УХВАЛА
28 серпня 2024 року
м. Київ
cправа №301/1637/16
провадження № 14-96цс24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачки Ступак О. В.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.,
перевіривши наявність підстав для прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи
за касаційною скаргою Громадської організації «Закарпатський обласний відокремлений підрозділ Українського товариства мисливців і рибалок»
на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 лютого 2021 року (суддя Гутій О. В.) та постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року (у складі колегії суддів Собослой Г. Г., Мацунич М. В., Готра Т. Ю.)
за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Іршавської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок про визнання незаконними та скасування рішень,
УСТАНОВИЛА:
1. У серпні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Іршавської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок (далі - Іршавська РО УТМР та УТМР відповідно), у якому з урахуванням уточнених вимог просили визнати незаконними та скасувати:
- рішення загальних зборів Сілецької первнинної організації УТМР первинної організації села Сільце щодо виключення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 із членів УТМР, оформленого протоколом від 12 лютого 2016 року;
- рішення президії Іршавської РО УТМР, оформлене протоколом від 22 березня 2016 року, щодо затвердження протоколу загальних зборів членів УТМР первинної організації села Сільце від 12 лютого 2016 року;
- рішення президії ради Закарпатської обласної організації УТМР (далі - Закарпатська ОО УТМР), оформлене протоколом від 06 травня 2016 року, про затвердження рішення президії Іршавської РО УТМР про виключення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 із членів УТМР.
2. Позов мотивовано тим, що Сілецька первинна організація УТМР та Іршавська РО УТМР протягом тривалого часу перешкоджали позивачам як членам УТМР добросовісно виконувати вимоги Статуту УТМР щодо проведення відстрілу дичини, оскільки не провели з ними інструктажу з питань безпеки при проведенні полювання та не забезпечили їхнього права на полювання. У зв`язку із цим позивачі у грудні 2015 року звернулися до Всеукраїнської ради УТМР зі скаргою на дії голови Сілецької первинної організації.
12 лютого 2016 року на загальних зборах Сілецької первинної організації УТМР прийнято рішення про виключення позивачів із членів УТМР відповідно до пункту 3.8 Статуту УТМР. Це рішення мотивоване тим, що грубими діями позивачів та наклепами з їх боку організації завдано моральної шкоди. Рішенням президії Іршавської РО УТМР від 22 березня 2016 року затверджене зазначене рішення Сілецької первинної організації про виключення позивачів із членів УТМР. Останнє 06 травня 2016 року було затверджене президією ради Закарпатської ОО УТМР.
Позивачі вважали ці рішення незаконними й такими, що не відповідають вимогам Статуту УТМР, порушують їх права на участь у відповідній громадській організації. Фактично підставою виключення позивачів із членів УТМР було те, що вони скористались своїм правом на звернення зі скаргами на неправомірні дії посадових осіб.
3. Ухвалою Іршавського районного суду Закарпатської області від 21 вересня 2016 року до участі у справі як співвідповідача залучено Закарпатську ОО УТМР.
4. Суди розглядали справу неодноразово.
5. Ухвалою Іршавського районного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року позов ОСОБА_3 до Іршавської РО УТМР та Закарпатської ОО УТМР про визнання незаконними та скасування спірних рішень УТМР залишено без розгляду.
6. Ухвалою Іршавського районного суду Закарпатської області від 25 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 13 лютого 2017 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Іршавської РО УТМР та Закарпатської ОО УТМР про визнання незаконними та скасування спірних рішень УТМР закрито.
7. Зазначені судові рішення мотивовані тим, що вказаний спір відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) 2004 року не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки між сторонами виник спір щодо внутрішньої статутної діяльності громадської організації, а компетенція суду згідно з вимогами статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не поширюється на такі правовідносини.
8. Постановою Верховного Суду від 19 червня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Іршавського районного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 13 лютого 2017 року скасовано, справу передано до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
9. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що предметом спору є оскарження рішень щодо виключення позивачів із членів УТМР, які позивачі вважають незаконними й такими, що порушують їх права, передбачені статтею 36 Конституції України, на свободу об`єднання у громадські організації, і не стосуються внутріорганізаційної діяльності або виключної компетенції об`єднання.
