить відновлення порушених прав позивача у повному обсязі, оскільки наявність відповідних записів у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та Державному реєстрі патентів України на промислові зразки стане перешкодою для внесення нових відомостей щодо права власності на торговельні марки та промислові зразки, а також буде фіксувати таке право за ОСОБА_3 .
Із зазначеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд погодитися не може з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення міститься і в статті 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт у судовому порядку. Водночас тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності майна, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року в справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року в справі № 404/1515/16-ц, від 29 січня 2020 року в справі № 205/1255/17.
Відповідно до статті 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.
Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
До об`єктів права інтелектуальної власності згідно зі статтею 420 ЦК України у тому числі, належать комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення.
Згідно зі статтями 424, 427 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі. Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону.
Відповідно до статті 492 ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами.
Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.
У частині другій статті 461 ЦК України встановлено, що об`єктом промислового зразка можуть бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу.
Суб`єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам (стаття 493 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 494 ЦК України набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом.
Статтею 495 ЦК України встановлено, що майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є: 1) право на використання торговельної марки; 2) виключне право дозволяти використання торговельної марки; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 497 ЦК України чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку може бути припинено достроково за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законом.
Майнові права на торговельну марку можуть бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2017 року в справі № 201/14163/13-ц.
Суди попередніх інстанцій у цій справі встановили, що майнові права на спірні об`єкти інтелектуальної власності - торговельні марки та промислові зразки набуто ОСОБА_2 під час перебування у повторному зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 , а тому такі майнові права є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Вказаний факт відповідачем ОСОБА_2 у процесі розгляду справи не спростовано.
Згідно зі статтею 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
Відповідно до частин першої та другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.
Водночас згідно з частиною четвертою статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову у цій справі та відхиляючи заперечення на позов відповідача ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновками якого у цій частині погодився й суд апеляційної інстанції, послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), про те, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і, відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України, надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи ? контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору залежно від добросовісності сторін договору.
Як наслідок суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що оскільки ОСОБА_2 уклала договори відчуження майнових прав інтелектуальної власності на торговельні марки та на промислові зразки, які є спільною сумісною власністю подружжя, без згоди ОСОБА_1 , то наявні достатні правові підстави для визнання таких правочинів недійсними.
Водночас суди попередніх інстанцій не врахували, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) відступила від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), шляхом його уточнення та зазначила наступне.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.
У пункті 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Водночас наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.
З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.
Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема, знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Отже, за позицією Великої Палата Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, суди під час розгляду спорів про недійсність договору у зв`язку з ненаданням одним із подружжя згоди на відчуження спільного майна мають з`ясовувати, чи був добросовісним набувач такого майна (контрагент за договором).
Аналогічні висновки у подібних правовідносинах було висловлені також Верховним Судом України у постанові від 22 червня 2017 року у справі № 6-3058цс16.
Суди першої та апеляційної інстанцій на вказане уваги не звернули, не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 та висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 22 червня 2017 року у справі № 6-3058цс16, безпідставно відхилили доводи заперечень відповідачки ОСОБА_2 , не перевірили, чи була добросовісною набувач майнових прав інтелектуальної власності на торговельні марки та на промислові зразки - ОСОБА_3 , не дослідили всі наявні у справі докази, а дійшли передчасного висновку про часткове задоволення позову про визнання недійсними оспорюваних правочинів лише за фактом відсутності нотаріальної згоди позивача як другого з подружжя та співвласника майна.
Тому доводи касаційних скарг в частині неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду України та неповне дослідження наявних у справі доказів знайшли своє часткове підтвердження.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Отже, оскільки суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, не з`ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не дослідили та не надали належної правової оцінки всім зібраним у справі доказам, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій з урахуванням обсягу їх повноважень, то відповідно до статті 411 ЦПК України, керуючись принципом процесуальної економії, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційних скарг, скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду та передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права; встановити, чидіяла ОСОБА_3 недобросовісно, зокрема, чи за обставинами справи знала, а чи не могла не знати про те, що майнові права на спірні об`єкти інтелектуальної власності належать подружжю ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто уклав договори, не отримав згоди на це другого з подружжя; проаналізувати всі доводи, заперечення сторін; ухвалити законне і справедливе судове рішення.
Щодо судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема із розподілу судових витрат.
Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , до яких приєдналися Товариство з обмеженою відповідальністю «Лакомка 2010» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Лакомка-2010», задовольнити частково.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець
