Єдиний державний реєстр судових рішень
ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
19 травня 2026 року м. Дніпросправа № 280/726/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач),
суддів: Шальєвої В.А., Кругового О.О.,
за участю секретаря судового засідання Бурової А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Міністерства юстиції України та Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 р. (суддя Стрельникова Н.В) в адміністративній справі №280/726/20 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 03 лютого 2020 р. звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив суд визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №4200/к від 24.12.2019 зі змінами відповідно до наказу Міністерства юстиції України №6/к від 02.01.2020 про звільнення його з посади заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області; поновити на посаді заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області з 03.01.2020 або перевести на рівнозначну посаду до державного органу, якому передаються повноваження та функції такого органу, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 03 січня 2020 р., до моменту фактичного поновлення на посаді або рівнозначній посаді.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірний наказ прийнятий відповідачем в порушення норм, визначених частин 1 - 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України, яким передбачено, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Під час звільнення позивачу не було надано жодної пропозиції щодо переведення на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду з моменту повідомлення його про ліквідацію територіального органу та зміну в організації виробництва і праці до дати звільнення. Крім того, враховуючи положення постанов Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року №1074 «Про затвердження Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади» та від 03 жовтня 2019 року №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції», відбулася реорганізація, а не ліквідація, територіальних органів Міністерства юстиції України.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 р., залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 р., у задоволенні позовної заяви відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 26 січня 2023 р. зазначені судові рішення скасовані, справу направлено на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 р., позовну заяву задоволено частково.
Суд визнав протиправним та скасував спірний наказ Міністерства юстиції України №4200/к від 24.12.2019 зі змінами, відповідно до наказу Міністерства юстиції України №6/к від 02.01.2020, поновив ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області з 03.01.2020 та стягнув з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.01.2020 по 16.06.2023 включно на суму 1 101 334, 71 грн., з якої підлягають утриманню податки та інші обов`язкові платежі.
Рішення суду оскаржено в апеляційному порядку відповідачем Міністерством юстиції України шляхом подачі апеляційної скарги (т. 5 а.с.92-97), до якої приєдналось Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (т. 5 а.с.106-108).
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2024 р. апеляційна скарга Міністерства юстиції України та Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) залишена без задоволення, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 р. залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 05 березня 2026 р. постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2024 р. скасовано з підстави не забезпечення судом належного дотримання прав скаржників на участь у судових засіданнях. Справу направлено до Третього апеляційного адміністративного суду на новий розгляд.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 р. розгляд справи призначено у судовому засіданні за участю сторін та /або їх представників.
У судовому засіданні представники скаржників підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги, які полягають у наступному:
Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області було ліквідовано як юридична особа публічного права постановою Кабінету Міністрів України №870 від 09.10.2019. Спірний наказ про звільнення позивача відповідає вимогам статті 87 Закону України «Про державну службу», відповідно до яких ліквідація державного органу є самостійною підставою для припинення державної служби, що виключає застосування пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. Поновлення особи на посаді має наслідком відновлення трудових відносин, що, у випадку ліквідації роботодавця, не є можливим. При розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідним є врахування заробітку за місцем нової роботи, інші виплати, які працівник мав в цей час. Апеляційна скарга також містить доводи щодо необхідності врахування правової позиції Верховного Суду у справі №440/395/20.
Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване, звернувши увагу на висновки Верховного Суду у цій справі (постанова від 26 січня 2023 р.).
Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обставини справи, які встановлені судом першої інстанції:
08 квітня 2016 р. наказом № 1515/к Міністерства юстиції України від 07 квітня 2016 року ОСОБА_1 було призначено на посаду заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіально о управління юстиції у Запорізькій області, про що у трудовій книжці зроблено відповідний запис №24 від 02 січня 2020 року.
23 жовтня 2019 р. позивачу вручено попередження про наступне звільнення на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року №870.
02 січня 2020 р. наказом Міністерства юстиції України від 24 грудня 2019 року № 4200/к із змінами відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 6/к від 02 січня 2020 р. ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.
Наказом заступника голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 24 грудня 2019 року № 1079/07-12 «Про оголошення наказу про звільнення» із змінами відповідно до наказу від 02 січня 2020 р. №1/07-12 позивачу оголошений наказ Міністерства юстиції України від 24 грудня 2019 р. № 4200/к про звільнення з посади відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, з припиненням державної служби.
ОСОБА_1 , не погодившись з наказом Міністерства юстиції України від 24 грудня 2019 року №4200/к зі змінами відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 6/к від 02 січня 2020 року, звернувся до суду з цим позовом.
Частково задовольняючи позовну заяву, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем установленого законом порядку звільнення позивача, що свідчить про незаконність такого звільнення.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, як це передбачено статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України.
Щодо доводів апеляційної скарги про правомірність спірного наказу про звільнення позивача з посади із припиненням державної служби внаслідок ліквідації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.
Колегія суддів, в першу чергу, звертає увагу на приписи частини 5 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Як зазначено вище, Верховним Судом був здійснений перегляд в касаційному порядку рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 р. та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 р., якими ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні його позовних вимог.
У постанові від 26 січня 2023 р. у цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що "фактично відбулася реорганізація територіальних органів Міністерства юстиції України - Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області як юридичних осіб публічного права шляхом злиття у Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), а не їх ліквідація (п.65). До правонаступника - новоствореної юридичної особи - Південно-Східного міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися ГТУЮ у Запорізькій області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється (п.66)".