Суди попередніх інстанцій вказаних вимог закону та обставин справи не врахували, у зв`язку із чим, закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами, дійшли помилкового висновку, що вказаний спір не може бути предметом судового розгляду, оскільки позивачі звернулися до суду за захистом свого особистого немайнового інтересу шляхом визнання незаконними рішень про виключення їх із членів УТМР, що не суперечить положенням статті 16 ЦК України.
10. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 11 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року, позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено. Визнано незаконними та скасовано оспорювані рішення УТМР. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
11. Задовольняючи позов, суди виходили з того, що ЦК України передбачає відповідальність за нанесення майнової та моральної шкоди, а відповідачі, виключаючи позивачів з УТМР на підставі пункту 3.8 Статуту УТМР, який передбачає виключення членів за дії, які завдають морального та матеріального збитку УТМР або його членам, не вказали, у чому конкретно виразилась шкода (майнова чи моральна), заподіяна УТМР або окремим його членам; які неправомірні дії чи бездіяльність вчинили позивачі та чи встановлена їх вина у цьому.
Звернення позивачів до керівництва вищого органу УТМР з питаннями щодо його діяльності є реалізацією наданих їм (як членам УТМР) законних прав.
Отже, застосування до позивачів такого заходу громадського впливу, як виключення із членів УТМР без посилання на конкретну норму та конкретні підстави, передбачені Статутом УТМР, здійснене без додержання вимог законодавства, а тому оспорювані рішення УТМР є незаконними та підлягають скасуванню.
12. Не погодившись із рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 11 лютого 2021 року та постановою Закарпатського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року, Громадська організація «Закарпатський обласний відокремлений підрозділ Українського товариства мисливців і рибалок»у грудні 2022 року звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким провадження у справі закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
13. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає правовому висновку, викладеному в постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 та від 24 березня 2021 року у справі № 157/3194/17-ц, відповідно до якого юрисдикція судів не поширюється на правовідносини щодо створення громадського об`єднання чи громадської організації, визначення напряму її діяльності, здійснення управління діяльністю (окрім звільнення керівника), порядку та підстав набуття та припинення членства у громадській організації (громадському об`єднанні), участі у роботі громадської організації, а набуття та втрата членства у громадській організації є реалізацією громадською організацією своїх повноважень у внутрішній статутній діяльності, що відрізняється від звільнення працівників громадської організації.
Позивачі у трудових стосунках з УТМР не перебували, керівних посад не займали, Статут УТМР передбачає оскарження рішень структурних одиниць УТМР відповідно до ієрархії його структурних одиниць, але не передбачає оскарження рішень УТМР як громадської організації, так само як цього не передбачає законодавство.
14. Ухвалою від 14 лютого 2023 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження у справі, а ухвалою від 26 червня 2024 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 403 ЦПК України для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
15. Мотивуючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, розглядаючи спір, який за своєю суттю стосувався незаконного звільнення керівника громадської організації шляхом проведення загальних зборів, без дотримання законних вимог до їх проведення, зробила максимально узагальнений правовий висновок щодо Закону України «Про громадські об`єднання», який зачіпає не тільки суть цього спору, а й спору, що розглядається.
Велика Палата Верховного Суду з урахуванням Закону України «Про громадські об`єднання» можна зробила висновок, що юрисдикція суду не поширюється на правовідносини щодо порядку та підстав набуття та припинення членства у громадській організації (громадському об`єднанні), участі у роботі громадської організації. Внутрішньостатутною діяльністю громадського об`єднання (громадської організації) є питання його (її) створення, визначення напряму діяльності, реалізація прав його (її) членів на участь у такій діяльності у правовідносинах, що не є за своїм змістом цивільно-правовими та не впливають на повноваження громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, які урегульовані нормами цивільного, господарського чи трудового права та стосуються цивільних прав та інтересів третіх осіб. Тому набуття та втрата членства у громадській організації є реалізацією громадською організацією своїх повноважень у внутрішній статутній діяльності, тоді як звільнення з роботи керівника громадської організації чи найманих працівників є реалізацією повноважень громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, на які поширюється юрисдикція суду. Цей правовий висновок також був підтриманий та врахований Верховним Судом у постанові від 24 березня 2021 року у справі № 157/3194/17-ц.
