Ухвала
26 червня 2024 року
м. Київ
справа № 301/1637/16-ц
провадження № 61-12513 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Пророка В. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивачі:ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,відповідачі:Іршавська районна організація Українського товариства мисливців та рибалок, Закарпатська обласна організація Українського товариства мисливців та рибалок (Громадська організація «Закарпатський обласний відокремлений підрозділ Українського товариства мисливців і рибалок»),представник Громадської організації «Закарпатський обласний відокремлений підрозділ Українського товариства мисливців і рибалок»: -адвокат Гончаров Валентин Вікторович,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Іршавської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок про визнання незаконними та скасування рішень,
за касаційною скаргою Громадської організації «Закарпатський обласний відокремлений підрозділ Українського товариства мисливців і рибалок», яку представляє Гончаров Валентин Вікторович , на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 лютого 2021 року, ухвалене суддею Гутій О. В., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Собослой Г. Г., Мацунич М. В., Готра Т. Ю.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У серпні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 звернулисядо суду із зазначеним позовом до Іршавської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок (далі - Іршавська РО УТМР та УТМР відповідно),у якому, з урахуванням уточнень та розширення переліку відповідачів у справі, просили визнати незаконними та скасувати (далі - спірні рішення УТМР):
1.1. рішення загальних зборів УТМР первинної організації села Сільце щодо виключення ОСОБА_2 , ОСОБА_5 із членів УТМР, оформленого протоколом від 12 лютого 2016 року;
1.2. рішення президії Іршавської РО УТМР, оформленого протоколом від 22 березня 2016 року, щодо затвердження протоколу загальних зборів членів УТМР первинної організації села Сільце від 12 лютого 2016 року;
1.3. рішення президії ради Закарпатської обласної організації УТМР, оформленого протоколом від 06 травня 2016 року, про затвердження рішення президії Іршавської РО УТМР про виключення ОСОБА_2 , ОСОБА_5 із членів УТМР.
2. Позовна заява аргументована тим, що Сілецька первинна організація УТМР та Іршавська РО УТМР протягом тривалого часу перешкоджали позивачам, як членам УТМР, добросовісно виконувати вимоги Статуту УТМР щодо проведення відстрілу дичини, оскільки не провели з ними інструктажу з питань безпеки при проведенні полювання та не забезпечили їх право на полювання. У зв`язку з цим позивачі у грудні 2015 року звернулися до Всеукраїнської ради УТМР із скаргою на дії голови Сілецької первинної організації.
3. 12 лютого 2016 року на загальних зборах Сілецької первинної організації УТМР прийнято рішення про виключення позивачів з членів УТМР у відповідності до пункту 3.8 Статуту УТМР. Це рішення мотивоване тим, що грубими діями позивачів та наклепами з їх боку організації завдано моральної шкоди. Рішенням президії Іршавської РО УТМР від 22 березня 2016 року затверджене зазначене рішення Сілецької первинної організації про виключення позивачів з членів УТМР. Останнє 06 травня 2016 року було затверджене президією ради Закарпатської ОО УТМР.
4. Позивачі вважають ці рішення незаконними - такими, що не відповідають вимогам Статуту УТМР, порушують їх права на участь у відповідній громадській організації. Фактично підставою виключення позивачів із членів УТМР було те, що вони скористались своїм правом на звернення із скаргами на неправомірні дії посадових осіб.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
5. Ухвалою Іршавського райсуду від 21 вересня 2016 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено Закарпатську обласну організацію УТМР (далі - Закарпатська ОО УТМР).
6. Ухвалою Іршавського райсуду від 20 жовтня 2016 року позов ОСОБА_4 до Іршавської РО УТМР та Закарпатської ОО УТМР про визнання незаконними та скасування спірних рішень УТМР залишений без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 207 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV у редакції, яка діяла на той час (у актуальній редакції далі - ЦПК України), яка передбачає відповідну процесуальну дію суду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання без поважних причин або повторно не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
7. Ухвалою Іршавського районного суду Закарпатської області від 25 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 13 лютого 2017 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Іршавської РО УТМР та Закарпатської ОО УТМР про визнання незаконними та скасування спірних рішень УТМР було закрите. Суд першої інстанції дійшов висновку, що компетенція цивільного суду на цей спір не поширюється, оскільки спірні питання стосуються внутрішньої статутної діяльності УТМР.
