23.07.2024 Єдиний унікальний номер 205/6823/20
Справа № 205/6823/20
Провадження № 4с/205/10/24
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 липня 2024 року м. Дніпро
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Федотової В.М.,
при секретарі Киричок Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Совєтської Анни Володимирівни, стягувач ОСОБА_2 ,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2024 року представник скаржниці адвокат Забара А.В. звернулася до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із вищевказаною скаргою.
В обґрунтуванняскарги зазначила,що рішеннямЛенінського районногосуду м.Дніпропетровська від17.05.2023року узадоволенні позовнихвимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відновленнямеж земельнихділянок,усунення перешкодв користуваннінерухомим майномбуло відмовленота стягнутоіз ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витратиу розмірі26135,50грн.18.12.2022року стягувач, з метою примусового виконання рішення суду по справі № 205/6823/20, звернулась до Другого Правобережного ВДВС із заявою про відкриття виконавчого провадження та стягнення коштів. 04.01.2024 року державним виконавцем Другого Правобережного ВДВС Совєтською А.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 73711904 про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 26 135,50 грн. Також, 04.01.2024 року було винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладені арешти на всі кошти боржника, у тому числі на рахунок, на який боржник отримувала заробітну плату та пенсію. Жодну із вказаних постанов боржник не отримувала. Оскільки боржник була обмежена в отриманні коштів, які є єдиним засобом існування, на адресу ВДВС 10.01.2024 року було направлено клопотання, у якому ОСОБА_1 просила зняти арешт з рахунків, а саме: відкритий в АТ «Райффайзен Банк» картковий рахунок фізичної особи № НОМЕР_1 в UAN для зарахування заробітної плати та інших платежів відповідно до законодавства України та до вказаного рахунку випущено платіжну картку Visa Classic Inst № НОМЕР_2 , термін дії до 30.04.2025, що підтверджується довідкою № 81-23/2/1376 від 08.01.2024 року; відкритий АТ «Райффайзен Банк» картковий рахунок фізичної особи № НОМЕР_3 в UAN для зарахування заробітної плати та інших платежів відповідно до законодавства України та до вказаного рахунку випущено платіжну картку Visa Fishka № НОМЕР_4 , термін дії до 31.07.2023, що підтверджується довідкою № 81-23/2/1381 від 08.01.2024 року. На підтвердження того, що вказані рахунки є спеціальними та призначеними для отримання пенсії та заробітної плати боржником було надано відповідні довідки із банківської установи, однак державний виконавець все одно сформувала платіжну інструкцію про списання із рахунку боржника для отримання пенсії грошових коштів у розмірі 29118,05 грн. Також, звертає увагу, що сума заборгованості складає 26 135,50 грн., натомість державним виконавцем було стягнуто 29 118,05 грн., тобто в завищеному розмірі. На адресу державного виконавця засобами електронної пошти 10.01.2024 року було направлено клопотання, у якому скаржниця просила зняти арешт, накладений на рахунок, на який вона отримувала заробітну плату. Клопотання було проігнороване та арешт знято не було, а натомість державний виконавець стягнула всі кошти, поставивши боржника в скрутне матеріальне становище. Постановою державного виконавця від 16.01.2024 року виконавче провадження № 73711904 завершене. Скаржниця не має іншого засобу існування, окрім заробітної плати та пенсії. Вважає, що такі дії державного виконавця по накладенню арешту на її рахунок для зарахування заробітної плати та пенсії, а також формування платіжної інструкції про списання та списання з такого рахунку всієї суми є протиправними діями державного виконавця, які, на думку представника скаржниці, виходять за межі законодавчих приписів. Оскільки державний виконавець здійснив стягнення всієї заборгованості одночасно, наявні підстави для повороту виконання рішення.