На переконання колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначений правовий висновок у такому розширеному тлумаченні без його уточнення фактично звужує дію правового висновку Конституційного Суду України, викладеного у Рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001, та не сприяє захисту цивільних прав осіб, а, навпаки, дає підстави шляхом його широкого тлумачення для звуження цього захисту, підтвердженням чого є справа, яка розглядається.
16. За таких обставин колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважала за необхідне передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від її висновку, сформульованого у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, та висновку Верховного Суду, сформульованого у постанові від 24 березня 2021 року у справі № 157/3194/17, шляхом уточнення, що юрисдикція суду не поширюється на правовідносини щодо встановлення та реалізації порядку та підстав набуття та припинення членства у громадській організації (громадському об`єднанні), участі у роботі громадської організації, однак якщо з цих правовідносин виникає спір щодо порушення права особи, яка відповідно до статті 55 Конституції України не позбавляється права звернення до суду за захистом свого права, зокрема в разі оскарження громадянином актів і дій таких об`єднань, визначення належності відповідних питань до внутрішньоорганізаційної діяльності або виключної компетенції громадської організації (громадського об`єднання) у кожному конкретному випадку вирішує суд - сам по собі факт виникнення спору із зазначених правовідносин не може бути підставою для висновку про відповідну внутрішньорганізаційну діяльність або виключну компетенцію.
17. Велика Палата Верховного Суду вважає відсутніми підстави для прийняття цієї справи до свого розгляду з таких мотивів.
18. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати (частина четверта статті 403 ЦПК України).
19. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 сформульовані такі висновки:
«З урахуванням вимог Закону України «Про громадські об`єднання» можна зробити висновок, що юрисдикція суду не поширюється на правовідносини щодо створення громадського об`єднання чи громадської організації, визначення напряму її діяльності, здійснення управління діяльністю (окрім звільнення керівника), порядку та підстав набуття та припинення членства у громадській організації (громадському об`єднанні), участі у роботі громадської організації; делегування своїх представників на загальні збори громадської організації, у керівні органи, участі у розробці рішень та їх реалізації, можливості вносити пропозиції, рекомендації та проекти документів на розгляд органів громадської організації; користування послугами громадської організації, а також усіма видами методичної, консультативної та іншої допомоги, яку може надати громадська організація, на умовах, затверджених правлінням; обговорення питання роботи громадської організації та виборних органів, внесення пропозиції про вдосконалення їх діяльності; вимоги розгляду на засіданнях правління будь-яких питань, що стосуються діяльності громадської організації; отримання інформацію про роботу органів громадської організації, участі у заходах, які проводяться громадською організацією або організовані за її участю; користування підтримкою громадської організації для вдосконалення, розширення та підвищення ефективності своєї роботи, вільно обговорювати питання роботи громадської організації та виборних органів, внесення пропозиції про вдосконалення їх діяльності; установлення і розвитку через громадську організацію двосторонніх та багатосторонніх зв`язків з іншими членами громадської організації; отримання інформаційних, методичних та інших матеріалів, практичної допомоги у створенні професійних творчих центрів, майстерень, лабораторій та інше.
Можна зробити висновок, що внутрішньостатутною діяльністю громадського об`єднання (громадської організації) є питання її створення, визначення напряму діяльності, реалізація прав її членів на участь у такій діяльності у правовідносинах, що не є за своїм змістом цивільно-правовими та не впливають на повноваження громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, які урегульовані нормами цивільного, господарського чи трудового права та стосуються цивільних прав та інтересів третіх осіб.
Тому набуття та втрата членства у громадській організації є реалізацією громадською організацією своїх повноважень у внутрішній статутній діяльності, тоді як звільнення з роботи керівника громадської організації чи найманих працівників є реалізацією повноважень громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, на які поширюється юрисдикція суду».
20. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з аргументами Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про те, що вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду звужує дію висновку Конституційного Суду України, викладеного в мотивувальній частині Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001.