8. Після повернення до суду першої інстанції цієї справи на новий розгляд постановою Верховного Суду від 19 червня 2019 року рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 11 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року, який розглянув апеляційну скаргу Громадської організації «Закарпатський обласний відокремлений підрозділ Українського товариства мисливців і рибалок» (далі - ГО «Закарпатський обласний ВП УТМР») як правонаступника Закарпатської ОО УТМР, позов задоволений - визнані незаконними та скасовані спірні рішення УТМР, здійснений розподіл судових витрат.
9. Суд першої інстанції виходив з того, що Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV (у актуальній редакції далі - ЦК України) передбачає відповідальність за нанесення матеріальної та моральної шкоди, а відповідачі, виключаючи позивачів з УТМР на підставі пункту 3.8 Статуту УТМР, який передбачає виключення членів за дії, які завдають морального та матеріального збитку УТМР або його членам, не вказали: у чому конкретно виразилась шкода (майнова чи матеріальна), заподіяна УТМР або окремими його членам; які неправомірні дії чи бездіяльність вчинили позивачі та чи встановлена їх вина у цьому. Суд відповідних пояснень від відповідачів у судовому засіданні також не отримав.
10. Звернення позивачів до керівництва вищого органу УТМР з питаннями щодо його діяльності є реалізацією наданих їм (як членам УТМР) законних прав.
11. Отже, Застосування до позивачів такого заходу громадського впливу як виключення із членів УТМР без посилання на конкретну норму та конкретні підстави, передбачені Статутом УТМР, було здійснене без додержання вимог законодавства, а тому спірні рішення УТМР є незаконними та підлягають скасуванню.
12. Апеляційний суд погодився із судом першої інстанції та зазначив, що не може прийняти до уваги посилання ГО «Закарпатський обласний ВП УТМР» на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, оскільки він не може бути застосований до правовідносин у цій справі, які виникли між сторонами спору, оскільки вони відмінні. Позивачі при зверненні до суду із позовом про оскарження спірних рішень УТМР зазначили, що вони вважають їх незаконним та таким, які порушують їх права, передбачені статтею 36 (свобода об`єднання у громадські організації) Конституції України, тобто не стосуються внутрішньої організаційної або виключної компетенції УТМР.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
13. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 являлися членами Українського товариства мисливці та рибалок у період 1995-2016 років, що підтверджується мисливсько-рибальськими квитками № 662021 та № 035622.
14. З листа голови президії Всеукраїнської ради УТМР від 11 листопада 2012 року № 288 вбачається, що голові президії Закарпатської обласної ради УТМР Вайсу О. А. рекомендовано сприяти постановці ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 на облік у обраній ними первинній організації, а також провести відповідну роботу із головами первинних організацій із роз`ясненням вимог законодавства України, Статуту УТМР.
15. Також відповідно до листа голови президії Всеукраїнської ради УТМР від 11 березня 2013 року № 70 Всеукраїнська рада УТМР не вбачає підстав для відмови у прийнятті на облік членів УТМР за місцем їх проживання Сільцівською первинною організацією УТМР.
16. Відповідно до листа голови президії Всеукраїнської ради УТМР від 26 травня 2014 року № 117 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 взяті на облік до Сілецької первинної організації УТМР (це підтверджується також копіями листа голови президії Закарпатської обласної ради УТМР від 16 травня 2014 року № 17, наказу Закарпатської ОО УТМР від 05 травня 2014 року № 8-Г та листа голови президії Іршавської районної ради УТМР від 14 травня 2014 року № 10).
17. У подальшому рішенням загальних зборів первинної організації УТМР села Сільце було виключено ОСОБА_2 та ОСОБА_5 із членів УТМР у відповідності до пункту 3.8 Статуту УТМР - оформлено протоколом від 12 лютого 2016 року.