Враховуючи викладене, представник скаржниці звертається до суду та просить:
- визнати дії державного виконавця Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Совєтської А.В. по накладенню арешту на рахунки скаржниці для зарахування пенсії та заробітної плати протиправними;
- визнати бездіяльність державного виконавця Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Совєтської А.В. по не зняттю арешту з рахунків скаржниці для зарахування пенсії та заробітної плати протиправною;
- визнати дії державного виконавця Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Совєтської А.В. по списанню коштів із рахунку НОМЕР_5 в розмірі 29 118,05 грн. протиправними;
- винести ухвалу про поворот виконання рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська по справі № 205/6823/20 в частині одноразового стягнення заборгованості в розмірі 29118,05 грн. та стягнути з Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 передчасно стягнені кошти в розмірі 29 118,05 грн.;
- стягнути із Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надмірно стягнені кошти в розмірі 2544,55 грн.;
- судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу покласти на Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.02.2024 року зазначену скаргу прийнято до розгляду, призначено судове засідання по справі та витребувано у Другого Правобережноговідділу державноївиконавчої службиу Чечелівськомута Новокодацькомурайонах містаДніпра Південногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м.Одеса) належним чином завірену копію матеріалів виконавчого провадження № 73711904.
15.02.2024 року від державного виконавця Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Совєтської А.В. до суду надійшли витребувані судом матеріали виконавчого провадження та відзив на скаргу у якому вона просила відмовити у задоволенні вказаної скарги у повному обсязі, всі витрати по справі покласти на скаржницю, розгляд скарги проводити за відсутності представника виконавчої служби на підставі вимог чинного законодавства. В обґрунтування заперечень на скаргу зазначила, що у зв`язку зі стягненням з боржника суми боргу в повному обсязі державним виконавцем 16.01.2024 року винесена постанова про закінчення виконавчого провадження, вжиті заходи примусового виконання, в тому числі арешт коштів боржника, знятий. Також звернула увагу, що матеріали справи не містять доказів того, що рахунок з якого державним виконавцем списані грошові кошти має спеціальний режим використання та звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. Скаржниця сама зазначає, що вона має картки на які отримує пенсійні виплати та заробітну плату, також на вказані картки (рахунок) можуть бути зараховані інші платежі, а тому заробітна плата та пенсія надходить скаржниці на звичайний картковий рахунок. При цьому саме банківська установа, яка виконує відповідну постанову державного виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до ч. 3 ст. 52 ЗУ «Про виконавче провадження, повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, на які заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, а виконавець може самостійно зняти арешт з усіх коштів на рахунку боржника у банківській установі в разу отримання підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. Державним виконавцем 04.01.2024 року винесено постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 2 613,55 грн. та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження 369,00 грн. На депозитний рахунок Другого ВДВС надійшли грошові кошти у розмірі 29 118,05 грн., стягнуті з рахунку ОСОБА_1 , з яких:
- 26 135,50 грн. судові витрати відповідно до виконавчого листа;
- 2 613,55 грн. виконавчий збір на користь держави;
- 369,00 грн. витрати виконавчого провадження.
Таким чином, дії державного виконавця було направлені на виконання вимог виконавчого документу проведені у повній відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, Закону України «Про виконавче провадження», скаржницею не доведено порушення її прав.
28.02.2024 року до суду від представника скаржниці адвоката Забари А.В. надійшло клопотання, у якому вона вказала, що на адресу скаржниці від державного виконавця надійшов документ під назвою «Відзив на скаргу» при цьому шрифтом менше 5 друкарських пунктів, який неможливо прочитати, що суперечить положенням законодавства України та просила повернути вказаний відзив.
Ленінським районним судом м. Дніпропетровська на адресу Другого Правобережного ВДВС було направлено супровідний лист щодо виконання вимог процесуального законодавства України та направлення належним чином оформленого відзиву на скаргу представнику скаржниці.
До суду від Другого Правобережного ВДВС надійшло клопотання про направлення належним чином оформленого відзиву на скаргу представнику скаржниці.
Представник стягувача адвокат Кадникова Л.Г. надала до суду письмові пояснення у яких просила відмовити у задоволенні скарги та стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн. В обґрунтування пояснень зазначила, що дії державного виконавця направлені виключно на виконання вимог виконавчого документу в порядку та у спосіб визначений Законом України «Про виконавче провадження». Рахунки ОСОБА_1 не відносяться до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання, Грошові кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю, а тому втрачають свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат тощо) та набули статусу вкладу. Також, на думку представника стягувача, скаржницею пропущено строк на звернення до суду із зазначеною скаргою.
Представником стягувача адвокатом Кадниковою Л.Г. до суду було надано клопотання у якому вона просила суд виділити в окреме самостійне провадження вимогу щодо повороту виконання рішення суду та стягнення коштів.
