ОКРЕМА ДУМКА
судді Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду Ситнік О. М.
щодо ухвали Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2024 року в справі № 301/1637/16-ц (провадження № 61-12513св22)
за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Іршавської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок про визнання незаконними та скасування рішень
за касаційною скаргою Громадської організації «Закарпатський обласний відокремлений підрозділ Українського товариства мисливців і рибалок» (далі - громадська організація), подану представником - Гончаровим Валентином Вікторовичем, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 лютого 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року
У серпні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом у якому, з урахуванням уточнень, просили визнати незаконними та скасувати рішення загальних зборів Українського товариства мисливців та рибалок первинної організації села Сільце щодо виключення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 із членів Українського товариства мисливців та рибалок, оформленого протоколом від 12 лютого 2016 року; рішення президії Іршавської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок оформленого протоколом від 22 березня 2016 року щодо затвердження протоколу загальних зборів членів Українського товариства мисливців та рибалок первинної організації села Сільце від 12 лютого 2016 року; рішення президії ради Закарпатської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок, оформленого протоколом від 06 травня 2016 року, про затвердження рішення президії Іршавської організації Українського товариства мисливців та рибалок про виключення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 із членів Українського товариства мисливців та рибалок.
11 лютого 2021 року рішенням Мукачівського міськрайонного суду, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року, позов задоволено.
У грудні 2022 року представник громадської організації Гончаров В. В. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 лютого 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року, у якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким провадження у справі закрити.
Як підставу для касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначив, що відповідно до висновку, сформульованому у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 та від 24 березня 2021 року у справі № 157/3194/17 юрисдикція суду не поширюється на правовідносини щодо створення громадського об`єднання чи громадської організації, визначення напряму її діяльності, здійснення управління діяльністю (окрім звільнення керівника), порядку та підстав набуття та припинення членства у громадській організації (громадському об`єднанні), участі у роботі громадської організації. Набуття та втрата членства у громадській організації є реалізацією громадською організацією своїх повноважень у внутрішній статутній діяльності, тоді як звільнення з роботи керівника громадської організації чи найманих працівників є реалізацією повноважень громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, на які поширюється юрисдикція суду.
26 червня 2024 року Верховний Суд в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду свою ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала суду мотивована необхідністю відступити від висновку Верховного Суду, сформульованого у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 та від 24 березня 2021 року у справі № 157/3194/17, шляхом уточнення, що юрисдикція суду не поширюється на правовідносини щодо встановлення та реалізації порядку та підстав набуття та припинення членства у громадській організації (громадському об`єднанні), участі у роботі громадської організації, однак якщо з цих правовідносин виникає спір щодо порушення права особи, яка відповідно до статті 55 Конституції України не позбавляється права звернення до суду за захистом свого права, зокрема в разі оскарження громадянином актів і дій таких об`єднань, визначення належності відповідних питань до внутріорганізаційної діяльності або виключної компетенції громадської організації (громадського об`єднання) у кожному конкретному випадку вирішує суд - сам по собі факт виникнення спору із зазначених правовідносин не може бути підставою для висновку про відповідну внутріорганізаційну діяльність або виключну компетенцію.
З такими висновками колегії суддів не погоджуюся, тому відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) висловлюю окрему думку.
Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.
Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність
(пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
У статті 124 Конституції України у редакції на час звернення позивачів до суду передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
У частині другій статті 8 Закону України від 22 березня 2012 року № 4572-VI «Про громадські об`єднання» (далі - Закон № 4572-VI) визначено, що втручання державних органів та службових осіб у діяльність об`єднань громадян не допускається, крім випадків, передбачених цим Законом. Заборона втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків, крім випадків, передбачених зазначеним Законом, міститься також у нормативних приписах частини третьої статті 4 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2365-III «Про політичні партії в Україні». Об`єднання громадян діє на основі закону, статуту, положення (стаття 13 Закону № 4572-VI). Тобто, визначаються питання, які належать до їх внутрішньої діяльності або виключної компетенції і підлягають самостійному вирішенню. Отже, втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у здійснювану в рамках закону діяльність об`єднань громадян не допускається.