18. Відповідно до витягу із протоколу засідання президії Іршавської РО УТМР від 23 березня 2016 року було вирішено затвердити зазначене рішення Сілецької первинної організації УТМР про виключення з членів УТМР ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .
19. Відповідно до протоколу засідання ради Закарпатської ОО УТМР від 06 травня 2016 року було затверджене зазначене рішення президії Іршавської РО УТМР - ОСОБА_4 та ОСОБА_6 виключені з членів УТМР.
20. Згідно із пунктом 1.1 Статуту УТМР це товариство - є добровільна Всеукраїнська громадська організація, яка об`єднує мисливців і рибалок з метою сприяння активному розвитку любительського мисливського, стендового і рибальського спорту, охорони, відтворення, збереження, раціонального використання тваринного світу та захист спільних інтересів. УТМР є юридичною особою і суб`єктом права приватної власності на належне йому майно та грошові кошти. УТМР є неприбутковою громадською організацією.
21. Також пункт 1.1. Статуту УТМР встановлює, що діяльність УТМР будується на основі добровільності членства, виборності керівних органів, підзвітності їх перед членами УТМР, дотримання статутних положень. Його діяльність поширюється на територію України і здійснюється відповідно до Конституції України, Закону України «Про об`єднання громадян», іншого діючого законодавства, а також цього Статуту, в тісній взаємодії з державними органами і громадськими організаціями.
22. Підпунктом «ж» пункту 3.6 Статуту УТМР встановлено, що члени УТМР зобов`язані не вчиняти дій, що порушують етику товариських взаємовідносин на полюванні, а також дій, що завдають моральної або матеріальної шкоди УТМР.
23. Пункт 3.8 УТМР передбачає, що за порушення цього Статуту до членів УТСР можуть застосовуватися заходи громадського впливу, зокрема виключення із членів УТМР за дії, які завдають морального та матеріального збитку УТМР або окремим її членам. Рішення про виключення із членів УТМР приймаються загальними зборами первинної організації і затверджуються президією районної, міжрайонної, міської, Кримської республіканської, обласної, Київської міської, Севастопольської регіональної рад УТМР. Рішення про виключення з членів УТМР має право приймати президія районної, міжрайонної, міської, обласної, Кримської республіканської, Всеукраїнської рад УТМР. Про це рішення інформується первинна, районна, міжрайонна, міська, обласна, Київська міська рада, Севастопольська регіональна, Кримська республіканська організації УТМР.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
24. У грудні 2022 рокуГромадська організація «Закарпатський обласний відокремлений підрозділ Українського товариства мисливців і рибалок»звернулася через свого представника Гончарова В. В. до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 лютого 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким провадження у справі закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Рух справи у суді касаційної інстанції
25. Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2023 року після усунення недоліків касаційної скарги відкрите касаційне провадження у справі.
26. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року справа призначена до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.
27. 13 червня 2024 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
28. З урахуванням змісту касаційної скарги ГО «Закарпатський обласний ВП УТМР» оскаржує зазначені судові рішення на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
29. ГО «Закарпатський обласний ВП УТМР» вважає, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 та від 24 березня 2021 року у справі № 157/3194/17-ц, відповідно до якого юрисдикція судів не поширюється на правовідносини щодо створення громадського об'єднання чи громадської організації, визначення напряму її діяльності, здійснення управління діяльністю (окрім звільнення керівника), порядку та підстав набуття та припинення членства у громадській організації (громадському об'єднанні), участі у роботі громадської організації, а набуття та втрата членства у громадській організації є реалізацією громадською організацією своїх повноважень у внутрішній статутній діяльності, що відрізняється від звільнення працівників громадської організації.
30. Позивачі у трудових стосунках з УТМР не перебували, керівні посади не займали, Статут УТМР передбачає оскарження рішень структурних одиниць УТМР відповідно до ієрархії структурних одиниць УТМР, але не передбачає оскарження рішень УТМР як громадської організації, так само як цього не передбачає законодавство.