Скаржниця ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, письмово просила розгляд скарги проводити за її відсутності за участю її адвоката Забари А.В., вимоги скарги підтримала та просила їх задовольнити.
Стягувач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, натомість її представник адвокат Кадникова Л.Г. у судовому засіданні надала заперечення, аналогічні викладеним нею у письмових поясненнях, у задоволенні скарги просила відмовити та стягнути із скаржниці витрати на правову допомогу, понесені стягувачем, у розмірі 10 000 грн. В подальшому надала до суду заяву у якій зазначила, що оскільки через регулярні відключення світла судові засідання призначені 20.06.2024 року, 26.06.2024 року та 01.07.2024 року було знято з розгляду, просила суд провести судове засідання за відсутності стягувача та її представника на підставі наявних матеріалів, у задоволенні скарги відмовити та стягнути із скаржниці витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
Представник скаржника адвокат Забара А.В. у судовому засіданні надала пояснення, аналогічні викладеним нею у скарзі, вимоги скарги підтримала та просила їх задовольнити. В подальшому у судові засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила.
Суд у зв`язку з вищевикладеним зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
При цьому обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
Положеннями ч.ч.1,2ЦПК Українипередбачено,що скаргарозглядається удесятиденний строку судовомузасіданні заучастю стягувача,боржника ідержавного виконавцяабо іншоїпосадової особиоргану державноївиконавчої службичи приватноговиконавця,рішення,дія чибездіяльність якихоскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Суд звертає увагу, що дійсно через регулярні відключення світла у м. Дніпрі судові засідання призначені 20.06.2024 року, 26.06.2024 року та 01.07.2024 року було знято з розгляду, про що було повідомлено скаржницю та її представника, про те у судове засідання призначене на 09.07.2024 року представник скаржниці не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи чи розгляд справи за її відсутності від неї не надходило.
При цьому,судом врахованопозицію ВерховногоСуду.викладену упостанові від30листопада 2022року усправі №759/14068/19,відповідно доякої якщоучасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.
Таким чином суд, враховуючи ту обставину, що учасникам справи були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає, що чергове відкладення розгляду справи порушуватиме розумний строк розгляду вказаної скарги, у зв`язку із чим суд вважає за необхідне ухвалити відповідне рішення по справі на підставі наявних доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали скарги та додані до неї документи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши всі зібрані по справі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, дійшов наступного висновку.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Судом встановлено, що на виконанні Другого ПравобережногоВДВС перебуває виконавче провадження № 73711904 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 18.12.2023 року на підставі рішення Ленінським районним судом м. Дніпропетровська від 17.05.2023 року по цивільній справі № 205/6823/20 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу у розмірі 26 135,50 грн. (а.с. 10).
04.01.2024 року державним виконавцем Другого Правобережного ВДВС Совєтською А.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 73711904 (а.с. 11) на підставі заяви стягувача ід 18.12.2023 року (а.с. 9). Вказаною постановою також стягнуто із боржника виконавчий збір у розмірі 2613,55 грн.
04.01.2024 року державним виконавцем Другого Правобережного ВДВС Совєтською А.В. винесено постанову про накладення арешту на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 29118,05 грн. (а.с. 12-13).
04.01.2024 року державним виконавцем Другого Правобережного ВДВС Совєтською А.В. винесено постанову про розмір мінімальних втрат виконавчого провадження у розмірі 369,00 грн. (а.с. 14-15).
Матеріалами справи підтверджено, що 10.01.2024 року державному виконавцю Другого Правобережного ВДВС Совєтській А.В. представником боржника ОСОБА_1 адвокатом Забарою А.В. подано клопотання про зняття арешту з рахунків (а.с. 18), а саме:
- відкритий в АТ «Райффайзен Банк» картковий рахунок фізичної особи № НОМЕР_1 в UAN для зарахування заробітної плати та інших платежів відповідно до законодавства України та до вказаного рахунку випущено платіжну картку Visa Classic Inst № НОМЕР_2 , термін дії до 30.04.2025 року;
- відкритий АТ «Райффайзен Банк» картковий рахунок фізичної особи № НОМЕР_3 в UAN для зарахування пенсії та інших платежів відповідно до законодавства України та до вказаного рахунку випущено платіжну картку Visa Fishka № НОМЕР_4 , термін дії до 31.07.2023 року.