У разі виникнення спору щодо порушення об`єднаннями громадян, їх посадовими і службовими особами прав і свобод громадянина останній має право на підставі статті 55 Конституції України звернутись за їх захистом до суду. Визначення належності питань до внутрішньоорганізаційної діяльності або виключної компетенції об`єднання громадян у кожному конкретному випадку вирішує суд у разі оскарження громадянином актів і дій таких об`єднань.
22 липня 2020 року Конституційний Суд України Рішенням № 15-уп(ІІ)/2020 у справі № 3-291/2019(6949/19), розглядаючи конституційну скаргу щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини третьої статті 221 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), звернув увагу, що з аналізу приписів частин першої, третьої статті 8, частини першої статті 55 Конституції України, а також положень статті 221 КЗпП України щодо порядку розгляду трудових спорів оспорюваним положенням КЗпП України не встановлено заборон на оскарження в суді спорів про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян, у тому числі членів професійних спілок, за рішенням органів, що їх обрали, а лише у зв`язку зі специфікою цієї категорії спорів передбачено застереження щодо непоширення на них порядку розгляду трудових спорів.
Можна зробити висновок, що на час звернення позивача до суду під юрисдикцію суду підпадали будь-які правовідносини, в яких їх сторона вважала, що її права порушено, оспорено чи не визнано. Обмеження доступу до правосуддя чітко регламентувалося лише волевиявленням особи вирішити спір у позасудовому порядку, а також якщо такий спір стосувався створення громадської організації, питань її внутрішньої організації, взаємовідносин членів об`єднань громадян, їх підрозділів, статутної відповідальності членів цих об`єднань, які базуються на законі, що визначено у Конституції України та розтлумачено у рішеннях Конституційного Суду України, які є обов`язковими до виконання.
З урахуванням особливостей створення, діяльності та припинення громадського об`єднання (організації) при вирішенні питання про юрисдикцію суду у спорах за участю громадського об`єднання (організації) необхідно враховувати, що у статті 3 Закону № 4572-VI передбачено, що громадські об`єднання утворюються і діють на принципах:
1) добровільності;
2) самоврядності;
3) вільного вибору території діяльності;
4) рівності перед законом;
5) відсутності майнового інтересу їх членів (учасників);
6) прозорості, відкритості та публічності.
Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об`єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об`єднання або припиненні членства (участі) в ньому.
Самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об`єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об`єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в діяльність громадського об`єднання, крім випадків, визначених законом.
Відсутність майнового інтересу передбачає, що члени (учасники) громадського об`єднання не мають права на частку майна громадського об`єднання та не відповідають за його зобов`язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об`єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об`єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи).
Прозорість, відкритість передбачає право всіх членів (учасників) громадського об`єднання мати вільний доступ до інформації про його діяльність, у тому числі про прийняті громадським об`єднанням рішення та здійснені заходи, а також обов`язок громадського об`єднання забезпечувати такий доступ.
У статті 8 Закону № 4572-VI вказано, що членами (учасниками) громадської організації, крім молодіжної та дитячої, можуть бути особи, визначені частиною першою статті 7 цього Закону, які досягли 14 років. Вік членів молодіжної, дитячої організації визначається її статутом у межах, встановлених законом.
Членами (учасниками) громадської спілки можуть бути юридичні особи приватного права, у тому числі громадські об`єднання зі статусом юридичної особи, фізичні особи, які досягли 18 років та не визнані судом недієздатними.
У статті 21 Закону № 4572-VI перелічені права громадського об`єднання. Також окремо зазначені права громадського об`єднання зі статусом юридичної особи, зокрема: право бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права відповідно до законодавства; здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об`єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об`єднання та сприяє її досягненню. Відомості про здійснення підприємницької діяльності громадським об`єднанням включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Спори за участю громадського об`єднання зі статусом юридичної особи як учасника цивільних правовідносин підлягають розгляду у судах відповідно до вимог як ЦПК України, так і Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) залежно від змісту позовних вимог та сторін такого спору.