(2) Позиція інших учасників справи
31. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву; пояснень) на касаційну скаргу не скористалися.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
32. Громадяни України мають право на свободу об`єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей (частина перша статті 36 Конституції України у редакції, яка діяла на момент виключення позивачів з УТМР (далі - Конституція України)).
33. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частини перша, друга та п`ята статті 55 Конституції України).
34. Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди (частина перша статті 124 Конституції України).
35. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).
36. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
37. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
38. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
39. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
40. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).
41. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (частина перша статті 2 ЦК України).
42. Відповідно до частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства, зокрема є: 1) судовий захист цивільного права та інтересу (пункт 5); 2) справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).
43. Стаття 13 ЦК України передбачає, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. За умови порушення зазначених приписів особою при здійсненні своїх прав суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
44. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частини перша та друга статті 15 ЦК України).
45. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
46. Згідно із частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
47. Юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).
48. Громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів (частина перша статті 1 Закону України від 22 березня 2012 року № 4572-VI «Про громадські об`єднання» (у актуальній редакції далі - Закон про ГО).
49. Відповідно до частини п`ятої статті 1 Закону про ГО громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.
50. Особливості регулювання суспільних відносин у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення окремих видів громадських об`єднань можуть визначатися іншими законами (частина третя статті 2 Закону про ГО).
51. Згідно із пунктами 1 та 2 частини першої статті 3 Закону про ГО громадські об`єднання утворюються і діють, зокрема на принципах добровільності та самоврядності. Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об`єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об`єднання або припиненні членства (участі) в ньому (частина друга). Самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об`єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об`єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в діяльність громадського об`єднання, крім випадків, визначених законом (частина третя).
52. Частина перша статті 11 Закону про ГО передбачає, що статут громадського об`єднання має містити, зокрема відомості про: 1) порядок набуття і припинення членства (участі) у громадському об`єднанні, права та обов`язки його членів (учасників); (пункт 3); порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності керівних органів громадського об`єднання та розгляду скарг (пункт 7).
53. У статуті громадського об`єднання можуть бути передбачені додаткові положення щодо утворення, діяльності і саморозпуску чи реорганізації громадського об`єднання, що не суперечать закону (частина друга статті 11 Закону про ГО).
54. Стаття 13 Закону про ГО регулює питання створення та існування відокремлених підрозділів громадського об`єднання, зокрема передбачає, що відокремлені підрозділи громадського об`єднання утворюються та здійснюють свою діяльність на основі статуту громадського об`єднання.
55. Втручання органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб у діяльність громадських об`єднань, так само як і втручання громадських об`єднань у діяльність органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, не допускається, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 22 Закону про ГО).
56. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 зазначив, що у разі виникнення спору щодо порушення об`єднаннями громадян, їх посадовими і службовими особами прав і свобод громадянина останній має право на підставі статті 55 Конституції України звернутись за їх захистом до суду. Визначення належності питань до внутріорганізаційної діяльності або виключної компетенції об`єднання громадян у кожному конкретному випадку вирішує суд в разі оскарження громадянином актів і дій таких об`єднань.
57. Верховний Суд звертає увагу, що громадська організація у цій справі оскаржує відповідні судові рішення виключно самим фактом стверджуваного втручання у її внутрішню статутну діяльність, не наводячи жодних аргументів по суті висновків судів з приводу реально визначених дій позивачів з порушення Статуту УТМР.
58. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, розглядаючи спір, який за своєю суттю стосувався незаконного звільнення керівника громадської організації шляхом проведення загальних зборів, без дотримання законних вимог до їх проведення, зробила наступний максимально узагальнений правовий висновок щодо Закону про ГО, який зачіпає не тільки суть цього спору, а й суть спору, що розглядається.