Відповідно до довідки АТ «Райффайзен Банк» № 81-23/2/1376 від 08 січня 2024 року, ОСОБА_1 21.09.2012 року в АТ «Райффайзен Банк» відкрито картковий рахунок фізичної особи № НОМЕР_1 в UAN для зарахування заробітної плати та інших платежів відповідно до законодавства України та до вказаного рахунку випущено платіжну картку Visa Classic Inst № НОМЕР_2 , термін дії до 30.04.2025 року. Станом на 08.01.2024 року залишок коштів на рахунку № НОМЕР_1 складає 25338,77 грн. (а.с. 7).
Як вбачається із довідки АТ «Райффайзен Банк» № 81-23/2/1381 від 08.01.2024 року, ОСОБА_1 11.09.2017 року в АТ «Райффайзен Банк» відкрито картковий рахунок фізичної особи № НОМЕР_3 в UAN для зарахування пенсії та інших платежів відповідно до законодавства України та до вказаного рахунку випущено платіжну картку Visa Fishka № НОМЕР_4 , термін дії до 31.07.2023. Станом на 08.01.2024 року залишок коштів на рахунку № НОМЕР_3 складає 11 808,29 грн. (а.с. 8).
Судом також встановлено, що на підставі платіжної інструкції № 249 від 12.01.2024 року з рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_6 стягнуто грошові кошти в розмірі 29118,05 грн. у ВП № 73711904 (а.с. 20).
Постановою державного виконавця Другого Правобережного ВДВС Совєтської А.В. від 16.01.2024 року виконавче провадження № 73711904 з примусового виконання виконавчого листа № 205/6823/20, виданого 18.12.2023 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у розмірі 26135,50 грн. закінчено у зв`язку з повним виконанням рішення. Припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення (а.с. 21).
Щодо клопотання представник стягувача адвокатаКадникової Л.Г.щодо пропуску строку на звернення до суду із зазначеною скаргою суд зазначає, що вказане питання було вирішено суддею на стадії відкриття провадження та встановлено, що ОСОБА_1 строк звернення до суду із зазначеною скаргою не пропущено, а тому зазначене клопотання задоволенню не підлягає.
Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили.
Положеннями ст.129-1Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно із ст. 19Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року.
Основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус працівників органів державної виконавчої служби та умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законами України«Про державнувиконавчу службу» та «Про виконавче провадження».
Згідно із ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За положеннями ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Статтею 18Закону України«Про виконавчепровадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Щодо вимог скарги про визнання дії державного виконавця по накладенню арешту на рахунки скаржниці для зарахування пенсії та заробітної плати протиправними, визнання бездіяльності державного виконавця по не зняттю арешту з рахунків скаржниці для зарахування пенсії та заробітної плати протиправною та визнання дії державного виконавця по списанню коштів із рахунку НОМЕР_5 в розмірі 29 118,05 грн. протиправними суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Предметом оскарження можуть бути рішення, дії або бездіяльність державного виконавця.
У даному випадку скаржниця оскаржує дії державного виконавця по накладенню арешту на її рахунки для зарахування пенсії та заробітної плати, а також бездіяльність державного виконавця щодо не зняття арешту із зазначених рахунків.
Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Пунктом 2 частини другої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до пункту 1 частини другої статті 8 Закону України "Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Згідно з абзацом другим частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, поточний рахунок рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.
З наведених норм права вбачається, що судове рішення є обов`язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.
Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
Суд зазначає, що рахунки боржника, на кошти на яких державним виконавцем було накладено арешт, є рахунками для зарахування заробітної плати та інших платежів, та для зарахування пенсії та інших платежів, тобто на вказані рахунки зараховуються та зберігаються кошти боржника, призначені не тільки для зарахування заробітної плати та пенсії, а тому на думку суду зазначені рахунки не відносяться до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання, накладення арешту на кошти на яких заборонено, відповідних доказів матеріали справи не містять.
При цьому саме банківська установа, яка виконує відповідну постанову державного виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», повинна визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, на які заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, а виконавець може самостійно зняти арешт з усіх коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Зазначене свідчить про те, що банк також не визначив вказані рахунки та кошти на ньому такими, на які законом заборонено накладати арешт та звертати стягнення.
Схожа правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20).
Таким чином судом встановлено, що на зазначені рахунки можуть зараховуватися не тільки заробітна плата та пенсія, а й інші платежі.