Верховний Суд також підкреслив, що «відносини публічної служби в основі своєї правової природи є наслідком реалізації не тільки права на участь в управлінні державними справами через забезпечення доступу до державної служби, визначеного статтею 38 Конституції України, але і права на працю, оскільки перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації права на працю, закріпленого у статті 43 Конституції України, а тому до відносин публічної служби застосовуються норми трудового законодавства в частині неврегульованій спеціальним законодавством (п.75). Усталеною є також судова практика субсидіарного застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір, у значенні різновиду аналогії закону як засобу подолання прогалин спеціального законодавства (п.76).
Тож, враховуючи відсутність у спеціальному законі норм, які б урегульовували особливості вивільнення державних службовців, зокрема, у разі реорганізації, ліквідації державного органу, на момент виникнення спірних правовідносин, незважаючи на виключення зі статті 87 Закону № 889-VІІІ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої цієї статті, Верховний Суд погоджується з доводами позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України на підставі частини третьої статті 5 Закону № 889-VІІІ (п.77).
У наведеній постанові Верховний Суд також наголосив, що «встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників (п.94). Тобто роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював (п.95). При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що такий обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення (п.96).
Як встановлено судом першої інстанції і не заперечується відповідачами, після попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 не були запропоновані жодні посади. Навпаки, відповідачі продовжують наполягати на відсутності у них такого законодавчого (юридичного) обов`язку.
Однак, зважаючи на наведені вище висновки Верховного Суду, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивач був звільнений з посади (і його перебування на державній службі припинено) у зв`язку із ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області та про відсутність правових підстав для застосування положень Кодексу законів про працю України при звільненні позивача.
Щодо поновлення позивача на посаді.
Скаржники стверджують про неможливість поновлення позивача на посаді, з якою його було звільнено, у зв`язку із ліквідацією Головного управління юстиції у Запорізькій області.
Однак, Верховний Суд у наведеній вище постанові у цій справі вказав, що «За змістом частини п`ятої статті 22 і пункту 2 частини першої статті 41 Закону №889-VІІІ працевлаштування державного службовця у випадку реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу передбачає його переведення на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу. Переведення у такому випадку відбувається за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець (п.97). Тож при проведенні заходів з припинення одних та одночасного утворення інших територіальних органів МЮ України, відповідний територіальний орган МЮ України як юридична особа публічного права, з якою позивач перебував у трудових відносинах, мав додержуватися установленого КЗпП України порядку вивільнення працівників, в основу якого покладено вимогу щодо сприяння збереження роботи працівників ліквідованої (реорганізованої) установи (98).
У постанові від 08 листопада 2024 р. у справі № 340/222/20 Верховний Суд акцентував увагу на тому, що Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі. Повноваження суду при вирішенні трудового спору про поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця. Так, повноваження щодо призначення працівника в порядку переведення на відповідну посаду, згідно із затвердженим штатним розписом в новоствореній юридичній особі, яка є правонаступником роботодавця, є винятковою компетенцією роботодавця і суд, як орган, що розглядає трудовий спір, не повинен і не може втручатися у здійснення дискреційних повноважень державного органу. Обов`язок по працевлаштуванню незаконно звільненого працівника покладений на роботодавця, яким у випадку реорганізації державної установи є її правонаступник, якому передані відповідні завдання і функції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що порушення процедури звільнення позивача має наслідком поновлення його на посаді, з якої було звільнено.
Щодо розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Скаржники наполягають на необхідності врахування заробітку за місцем нової роботи та інших виплат, які незаконно звільнений працівник мав в цей час.
Наведені доводи колегія суддів оцінює у світлі сталої судової практики Верховного Суду, сформульованої у постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 р. у справі №818/149/17, від 24 вересня 2019 р. у справі №826/16191/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 р. у справі №826/808/16.
Так, згідно з частиною 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. При цьому, законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин (див. постанову від 08 листопада 2024 р. у справі №340/222/20).
Інших доводів в частині здійсненого судом першої інстанції розрахунку апеляційна скарга не містить.
Під час перегляду справи в апеляційному порядку представники скаржників повідомили колегією суддів, що хоча прийняття та звільнення на посаду позивача є компетенцією Міністерства юстиції України, нарахування та виплата заробітної плати позивачу здійснювалось безпосередньо Головним управлінням юстиції у Запорізькій області. Зважаючи на те, що правонаступником Головного управління юстиції у Запорізькій області є Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), яке жодних заперечень щодо рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не висловило, оскаржене рішення суду першої інстанції і в цій частині є обґрунтованим.
Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність врахування правового висновку Верховного Суду у справі №440/395/20 та зміни формулювання причини звільнення позивача.
Колегія суддів наголошує на тому, що висновки щодо застосування норм права у спірних правовідносинах сформульовані Верховним Судом у постанові від 26 січня 2023 р. саме у цій справі, які враховані судом першої інстанції при новому розгляді справи і колегією суддів при новому перегляді справи в апеляційному порядку в силу приписів частини 5 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, підстави для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції колегією суддів не встановлені.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України та Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 р. в адміністративній справі №280/726/20 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 19 травня 2026 р. та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 19 травня 2026 р.
Головуючий - суддя А.В. Шлай
суддя В.А. Шальєва
суддя О.О. Круговий