59. Велика Палата Верховного Суду, зокрема, вказала, що з урахуванням Закону про ГО можна зробити висновок, що юрисдикція суду не поширюється на правовідносини щодо порядку та підстав набуття та припинення членства у громадській організації (громадському об`єднанні), участі у роботі громадської організації. Внутрішньостатутною діяльністю громадського об`єднання (громадської організації) є питання її створення, визначення напряму діяльності, реалізація прав її членів на участь у такій діяльності у правовідносинах, що не є за своїм змістом цивільно-правовими та не впливають на повноваження громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, які урегульовані нормами цивільного, господарського чи трудового права та стосуються цивільних прав та інтересів третіх осіб. Тому набуття та втрата членства у громадській організації є реалізацією громадською організацією своїх повноважень у внутрішній статутній діяльності, тоді як звільнення з роботи керівника громадської організації чи найманих працівників є реалізацією повноважень громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, на які поширюється юрисдикція суду. Цей правовий висновок також був підтриманий та врахований Верховним Судом у постанові від 24 березня 2021 року у справі № 157/3194/17-ц.
60. На переконання колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначений правовий висновок у такому розширеному тлумаченні без його уточнення фактично звужує навіть дію зазначеного правового висновку Конституційного Суду України, викладеного у рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 та не сприяє захисту цивільних прав осіб, а навпаки дає підстави шляхом його широкого тлумачення для звуження цього захисту, підтвердженням чого є справа, яка розглядається.
61. Верховний Суд звертає увагу, що принцип самоврядності громадської організації, передбачений статтею 3 Закону про ГО не має абсолютного характеру та передбачає можливість втручання у організаційну діяльність громадської організації, якщо таке втручання відповідає чинному законодавству. Це також підтверджується частиною другою статті 22 Закону про ГО. Це особливо актуально для громадських організацій, які володіють фактично монопольним статусом у певній сфері соціального, економічного чи культурного життя суспільства, як, наприклад, Українське товариство мисливців та рибалок.
62. Закон про ГО дійсно передбачає право громадської організації визначати порядок набуття та припинення членства у громадській організації, але це не означає, що вирішення порушення прав конкретної особи при реалізації цих повноважень громадською організацією має бути віднесене до виключної компетенції цієї ж організації. Зокрема, наприклад, якщо всупереч статті 24 Конституції України громадська організація передбачить обмеження прийняття її членів за кольором шкіри, то це не може бути підставою для виключення дії Конституції України через відповідне бачення цією громадською організацією своєї внутрішньостатутної діяльності, а подібне порушення не може бути віднесене на розсуд виключно самої організації через гарантії Закону про ГО щодо невтручання держави у діяльність громадських організацій. Саме тому Конституційний Суд України уникнув узагальненого визначення того, до чиєї компетенції (суду чи самої громадської організації) можуть бути віднесені спори щодо порушення об`єднаннями громадян, їх посадовими і службовими особами прав і свобод громадянина, та справедливо вказав, що суд має встановити характер порушення та відповідно до цього вирішити питання своєї компетенції у розгляді відповідного спору.
63. Необхідно пам'ятати, що стаття 55 Конституції України захищає право кожної особи індивідуально, так само як і інші закони України, відповідність яким статуту громадської організації та діяльності (рішень) громадської організації Закон про ГО не відміняв. Тобто цей законодавчий захист є ширшим, ніж той захист прав, який встановлений безпосередньо статутом громадської організації і сама громадська організація здійснюючи свою внутрішньостатутну діяльність не може обмежувати загальний законодавчий захист прав її члена у правовідносинах щодо порядку та підстав набуття та припинення членства у цій громадській організації, а суд в порушення вимог статті 124 Конституції України самоусуватись від здійснення правосуддя. Це означає, що загальні збори громадської організації не можуть в порядку самоврядності дозволяти собі рішення щодо своїх членів, які не відповідають загальним вимогам законодавства, у тому числі шляхом вибіркового або формального виконання положень власного статуту. Зокрема, загальні збори громадської організації не можуть своїм колективним рішенням у порядку реалізації права на самоорганізацію обмежувати законні права їх членів.