Згідно із ст.76ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.77ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 80ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 6 ст.81ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
Стаття 129Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до ч. 3 ст. 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Відповідно до абз. 5 п. 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність було прийнято або вчинено відповідно до закону, у межах повноважень суб`єкта оскарження і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. При цьому, визнаючи доводи скарги необґрунтованими і відмовляючи в її задоволенні, суд має зазначити в ухвалі, у зв`язку з чим і на підставі яких саме норм закону він дійшов такого висновку.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що судом не встановлено порушення державним виконавцем законодавства під час примусового виконання виконавчого листа, виданого 18.12.2023 року на підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.05.2023 року, державний виконавець діяв у спосіб та в порядку, які передбачені чинним законодавством, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Другого Правобережного ВДВС.
Щодо вимог скарги про поворот виконання рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська по справі № 205/6823/20 в частині одноразового стягнення заборгованості в розмірі 29 118,05 грн., стягнення з Другого Правобережного ВДВС на користь ОСОБА_1 передчасно стягнених коштів в розмірі 29 118,05 грн. та стягнення із Другого Правобережного ВДВС надмірно стягнених коштів в розмірі 2 544,55 грн. суд зазначає наступне.
Представником стягувача адвокатом Кадниковою Л.Г. до суду було надано клопотання у якому вона просила суд виділити в окреме самостійне провадження вимогу щодо повороту виконання рішення суду та стягнення коштів.
Разом з тим, суд не вбачає підстав для виділення в окреме самостійне провадження вимогу щодо повороту виконання рішення суду та стягнення коштів та вважає за можливе розглянути зазначення питання по суті.
Питання щодо повороту виконання рішення суду регулюється розділом VI ЦПК України.
У рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року по справі № 13-рп/2011 роз`яснено, що інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала.
Положеннями ч. 10 ст. 444 ЦПК передбачено, що заява про поворот виконання може бути подана протягом одного року з дня ухвалення відповідного рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції або з дня ухвалення рішення при новому розгляді справи.
За своєю суттю поворот виконання рішення - це процесуальна гарантія захисту майнових прав учасників справи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням (постанова Великої палати Верховного Суду 04.09.2019 року у справі № 569/15646/16-ц).
Поворот виконання рішення можливий за будь-якими справами, але за наявності таких умов: 1) щоб позивач отримав від відповідача в порядку виконання рішення майно чи гроші; 2) щоб виконане рішення було скасовано вищестоящим судом повністю чи змінено із задоволенням позовних вимог у меншому розмірі. В усіх інших випадках розгляд питань про повернення стягненого в порядку цивільного судочинства відбуватися не може (постанова Верховного Суду від 28 січня 2018 року у справі № 203/2612/13-ц).
Поворот виконання рішення суду, як спосіб захисту майнових прав боржника (відповідача), передбачає повернення йому стягувачем (позивачем) лише тих грошових коштів, які були ним безпосередньо одержані за скасованим в подальшому рішенням суду.
Суд зазначає, що виконавче провадження № 73711904 закінчено у зв`язку із повним виконанням рішення суду, витрати на правову допомогу у розмірі 26 135,50 грн. стягнуті у повному обсязі із боржника, а стягнуті в процесі виконання рішення суду витрати виконавчого провадження у розмірі 2 982,55 грн. (витрати виконавчого провадження 2 613,55 грн. + мінімальні витрати виконавчого провадження 369 грн.) не є грошовими коштами, які були стягнуті з боржника за рішенням суду, а є коштами виконавчого провадження, які не підлягають поверненню в порядку повороту виконання рішення суду. Окрім того, сума зазначена скаржником як надміру стягнена у розмірі 2 544,55 грн. не відповідає наведеним судом розрахункам, оскільки витрати виконавчого провадження 2 613,55 грн. + мінімальні витрати виконавчого провадження 369 грн. разом складають 2 982,55 грн., проте у скарзі така сума скаржницею зазначена як 2 544,55 грн.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За змістом ч. 2 ст.42Закону України«Про виконавчепровадження» витрати органів державної виконавчої служби, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Матеріалами справи підтверджено, що 04.01.2024 року державним виконавцем винесено постанови
про розмір мінімальних втрат виконавчого провадження у розмірі 369,00 грн. (а.с. 14-15) та про відкриття виконавчого провадження ВП № 73711904 та стягнення із боржника виконавчого збору у розмірі 2 613,55 грн. (а.с. 11).