21. У зазначеному Рішенні Конституційний Суд України перевіряв на відповідність Конституції України, зокрема, положення абзацу п`ятого статті 248-3 ЦПК України у редакції Закону України «Про внесення змін до статей 235, 236 та глави 31-А Цивільного процесуального кодексу України» від 31 жовтня 1995 року, згідно з яким судам не підвідомчі скарги на акти і дії об`єднань громадян, які відповідно до закону, статуту (положення) належать до їх внутріорганізаційної діяльності або їх виключної компетенції.
22. Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення абзацу п`ятого статті 248-3 ЦПК України відповідає Конституції України (є конституційним).
23. У таких висновках Конституційний Суд України керувався тим, що у разі виникнення спору щодо порушення об`єднаннями громадян, їх посадовими і службовими особами прав і свобод громадянина останній має право на підставі статті 55 Конституції України звернутись за їх захистом до суду. Визначення належності питань до внутріорганізаційної діяльності або виключної компетенції об`єднання громадян у кожному конкретному випадку вирішує суд в разі оскарження громадянином актів і дій таких об`єднань.
24. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 врахувала юридичну позицію Конституційного Суду України, викладену в зазначеному Рішенні.
25. Дійшовши вказаних висновків у справі № 127/21764/17, Велика Палата Верховного Суду проаналізувала норми спеціального законодавства, що регулює спірні правовідносини, та зазначила чіткий перелік випадків, у яких діяльність громадської організації є внутрішньостатутною та відноситься до її виключної компетенції, що не впливає на її повноваження як учасника цивільних чи трудових правовідносин, та відповідно на такі відносини не поширюється юрисдикція суду.
26. Оцінюючи наявність підстав для прийняття справи до розгляду, Велика Палата Верховного Суду враховує також таке.
27. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
28. За пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.
29. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) зазначив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
30. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни в правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо. Таке розуміння необхідності відступу від сформованої правової позиції відповідає також існуючій практиці ЄСПЛ з питань правової визначеності та передбачуваності судових рішень.
31. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних об`єктивних причин, що повинні бути чітко визначені та аргументовані; також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
32. Наведення мотивів необхідності відступу від раніше сформованих висновків у справах, переданих на розгляд Великої Палати Верховного Суду, покладається на колегію суддів Верховного Суду, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах.
33. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 45), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 40), від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (пункт 40), від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (пункт 33), від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21 (пункти 54, 55)].
34. Велика Палата Верховного Суду констатує, що із часу прийняття нею 12 січня 2021 року постанови у справі № 127/21764/17 із висновками щодо застосування положень Закону України «Про громадські об`єднання» в контексті поширення юрисдикції суду на спори за участю громадських об`єднань відсутні підстави стверджувати, що відбулась зміна суспільних відносин чи нормативного регулювання, внаслідок чого цей висновок втратив зрозумілість, набув ознак неузгодженості, необґрунтованості, незбалансованості чи помилковості.
35. Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що саме по собі періодичне передання їй на розгляд справ для вирішення однієї і тієї ж проблеми за відсутності обґрунтованих підстав та лише з мотивів незгоди з раніше сформульованими Великою Палатою Верховного Суду висновками не сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності (див., зокрема, ухвалу від 19 жовтня 2023 року у справі № 465/5184/14-ц).
36. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у цій справі відсутні підстави, передбачені частиною четвертою статті 403 ЦПК України, для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
37. Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
38. Тому справа № 301/1637/16 підлягає поверненню для продовження розгляду до Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.
39. Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Справу № 301/1637/16за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Іршавської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок про визнання незаконними та скасування рішеньза касаційною скаргою Громадської організації «Закарпатський обласний відокремлений підрозділ Українського товариства мисливців і рибалок» на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 лютого 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року - повернути відповідній колегії Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Ухвала у справі № 301/1637/16 набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідачка О. В. Ступак
Судді: О. О. Банасько О. В. Кривенда
О. Л. Булейко М. В. Мазур
І. А. Воробйова С. Ю. Мартєв
М. І. Гриців К. М. Пільков
Ж. М. Єленіна С. О. Погрібний
І. В. Желєзний І. В. Ткач
Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук
В. В. Король В. Ю. Уркевич
С. І. Кравченко Є. А. Усенко