З урахуванням вимог цього Закону можна зробити висновок, що юрисдикція суду не поширюється на правовідносини щодо створення громадського об`єднання чи громадської організації, визначення напряму її діяльності, здійснення управління діяльністю (окрім звільнення керівника), порядку та підстав набуття та припинення членства у громадській організації (громадському об`єднанні), участі у роботі громадської організації; делегування своїх представників на загальні збори громадської організації, у керівні органи, участі у розробці рішень та їх реалізації, можливості вносити пропозиції, рекомендації та проекти документів на розгляд органів громадської організації; користування послугами громадської організації, а також усіма видами методичної, консультативної та іншої допомоги, яку може надати громадська організація, на умовах, затверджених правлінням; обговорення питання роботи громадської організації та виборних органів, внесення пропозиції про вдосконалення їх діяльності; вимоги розгляду на засіданнях правління будь-яких питань, що стосуються діяльності громадської організації; отримання інформацію про роботу органів громадської організації, участі у заходах, які проводяться громадською організацією або організовані за її участю; користування підтримкою громадської організації для вдосконалення, розширення та підвищення ефективності своєї роботи, вільно обговорювати питання роботи громадської організації та виборних органів, внесення пропозиції про вдосконалення їх діяльності; установлення і розвитку через громадську організацію двосторонніх та багатосторонніх зв`язків з іншими членами громадської організації; отримання інформаційних, методичних та інших матеріалів, практичної допомоги у створенні професійних творчих центрів, майстерень, лабораторій та інше.
Внутрішньостатутною діяльністю громадського об`єднання (громадської організації) є питання її створення, визначення напряму діяльності, реалізація прав її членів на участь у такій діяльності у правовідносинах, що не є за своїм змістом цивільно-правовими та не впливають на повноваження громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, які урегульовані нормами цивільного, господарського чи трудового права та стосуються цивільних прав та інтересів третіх осіб.
Тому набуття та втрата членства у громадській організації є реалізацією громадською організацією своїх повноважень у внутрішній статутній діяльності, тоді як звільнення з роботи керівника громадської організації чи найманих працівників є реалізацією повноважень громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, на які поширюється юрисдикція суду.
Цей позов подано на захист прав позивачів на членство в громадському об`єднанні, правомочності рішень загальних зборів та президії ради, які зачіпають як права позивачів на участь у відповідній громадській організації, що можна вважати внутрішньостатутною діяльністю товариства.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, сформульованою Великою Палатою Верховного суду у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 (провадження № 14-115цс20), у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 201/1077/17, від 19 квітня 2023 року у справі № 509/4824/16-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 157/3194/17-ц та інших, така практика є сталоюі розходжень у правозастосовчій практиці щодо цього питання не встановлено.
На розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави частин третьої та четвертої статті 403 ЦПК України може бути передано справу у разі, якщо колегія суддів (палата, об`єднана палата) Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вбачає необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, а також рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути: вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, від 22 травня 2024 року у справі № 227/2301/21, ухвали Великої Палати Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 490/2518/22, від 15 травня 2024 року у справі № 913/266/20 та ін.)
Підстави необхідності відступу Великої Палати Верховного Суду від попередніх висновків Верховного Суду мають бути мотивовані не лише в постанові Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення спору по суті, а й в ухвалі відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 490/2518/22).
Отже, має існувати необхідність відступу, що виникає з певних об`єктивних причин, які повинні бути чітко визначені та аргументовані. До того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини.
У рішенні від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95), ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
В інших справах ЄСПЛ також неодноразово зазначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише в разі необхідності та за обставин істотного і непереборного характеру (рішення від 31 липня 2008 року у справі «Проценко проти Росії», заява № 13151/04); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (рішення від 23 липня 2009 року у справі «Сутяжник проти Росії», заява № 8269/02).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47).
Судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49 цього Висновку).
Колегія суддів мала розглянути справу і за наслідками розгляду скасувати рішення судів попередніх інстанцій та закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки на спірні правовідносини не поширюється юрисдикція суду.
Суддя О. М. Ситнік