64. Треба враховувати, що правовідносини щодо порядку та підстав набуття та припинення членства у громадській організації (громадському об`єднанні) держава не в праві корегувати на власний розсуд для цієї громадської організації (громадського об`єднання), але якщо вони відповідають встановленим Законом умовам, однак спори, які виникають з цих правовідносин, які є порушенням цих умов та вимагають правосуддя, а не організаційних дій, відповідно до статті 124 Конституції України віднесені до компетенції судів.
65. Наприклад, зазначені пункти 3.6. та 3.8 Статуту УТМР не можуть існувати автономно від Конституції України та ЦК України. Держава не може заборонити їх реалізацію громадській організації (громадському об`єднанні), що і є внутрішньостатутною діяльністю, однак держава також не може закривати очі на невідповідність такої реалізації, наприклад, самому Статуту УТМР, статті 13 ЦК України, визначаючи такі порушення сферою внутрішньостатутної діяльності, яка має вирішуватись у порядку самоврядування. Якщо спір у порядку самоврядування не вирішений, а суд встановив наявність явних порушень (в даному випадку відсутність реальної вказівки на те, які саме дії позивачів завдали шкоди УТМР) вимог Закону, то право самоврядності має бути для суду на цьому вичерпаним та в силу має вступати принцип, передбачений статтею 124 Конституції України.
(2) Висновок про підстави передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду
66. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Згідно із частиною першою статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.
67. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (в актуальній редакції далі - Закон про судоустрій) єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.
68. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону про судоустрій).
69. Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» («Brumarescu v. Romania», заява № 28342/95, п. 61).
70. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає не тільки виконуваність судових рішень, а й стабільність правового регулювання. Завданням правозастосовчої практики є, серед іншого, формування такого застосування норм права, яке забезпечує рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права, що поліпшує громадське сприйняття справедливості, а також підвищує довіру до відправлення правосуддя.
71. Завжди існуватиме потреба у роз`ясненні нечітких норм або тих, що потребують пристосування до обставин, що змінюються. Багато законів неминуче сформульовані у термінах, що тією чи іншою мірою є нечіткими, та тлумачення й застосування яких є питанням практики. Функція здійснення правосуддя, закріплена за судами, полягає саме у подоланні сумнівів щодо тлумачення, що залишаються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України» («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, п. 65).
72. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від її попередніх висновків лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (дивитись постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24)).
73. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду (частина четверта статті 403 ЦПК України).
74. Відповідно до частини першої статті 404 ЦПК України касаційний суд може за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи вирішити питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
75. Порядок передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду врегульований, зокрема, статтею 404 ЦПК України.
76. Отже, Верховний Суд вважає за необхідне відступити від зазначеного правового висновку Верховного Суду, який міститься, зокрема, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 та від 24 березня 2021 року у справі № 157/3194/17-ц, шляхом його уточнення - юрисдикція суду не поширюється на правовідносини щодо встановлення та реалізації порядку та підстав набуття та припинення членства у громадській організації (громадському об`єднанні), участі у роботі громадської організації, однак якщо з цих правовідносин виникає спір щодо порушення права особи, яка відповідно до статті 55 Конституції України не позбавляється права звернення до суду за захистом свого права, зокрема в разі оскарження громадянином актів і дій таких об`єднань, визначення належності відповідних питань до внутріорганізаційної діяльності або виключної компетенції громадської організації (громадського об`єднання) у кожному конкретному випадку вирішує суд - сам по собі факт виникнення спору із зазначених правовідносин не може бути підставою для висновку про відповідну внутріорганізаційну діяльність або виключну компетенцію.
77. З огляду на вищенаведене колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, керуючись частиною четвертою статті 403 та частиною першою статті 404 ЦПК України,дійшла висновку про наявність підстав передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 403 та 404 ЦПК України,
УХВАЛИВ:
1. Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 301/1637/16-ц за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Іршавської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок про визнання незаконними та скасування рішень, за касаційною скаргою Громадської організації «Закарпатський обласний відокремлений підрозділ Українського товариства мисливців і рибалок», яку представляє Гончаров Валентин Вікторович , на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 лютого 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Пророк
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
О. М. Ситнік