Таким чином судом встановлено, що стягнуті із боржника грошові кошти у розмірі 29 118,05 грн. не є такими, що стягнуті передчасно, а грошові кошти у розмірі 2982,55 грн. не є надмірно стягненими, а є саме витратами виконавчого провадження.
Матеріалами справи підтверджено, що грошові кошти у розмірі 26085,50 грн. (комісія 50 грн.) були зараховані на рахунок стягувача (а.с. 113).
Враховуючи викладене, оскільки витрати виконавчого провадження не є грошовими коштами, які були стягнуті з боржника за рішенням суду, а є коштами виконавчого провадження, рішення суду від 17.05.2023 року, на підставі якого було видано виконавчий лист, набрало законної сили 12.10.2023 року, вказане рішення суду не скасоване, відповідних доказів матеріали справи не містять, а тому суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про поворот виконання рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська по справі № 205/6823/20 в частині одноразового стягнення заборгованості в розмірі 29 118,05 грн., стягнення з Другого Правобережного ВДВС на користь ОСОБА_1 передчасно стягнених коштів в розмірі 29 118,05 грн. та стягнення із Другого Правобережного ВДВС надмірно стягнені кошти в розмірі 2 544,55 грн.
При вирішенні питання розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Представник скаржниці просила суд витрати на правову допомогу у розмірі 15000 грн. покласти на Другий Правобережний ВДВС, разом з тим, оскільки у задоволенні скарги відмовлено, судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу, які були пронесені скаржницею, відшкодуванню не підлягають та покладаються на скаржницю.
При цьому, представник стягувача зазначила, що стягувачем було понесено витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн., які вона просила стягнути із скаржниці на користь стягувача.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини 1 статті 133 ЦПК України).
Згідно із ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 вказується, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в Постанові від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18.
Також слід зазначити, що відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих адвокатом доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).
Згідно з висновками Верховного Суду, викладених у постанові від 30.09.2020 року у справі № 379/1418/18 слідує, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги ( договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката.
Таким чином, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
На підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу представником стягувача було надано всі необхідні документи, що підтверджують надання такої допомоги.
Так, розглядаючи надані представником стягувача докази понесених витрат на правову допомогу, суд враховує правову позицію Верховного Суду і практику Європейського суду з прав людини, та доходить висновку, що розмір заявлених до стягнення із скаржниці витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн. не відповідає повною мірою критерію реальності адвокатських витрат і критерію розумності їх розміру, оскільки такі витрати не співставні з обсягом і змістом наданих послуг.
При цьому, суд дослідив питання обґрунтованості витрат та врахував, що справа також не обтяжена великою кількістю доказів, які б потребували вивчення, відтак, не є складною і підготовка до її розгляду, оскільки явно не потребує значних затрат часу та зусиль професійного адвоката. Окрім того, фактично по справі було проведено одне судове засідання 07.05.2024 року із застосуванням засобів технічної фіксації, у якому приймали участь представники сторін, всі інші судові засідання були або зняті з розгляду, або відкладалися.
Зважаючи на вищевикладене, враховуючи предмет скарги, обсяг роботи та кількості годин, необхідних, з точки зору суду, для її виконання фахівцем у галузі права, з урахуванням зібраних та наданих суду доказів, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, оцінюючи в тому числі й необхідність та розумність таких витрат, суд вважає, що заявлена сума у розмірі 10 000,00 грн. не є співмірною, а відтак доходить висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 5 000,00 грн., що за даних обставин справи, буде справедливим та співмірним відшкодуванням таких витрат.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 2, 18, 52, 73 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 4-5, 13, 89, 247, 354, 447-452 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Совєтської Анни Володимирівни, стягувач ОСОБА_2 , відмовити у повному обсязі.
Судові витрати по справі покласти на скаржника ОСОБА_1 .
Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_8 ) витрати на правову допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Сторони по справі:
скаржник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_7 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
заінтересована особа: державний виконавець Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Совєтська Анна Володимирівна, м. Дніпро, вул. Юрія Кондратюка, 108.
стягувач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_8 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Повний текст ухвали складено 29 липня 2024 року.
Суддя: Федотова В.М.
.
